Левинський Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Левинський Іван Іванович
Ivan Levynskyj.jpg
Народився 6 липня 1851(1851-07-06)
м. Долина
Помер 4 липня 1919(1919-07-04) (67 років)
м. Львів
Національність українець

Іва́н Іва́нович Леви́нський (* 6 липня 1851, Долина, нині Івано-Франківська область — † 4 липня 1919, Львів) — український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині директора народної школи. Після смерті батька, у 1859 році, через скрутне матеріальне становище, мати з дітьми переїжджає до Стрия, де береться до праці. Там Іван Левинський закінчує чотири класи початкової школи. На подальше навчання не було коштів, тому він був змушений заробляти їх самостійно. Маючи добрий голос, пішов до церкви допомагати дякові співати. За підтримки старшого брата, у нього з'явилась можливість переїхати до Львова і закінчити Львівську реальну школу, де поряд з основними загальноосвітніми дисциплінами давались деякі знання технічно-прикладного характеру. У 1868 році Левинський вступив до Львівської технічної академії на будівельний відділ, а по закінченню з відзнакою у 1875 році — був залишений при ній, як наукова сила.
Від 1901 — надзвичайний професор будівництва Львівської політехнічної школи, від 1909 — професор Політехніки.

Творчість[ред.ред. код]

Творив у стилі українського модерну в архітектурі. У свої проекти вносив елементи традицій національного будівництва Гуцульщини, Бойківщини і Наддніпрянщини. У Львові, будинки, спроектовані і споруджені Іваном Левинським знаходяться на сучасних вулицях Генерала Чупринки, Коцюбинського (будинок «Академічної громади». Будинок № 21), Руській (будинок акціонерного товариства «Дністер» - тепер міська поліклініка № 1, вул. Руська, 20), Миколи Лисенка, Рєпіна (будинок № 1), Шота Руставелі, Степана Бандери, Максима Кривоноса, проспектах Свободи та Тараса Шевченка, палаци Рильських та Дідушицьких, готель «Жорж», та багато інших.

