Козак Мамай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лексада)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Козак Мамай
Зображення
Рід діяльності герой
Країна походження  Україна
CMNS: Козак Мамай у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мамай.
Картина «Козак Мамай» (XVIII ст.). Полтавська обл. Музей Івана Гончара

Коза́к Мама́й — народна картина[1] із зображенням козака-бандуриста[2], один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні[3]. Картину створено за традиційною схемою — в її центрі у статичній позі сидить козак з бандурою. Малюнки пізніших часів дедалі більше відходять від первинних однофігурних композицій, але традиційна поза головного персонажа на них залишається незмінною. Дослідники виводять її (цю позу) зі східної іконографії, вказують на її подібність до зразків мистецтва часів скіфів і навіть більш ранньої доби – індоарійської прадавньої спільноти. Схема картини не змінюється, а лише доповнюється побічними сюжетами чи персонажами (саме це, на думку дослідників, свідчить про давність однофігурної композиції)[2].

Образ Козака Мамая є властивим українській культурі ідилічним сюжетом, коли повнота буття пов'язана із внутрішнім станом людини, що здобувши особисту свободу, використовує її для творчості.[4]

Загальні відомості[ред. | ред. код]

У XVII—XIX ст. картина козака-бандуриста була найпопулярнішою на українських землях, особливо на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині, рідше на Правобережжі. Нею селяни, потомки простих козаків, прикрашали свої хати, образ козака-бандуриста малювали на дверях і стінах хат, на скринях, кахлях і посуді[2].

Оповіді про козака-бандуриста зустрічаються серед народних легенд, переказів та приказок. На картинах малювали в супроводі сакральної для українців символіки — кобзи, що є символом національних традицій та співучої душі народу; коня, що є символом війни, некерованого гніву та хоробрості; дуба, котрий символізує могутність та генетичну чистоту роду. Часто на малюнках присутнє зображення списа з прапором, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані з життям та смертю козака — спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

У багатьох вчених-етнографів, письменників є згадки про дуб Мамая, що знаходився на території Чигиринського повіту.[джерело?] Про цей дуб пише у своєму романі «Порубежники» Аполлон Скальковський: «Въ Кіевской губерніи Чигиринскаго уѣзда въ Бураковскомъ лѣсу по дорогѣ изъ казеннаго селенія Херсонки въ с. Нестеровку есть еще дерево, называемое Мамаевымъ дубом; стволъ его, необыкновенной толщины, весь избуравленъ отыскивателями кладовъ». Хутір Херсонка (нині частина с. Іванівка) в ті часи (XIX ст.) належав до Суботівської волості, а село Нестерівка — це сучасне село Вершаці.[джерело?]

Писав про дуб Мамая і француз Домінік П'єр Де ля Фліз[джерело?], який залишив нам дев'ять так званих альбомів — це рукописні книги, які крім численних малюнків містять краєзнавчий і етнографічний опис Київщини. На двох малюнках він зобразив «разбойника Мамая» і «Мамаевъ Дубъ». У пояснювальному тексті свого рукописного альбому Де ля Фліз зафіксував народні перекази про Мамая: «Серед народу поширена також розповідь про розбійника на ім'я Мамай, зображення якого зустрічається у багатьох хатах. Він сидить під дубом, грає на бандурі, віддалік на дереві висить чоловік. У Чигиринському повіті поблизу села Черкас мене водили до величезного, вже давно всохлого дуба. Його називають дубом розбійника Мамая.[джерело?] Колись у затінку цього дуба він влаштував своє пристановище, а на гіллі цього дерева вішав поляків і жидів, які потрапляли йому до рук, та й його самого на ньому пізніше повісили». На малюнку Де ля Фліза «Мамаевъ Дубъ» (факсимільна частина) зазначено: «срисованный съ натуры. Сей Дубъ находится въ урочищѣ Васильковскомъ — мотренинской возлѣ деревни Херсонкы, Чигринскаго уезда, дачи у которого разбойникъ Мамай часто весьма располагался таборомъ, какъ говоритъ мѣстное преданіе. Дубъ сей 3 аршинъ при раздѣленіи вѣтвей и старожилы говорятъ что около ста лѣтъ какъ дерево это безъ листья. Надобно полагать что Мамай существовалъ назадъ далеко за сто лѣтъ. Во время пребыванія у сего дерева, пиры его обозначалисъ кровавою местью на полякахъ и жидахъ которыхъ попадавшихся въ его руки, он ъ вѣшалъ на вѣтвяхъ сего дуба, на которомъ и самъ пойманъ по роспоряженію польскаго правительства повешенъ».[джерело?]

