Левандівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Левандівка
Lviv-prapor Alex K.png Львів
Церква святих Андрія та Йосафата
Церква святих Андрія та Йосафата
Загальна інформація
Район Залізничний
Головні вулиці Левандівська, Сяйво, Широка, Суботівська, Повітряна
Поштові індекси 79025, 79052
Транспорт

Леванді́вка (радянська назва Жовтневе) — житловий масив у Залізничному районі на західній околиці Львова, відділений від інших районів залізничними магістралями. Розбудований із села, що ввійшло до меж міста у 1931 році.

Забудова малоповерхова початку 20 століття (в тому числі дерев'яна), бараки і малоповерхові житлові будинки 1950-х років, багатоповерхівки 1960-х — 1980-х років. У радянський час район заселявся передовсім залізничниками. Вважається одним із найкримінальніших районів Львова[1][2].

Історія[ред.ред. код]

Є дві версії походження назви «Левандівка» (пол. Lewandówka). За однією з них, вона походить від прізвища колишніх дідичів Левандовських. За іншою версією, викладеною в «Щасливій історії» Надії Мориквас, назва походить від назви німецької колонії Льовендорф (нім. Löwendorf, буквальний переклад — «село Левів»), яка існувала тут у 18 столітті (перша згадка про колонію датується 1778 роком)[3].

У 1861 році вздовж нинішньої вулиці Широкої проклали відвідний канал від Головного двірця Галицької залізниці імені Карла Людвіга до Білогорського потоку (басейн Дністра). Канал розділяв Левандівку на Верхню (північну) та Нижню (південну)[4].

У східній частині Левандівки, на Янівських блонях, у 19 столітті був великий плац для муштри австро-угорської армії. 1843 року на ньому відбулися перші у Львові кінні перегони. Іподром проіснував на цьому місці понад 40 років і пізніше був перенесений на сучасне місце в кінці вулиці Стрийської. У 1912 році на його місці створили перше львівське летовище. У 1920-х роках його вирішили закрити, адже через забудову, яка оточувала аеропорт, він не мав можливості для розвитку. У 1929 році летовище перестало функціювати, але в пам'ять про нього залишилися назви вулиць: Повітряна (колишня Льотнича), Пілотів, Пропелерна, Моторна, Планерна, Ангарна. У 1931 році Левандівка увійшла до меж Львова. В наступне десятиліття з'явився план забудови колишнього летовища, але його реалізація розпочалася лише у 1950-х роках.[4].

У 1923 році на вулиці Повітряній було збудовано Церкву святого Андрія. Назабаром біля перетину вулиць Міської і Шевченка за проектом архітектора Генрика Заремби було збудовано дерев'яний Костел Матері Божої Неустанної Помочі, а навпроти нього — Народний дім товариства «Просвіта». У 1946 році костел перетворили на православну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яку розібрали у 1960 році[4].

У 1950-х — 1980-х роках район активно забудовували житлом, передовсім, для залізничників. Спочатку після війни почали зводити бараки. У 1950-х почалася забудова району одноповерховими з мансардами і двоповерховими блокованими будинками на дві квартири, виконаними за проектами архітекторів Г. Швецького-Вінецького, М. Вендзиловича та Л. Тимченко, які вважались одними з найкращих та найкомфортніших у Львові[5]. Будинки мали плоскі дахи, кутові заокруглені балкони, поєднання у погодженні балконів масиву цегляної кладки і металевих ґраток. Низька якість матеріалів та будівництва і подальші перебудови значною мірою спотворили задум архітекторів. 1950 року в мікрорайоні також закладено парк, у якому поєднано регулярне та ландшафтне планування[5].

У 1960-х почалась багатоповерхова забудова за типовими проектами. У 1976 році район офіційно назвали «селище Жовтневе»[6]. 1989 року на Левандівку було прокладено тролейбусну лінію, відкриття якої відбулося 20 липня[7].

21 вересня 1991 року на місці колишнього Костелу Матері Божої Неустанної Помочі відбулося закладення першого каменя під православну Церкву Покрови Пресвятої Богородиці, збудовану у 1996 році за проектом архітектора Романа Сивенького. У 19932001 роках на вулиці Широкій було збудовано греко-католицьку Церкву Вознесіння Господнього[4].

