Легар Франц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франц Легар

Франц Лега́р (нім. Franz Lehár, угор. Lehár Ferenc; 30 квітня 1870 — 24 жовтня 1948) — угорський композитор, видатний майстер віденської оперети.

Народився 30 квітня 1870 в австро-угорському містечку Комаром (нині Комаром, Угорщина і Комарно в Словаччині) в сім'ї військового капельмейстера. Серед предків Легара були німці, угорці, словаки і італійці. Вже в п'ять років Легар знав ноти і блискуче імпровізував на фортепіано.

У 1882 Легар поступив в Празьку консерваторію, де вчився у А.Бенневіца (скрипка), Й. Б. Ферстера (гармонія) і А.Дворжака (композиція).

Якийсь час працював скрипалем-концертмейстером в театральному оркестрі Бармен-Ельберфельда, потім протягом 10 років був на службі в австро-угорській армії, ставши одним з найпопулярніших капельмейстерів військових оркестрів. В цей час виходять в світ перші твори Легара: п'єси для скрипки, пісні, марші, вальси (зокрема вальс Золото і срібло, 1899) і опера Зозуля (поставлена в Лейпцігу в 1896).

Година Легара пробила, коли В.Леон, у той час найкращий віденський лібреттист, запропонував композиторові написати музику на його лібретто (Лудильник). Поставлена в 1902, ця оперета послужила добрим заділом на майбутнє. Через три роки Легар прославився на весь світ оперетою Весела вдова (Die lustige Witwe) — твором, який завдяки своїй свіжості, винахідливості і пишності оркестрової партитури відкрило нову епоху в історії віденської оперети. У «Театрі ан дер Вин» Весела вдова витримала 483 вистави; за деякими даними число спектаклів у всьому світі досягало 60 000 за перші 50 років сценічного життя твору. За три десятиліття після Веселої вдови Легар створив 19 оперет, зокрема Граф Люксембург (Der Graf von Luxemburg, 1909), Циганська любов (Zigeuner Liebe, 1910), Єва (1911), Там, де співає жайворонок (Wo die Lerche singt, 1918) і Фраскіта (Frasquita, 1922; чудова Серенада з цієї оперети здобула широку популярність в обробці Ф.Крейслера). Легару було вже за п'ятдесят, коли почалася його співпраця з Р.Таубером, найкращим тенором Німеччини. В результаті з'явилися такі вдалі оперети, як Паганіні (1925), Царевич (1927), Фрідеріка (1928), Країна усмішок (Das Land des Lchelns, 1929), Який прекрасний світ! (Schön ist die Welt, 1931) і, нарешті, останній опус Легара — Джудітта, поставлений в 1934 у Віденській опері. З чотирьох майстрів пізньої віденської оперети (разом з О.Штраусом, Л.Фалем і І.Кальманом) Легар був найяскравішим: його мелодійне дарування справді невичерпне, ритмічна і гармонійна мова відзначається різноманітністю, а оркестрове письмо — ефектністю. Окрім віденського і угорського колориту Легар використовує паризькі, російські, іспанські, польські і навіть китайські елементи. Хоча його критикували за підміну справжньої музичної комедії мелодрамою, тобто відходом від традицій основоположників жанру Ж.Оффенбаха і Й.Штрауса, не викликає сумнівів, що саме творчість Легара принесла віденській опереті широке міжнародне визнання.

Роки Другої світової війни Легар провів в Австрії, потім переїхав до Швейцарії (1946). Через два роки він повернувся в свій австрійський будинок в Бад-Ішлі. Помер Легар в Бад-Ішлі 24 жовтня 1948.