Картина «Козак Мамай» набула значного поширення в XVIII—XIX ст.[джерело?] Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях.

Козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в боротьбі з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам'ятник героїчному минулому українського народу. Малювали «Козака Мамая» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях. Подібних «Мамаїв» можна було зустріти чи не в кожній оселі в Україні[3].

Дослідників завжди цікавило питання: чому картину, на якій зображено українського козака, названо чужомовним ім'ям Мамай. Найвідомішим персонажем, що носив це ім'я був беклярібек Улусу Джучі, чиї володіння охоплювали степи Північного Причорономор'я. Його нащадком був Богдан, князь Глинський, який теж називав себе Мамаєм. Богдан був призначений намісником великого князя у Черкасах і відзначився набором перших козацьких загонів з українців, які з 1492 року вирушали в походи на південь. Саме Богдана Мамая і називають найвірогіднішим прототипом персонажу картини[5]. Проте крім беклярібека Мамая, який жив в чотирнадцятому сторіччі, історії відомі і інші тюркські батири, які носили ім'я Мамай, наприклад, ногайські бії Мамай Муса-ули (син Муси), також відомий як Мамай Мангит, і його брат Шейх Мамай, які обидва жили в першій половині XVI сторіччя.

Східним походженням пояснюють назву картини дослідники Д. Щербаківський, П. Білецький та С. Бушак. На думку Бушака слово «мамай» вживалося як синонім слів: «козак», «запорожець», «гайдамака», «розбишака», «волоцюга», «відчайдуха» й означало не ім'я козака, а характеризувало його заняття.

Картини називали «Мамаями» переважно в усній традиції, а у підписах — текстах зустрічаються інші імена — Хома, Іван, Палій та інші. Назва «Козак Мамай» трапляється на картинах з «гайдамацькими сценами».[6] Саме у XVIII ст. під впливом гайдамаччини картина композиційно змінюється, розширюється у своєму змісті: з'являються живописні полотна з часів Коліївщини. На них подані сцени розправи гайдамак зі своїми противниками — суд, який вершить Мамай; на деревах повішені чоловічі постаті. Щербаківський вважав, що саме часи гайдамаччини безіменному козаку-бандуристу, у «якого ім'я було не одно, а єсть їх до ката», додали ім'я «Мамай», ім'я, яке перейшло потім і на копії старих картин козака — бандуриста і закріплено за всіма взагалі варіантами цієї картини.

Річ у тім, що ці народні картини дістали назву «Козак Мамай» лише завдяки тому, що саме так було підписано персонажа на деяких з них. Отже, справді невідомо, чи взагалі ці картини називалися в народі «Козак Мамай». В тринадцяти випадках помічено, що підписи на самій картині й тексти, додані знизу зображення дозволяють інакше номінувати головного персонажа і відповідно самі картини [7]

«Козак-бандурист», «Козак-запорожець», «Козак Мамай» — все це назви картин одного типу. Загальні риси композиції і головного образу, побутування їх протягом кількох століть на українських землях дозволяють вважати ці твори традиційними народними картинами. Їх існує кілька варіантів. Але у всіх випадках основою композиції завжди є постать козака, який переважно сидить, схрестивши ноги.

Найчисельніші колекції цього твору зберігають та експонують Національний художній музей України, Дніпропетровський історичний музей імені Дмитра Яворницького та Український центр народної культури «Музей Івана Гончара».

Галерея[ред. | ред. код]


У мистецтві[ред. | ред. код]

Пам'ятник Мамаю на Майдані Незалежності, виконаний Миколою та Валентином Знобами (2001)

Кіно[ред. | ред. код]

У 2003 році на Національній кіностудії імені Олександра Довженка режисер Олесь Санін створив фільм «Мамай».

Музика[ред. | ред. код]

У музиці образ козака Мамая знайшов відображення у піснях сучасних українських гуртів Кому Вниз, Воплі Відоплясова та Багряний Шлях.

Література[ред. | ред. код]

А поки що шаблюку свою Козак Мамай гострив щодня. Гострив щодня, бо й тупив щодня, від Каїнів усяких одбиваючись ...