На Левандівці свого часу мешкав Микола Княжицький[8].

Інфраструктура[ред.ред. код]

З іншими частинами Львова Левандівка сполучена вулицями Сяйво, Левандівською та Курмановича. Через мікрорайон проходить тролейбусний маршрут № 12, автобусні маршрути № 11, 13, 17, 18, 20, 23, 34, 43 та 131.

На Левандівці діють 4 церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (УПЦ-КП), Вознесіння Господнього (УГКЦ), святих Андрія та Йосафата (УГКЦ) і Святого Духа (УАПЦ). Також тут розташований Зал Царства Свідків Єгови.

В мікрорайоні розташовані Львівський холодокомбінат, Завод залізобетонних конструкцій Львівської залізниці, Львівський міський молочний завод, Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування (протезний завод), Львівський керамічний завод; діють Левандівський базар, супермаркети «Вопак», «Барвінок», «Watsons» та ТЦ "ВАМ". Тут розміщена Поліклініка клінічної лікарні Львівської залізниці. На Левандівці розташовані середні загальноосвітні школи № 65, 67, НВК «Гроно», Львівське вище професійне художнє училище, Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту(колишнє ВПУ-52); діють Народний дім мікрорайону Левандівка і Центр туризму та краєзнавства.

В культурі[ред.ред. код]

Фантасмагоричний образ Левандівки зображено у вірші «Епос про тридцять п'яту хату» в однойменній збірці Віктора Неборака 1999 року, коли в мікрорайон курсував тролейбус № 6:

« А тепер мене запакували в шостий тролейбус
між бабами сварливими і між хмільними щурами.
Стежка долі моєї у хащах. На чатах мій дух.
Мій життєпис у цьому місці заляпано ніччю, а соненько спить за горами,
Суне сонний тарган, шиби — в папоротях і сузір'ях.
Як парома, тягне його мотуззя електирки
через міст, понад колії, в його череві — звір я,
що від волі відвик. Весь я — згусток липкої електрики.
За дверима зупинки — холодний тунель Левандівки
з розгалуженнями в підземелля і навислими небесами.
Тут почвари на перехрестях виймають з кишень візитівки
і припалюють писки. Тут вулиці здерто пасами.
Десь отут між фальшивими дороговказами, замаскувавшись під хату пенсійного залізничника,
є палац Василіска, просяклий морфічними газами.
Тут мене застає не перша й не друга вже ніченька.[9]
 »

«Левандівка» — назва однієї з пісень шансоньєра Гаріка Кричевського, в якій є декілька згадок про Левандівку[10]:

« Переехали на Левандовку
В шестьдесят каком-то там году.
Приютила мама Левандовка
Всю мою веселую семью.
Левандовка, жизнь моя воровка,
Моя тяжелая судьба.
Знает вся братва на Левандовке
Хулигана Петю-цыганка.
 »

Мікрорайон згадується у пісні «То є Львів» гурту «Скрябін»[11]:

« Дівка-Левандівка пахне поїздами,

Мостами, переїздами і гострими словами...

 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цицак І. На Левандівці неспокійно // Львівська пошта, (№ 42 (780), четвер, 16 квітня 2009).
  2. Васютин В. Романтика "великої дороги" // Український тиждень, (№ 31 (40) від 1 серпня 2008).
  3. Long German Russian Village List (D. Wahl) (нім.)
  4. а б в г Мельник І. В. Левандівка та Білогорща // Новий Погляд, (30 вересня 2011 року).
  5. а б Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ: Будівельник, 1989. — С. 198, 199.
  6. http://books.google.com.ua/books?id=-WIzAQAAIAAJ&q=%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2+%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5+%D0%96%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B5&dq=%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2+%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%B5+%D0%96%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B5&hl=uk&sa=X&ei=9QsUUemrJsiLhQeChoCIBQ&ved=0CDYQ6AEwAg Просвіта
  7. Історія Львівського тролейбуса. Сайт «Львівський електротранспорт»
  8. Про сніжки та покаяння. Микола Княжицький, Українська правда, Блоги
  9. Неборак В. В. Епос про тридцять п'яту хату: вибрані поезії. — Львів: Аз-Арт, 1999. — С. 14,15.
  10. Музей Шансона (рос.)
  11. «Наше». Тексти пісень

Посилання[ред.ред. код]