Початки фабричної діяльності Івана Левинського (Jan Lewiński) відносяться до 1880-х рр. У 1885 р. він, здобувши невеликі фінансові засоби за проектування та будівництво, на спілку з Юліаном Захаревичем (Julian Zachariewicz) купує землі так званої Кастелівки в північно-західній частині Львова. На той час це була незабудована площа на окраїні міста, поросла деревами та чагарниками. Саме тут, у районі сучасної вул. ген. Чупринки, 58 він організовує магазин будівельних матеріалів, де поряд з іншим продавались вироби однієї з найвідоміших керамічних фабрик Європи «Варта і Тіхи» в Празі. Поступово Левинський починає створення власного виробництва, звернувшись передовсім до традиційних промислів. Сучасники вважали, що «одним із тривалих пам’ятників його любові до української народної творчості – це створена ним фабрика кераміки. Для своїх керамічних виробів він використав багату скарбницю української орнаментики і показав світові велику артистичну вартість українського народного мистецтва». Фабрику на вул. Кжижовій, згодом Потоцького (тепер Г.Чупринки, 58) Левинський розпочав будувати у 1888 р. За короткий час за допомогою чеської фабрики, а також своїх колег Ю. Захаревича та О. Домашевича Левинський у 1889 р. створив конкурентноздатний заклад «Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський». Спочатку це була невелика двоповерхова споруда з устаткуванням та піччю до випалювання кахель, посуду, будівельних оздоб. Працювало тут всього 5 чоловік. Левинський перший звернув увагу на професійний розвиток гончарства і запровадив його до своєї керамічної фабрики, через залучення гончарів, а потім вже і професійних керамістів. У 1894 р. на фабриці працювало 25 осіб. В двоповерховій споруді були млинки до мелення глини, паровий мотор, печі для випалювання. На фабриці виробляли печі, вазони і вази, дахівку, цеглу, плитки, скульптуру. Кращі сорти вогнетривких глин привозились з Чехії, гірші з Глинська (біля Жовкви) та Олейова (біля Золочева, Буського району Львівської області). У зв'язку з поступовим вичерпуванням глин в цих родовищах Левинський в 1910-х pp. мав намір перенести фабрику зі Львова в інше місце – зокрема, в Глинське. Попри те, що гончарство у виробництві його фабрики було збиткове, він продовжував його розвивати. Поступово фабрика розбудовується і стає однією з найбільших в Галичині. У 1912 р., в час її найбільшого піднесення, продукцію виробляли в п’яти відділах: кахлярському; відділі плиток до підлоги та стін; відділі посуду і декоративних ваз; дрібних керамічних виробів; відділі пластики. Фактично кожен з цих відділів працював як незалежний виробничий підрозділ, і в публікаціях галицької преси їх іменували, як «фабрика кахлів», «фабрика будівельної майоліки», «фабрика посуду» тощо. Одна з найголовніших ділянок фабричної праці І. Левинського, пов’язана з керамікою, стосується виготовлення кахель, нічних гарнітурів, кахельних кухонь, опалювальних та декоративних камінів і т. д. Левинський одним з перших започаткував широке залучення місцевих архітекторів, художників, скульпторів до проектування оригінальних зразків печей, окремих кахель, гарнітурів. Буквально в два-три роки така практика показала свою дієвість і правильність. Було створено десятки речей, як в традиційній західноєвропейській стилістиці, так і з елементами народностильових схем. Композиції печей вирізнялись високою якістю виконання. Після смерті Івана Левинського фабрикою керував архіт. Броніслав Бауер. В силу непередбачених подій – закінчення світової та українсько-польської війни, хвилі бойкотів на підприємствах – над підприємством повисли великі іпотечні та вексельні борги сумою кількасот тисяч австрійських крон, хоча фабрика і мала гарантійні листи, проте мало хто з боржників фабрики міг і хотів розраховуватись. За декілька років на території фабрики Левинського на Чупринки її будівлі вже займали нові фірми та спілки.

Іван Левинський також проектував храми, зокрема, греко-католицький у Києві, каплиці, санаторії, лікарні, Підберізецька церква розписана Модестом Сосенком.

Будинок акціонерного товариства «Дністер»
Головний залізничний вокзал у Львові
Будинок банку «Південний» на вул. Чупринки, 11
Житловий будинок на вул. Бандери, 6
Житловий будинок на вул. Бандери, 4
Житловий будинок на вул. Чупринки, 60
Житловий будинок на вул. Котляревського, 25
Житловий будинок на вул. Чупринки, 11-а
Житловий будинок на вул. Коновальця, 71
Адмін. корпус НЛТУУ на вул. Чупринки, 103

Література[ред.ред. код]

  • Мистецтво України // Біографічний довідник (за редакцією А. В. Кудринецького).— Київ, 1997.— С. 357.
  • Січинський В. Історія українського мистецтва.— І том: Архітектура. — Нью-Йорк: НТШ в Америці, 1956.— С.156
  • Енциклопедія Українознавства.— Перевидання в Україні. — Львів: НТШ, 1996 р.— Т.4, С.1263
  • Нога О. Іван Левинський.— Львів: Основа, 1993.
  • Нога О. Проект пам'ятника Івану Левинському.— Львів: «Українські технології», 1997 р.— 327 с
  • Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат / Наук. і літ. редактор, автор концепції ілюстрат. матеріалу Ю. Бірюльов.— Львів: Центр Європи, 2009. — 192 с. ISBN 978-966-7022-81-5
  • Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. – Львів: Центр Європи, 2005. – 184 с. ISBN 978-966-7022-44-7
  • Жук І. Львів Левинського: Місто і будівничий: Альбом. — К.: Грані-Т, 2010. — 184 с. ISBN 978-966-465-322-7