Хоч він, треба сказати, і не любив того діла: ні гострити, ні тупити.
Але ж він чортом дихав проти всякого панства, проти кривди, проти горя людського, проти всіх зухвальців, хто тільки важився на Україну зазіхати, та й мусив Козак воювати з ними.Тож і був собі лагідної вдачі мирний чоловік воїном звитяжним, хитрим та спритним, — щира козацька душа! — таким спритним, що не брали його ні шабля, ні куля, ні меч, — не брали-таки, аж сама пані Смерть либонь відступилась від нього так давно, що він уже й не тямив — скільки ж год він парубкує на світі: двісті? триста? — хоч йому й було ввесь час сорок тай сорок — ні більше, ні менше[8]

Плакати та графіті[ред. | ред. код]

Під час Революції Гідності художник Микола Гончаров відтворив образ козака Мамая у графіті та плакатах серії «Все що тобі потрібно — це любов», замінивши кобзу на автомат Калашникова, а штоф на запалений «коктейль Молотова».

Пам'ятник Мамаю в селі Рокині Волинської області, виконаний Володимиром Шолудьком (2012)

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Монети[ред. | ред. код]

23 липня 1997 року Національний банк України ввів до обігу срібну пам'ятну монету, присвячену ідеалізованому образу козака і українців.

Вулиці[ред. | ред. код]

Виставки[ред. | ред. код]

У липні 2012 року в Національному музеї літератури України відбулася виставка «МАМАЇ. Образ козака Мамая в сучасній літературі та мистецтві» (з колекції музею та майстерень художників), у рамках упроект «Відлуння», мета якого висвітлювати діалоги культур, спадкоємність традицій, осмислення минулого[19].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ С. М. Бушак. «Козак Мамай» [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  2. ↑ а б в І. М. Ласка. «Козак Мамай», «козак-бандурист» [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 404. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  3. ↑ а б Мамай-козак // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 477. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1.
  4. ↑ Франків Р. Б., Бойко Х. С. Ідилічні сюжети у творенні наративів модерних націй, на прикладі німецького, єврейського та українського живопису. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. 2021. № 2. С. 159—164.
  5. ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.163
  6. ↑ Мільчев В. Запорозьке гайдамацтво XVIII століття як традиційний здобичницький промисел козацтва [Архівовано 18 Січня 2018 у Wayback Machine.] // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — Вип. XXIV: Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів.
  7. ↑ Олександр Галенко «Рецензія на: Козак Мамай: феномен одного образу» Студії мистецтвознавчі. – К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т.Рильського НАН України, 2009. – №1 (25). Архів оригіналу за 12 Січня 2018. Процитовано 11 Січня 2018.
  8. ↑ «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і Чужа Молодиця», стор. 10.
  9. ↑ Світ радіодрами. Українське радіо «Культура»; Ігор Павлюк. Радіодрама «Бут» (про гетьмана Павлюка)
  10. ↑ Бут. Драматизована поема [Архівовано 5 Квітня 2016 у Wayback Machine.] // Бунт (книга), 2006. — С.115-154
  11. ↑ Вийшла друком книга віршів Ігоря Павлюка 2017—2022 років «Танець Мамая» // Українська літературна газета. — 06.05.2023
  12. ↑ Журналист (28 грудня 2018). В Елизаветовке установили памятник казаку Мамаю. Событие (рос.). Архів оригіналу за 8 Лютого 2021. Процитовано 3 лютого 2021.
  13. ↑ Пам'ятник козаку Мамаю. Архів оригіналу за 29 Січня 2020. Процитовано 7 Серпня 2020.
  14. ↑ Козак Мамай осів на майдані Незалежності [Архівовано 2 Лютого 2017 у Wayback Machine.] // Газета «Хрещатик». — 16.10.2001
  15. ↑ В Краматорске открыли памятник казаку Мамаю. Архів оригіналу за 25 серпня 2015. Процитовано 24 серпня 2015.
  16. ↑ В Каховке появился памятник "Казак Мамай". Херсонские факты: самые актуальные новости Херсона и Каховки за сегодня, события за день, главное за неделю, информационно-аналитическое интернет-издание (ru-RU) . Архів оригіналу за 23 Вересня 2017. Процитовано 3 лютого 2021.
  17. ↑ 14.10.16, м. Кривий Ріг. Відбулося освячення пам’ятника Козаку Мамаю – символу козацтва України. Архів оригіналу за 5 Лютого 2017. Процитовано 7 Серпня 2020.
  18. ↑ У Рокині Луцького району на Покрову, 14 жовтня, відкрили пам'ятник козакові Мамаю. Архів оригіналу за 29 Жовтня 2016. Процитовано 7 Серпня 2020.
  19. ↑ Виставка „МАМАЇ. Образ козака Мамая в сучасній літературі та мистецтві” (з колекції музею та майстерень художників).{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Козак Мамай
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Козак_Мамай&oldid=42349503