Лелека білий

Лелека білий, Ciconia ciconia

Лелека білий, чорногуз, бусол, бузько, бусьок, боцюн, гайстер (Ciconia ciconia), — птах родини лелекових, ряду лелекоподібних.

Зовнішній вигляд та загальна характеристика

Чорногуз — птах розміром від 80 до 100 см довжиною, розмахом крил 200—220 см та вагою від 2,5 до 4,5 кілограм. Забарвлення пір'я біле, за виключенням махових пір'їн на крилах, які мають чорне забарвлення. Коли крила птаха складені, то махові пір'їни покривають задню частину тіла, звідки і походить назва — чорногуз. Дзьоб та ноги чорногуза червонясті і довгі.

В Україні лелеки найчастіше гніздяться на стовпах електропередач

Голос чорногуза слабкий. Птахи спілкуються клацанням дзьоба. Клацаннями птахи вітають один одного, також цими звуками захищають гніздо від конкурентів. Поведінці чорногуза властивий і шлюбний ритуал, який супроводжується спільним клацанням дзьобами.

Харчування

Чорногузи харчуються переважно дрібними тваринами — дощовими черв'яками, комахами, жабами, мишами, рибами та іноді падаллю. Таким чином, чорногуз не спеціалізується на якомусь певному типі їжі, а харчується найдоступнішою здобиччю, тому їх відносять до харчових опортуністів. Метод полювання чорногузів дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить полями й болотами, а побачивши здобич, миттєво хапає її своїм дзьобом.

Поширення та місця існування

Ареал білого лелеки — Європа (від Іспанії до Росії), Північна Африка та Азія (від Туреччини до Кавказу). В Україні гніздовий, перелітний вид, є окремі випадки зимівлі. Гніздиться майже на всій території, крім високогір'я Карпат, крайніх південно-східних районів і Криму; у періоди міграцій може траплятися скрізь.

Поселяється білий лелека у вiдкритому ландшафтi з придатними кормовими угiддями — луками, болотами, пасовищами. Полюбляє зволожені ділянки з невисокою трав'яною рослинністю, на яких є групи старих розлогих дерев, особливо якщо луки періодично затоплюються, а трава регулярно викошується. Розорювання заплави значно погіршує кормові угіддя, білий лелекауникає високої рослинності.

Гніздування

Білі лелеки — синантропні птахи. Вони охоче селяться в населених пунктах. Зустрiчаються навiть у великих мiстах. Але трапляються гнізда лелек i далеко від людського житла — в заплавах рiк, на узлiссях, вздовж дорiг. Серед болота можна іноді побачити гніздо навіть на невисокому пеньку.

Чорногузи гніздяться на скелястих підвищеннях, деревах, будівлях та електричних опорних стовпах. Вони заселяють відкриті та напіввідкриті ландшафти, поряд з людським житлом. З дерев лелеки вiддають перевагу тим, що ростуть поблизу людського житла або в заплавах рiк i мають велику розлогу крону. За підрахунками, зробленими в Україні у 1987 році, бiльше половини гнiзд на деревах були збудованi на тополях, ясенах, вербах i дубах. Білі лелеки надають перевагу вологій місцевосці, долинам річок та низинним болотам. Пара чорногузів часто роками гніздиться на одному і тому ж місці, таким чином самка і самець щороку зустрічаються, хоча пару утворюють на сезон. Гнiздо лелеки будують з гiлок дерев. Міцні і довгі лягають в основу, менші накладаються зверху. Всерединi птахи вистилають оселю сiном, травою, мохом. Нерiдко трапляються також папiр, ганчiрки, коров'ячий i кiнський гнiй, картоплиння, шматки целофанової плівки тощо. Спочатку гніздо порiвняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів висотою. З роками гніздо надбудовується i збiльшується в розмiрах. Інодi такi будiвлi займаються десятки рокiв поспіль i досягають 2 метри в дiаметрi, 3–4 метри висоти та 1–2 тонни ваги.

Розміщення гнізд білого лелеки за останні десятиліття взагалі зазнало значних змін. Якщо у 1931 році на тодішній території УРСР 68% їх знаходилися на будівлях, то до 1987–1988 роках частка скоротилася до 20%, у 1994–1995 роках становила вже всього 13%, а в 2004–2005 роках — взагалі лише 9%. Невпинно збільшується відсоток гнізд на стовпах і водонапірних баштах. Кількість гнізд на деревах спочатку збільшилася майже в півтора рази, потім почала також зменшуватися, за вказаний період вона коливалась у межах 30–45%. Ця тенденція є загальною, вона спостерігається у різних країнах. Чорногузи стали гнiздитися навіть на залiзничних станцiях, влаштовуючись на опорах контактної мережi. На шум поїздiв пiд самими ногами вони не звертають уваги.

У віці близько чотирьох років чорногуз стає статевозрілим і готовим до спарювання. Навесні, після прильоту та шлюбного ритуалу, молода пара будує гніздо і самка відкладає 3-6 яєць, які висиджують по черзі самка і самець 30-32 дні. Яйце чисто бiле, близько 100 грамів вагою. З'являються яйця в гнiздах у другiй половинi квітня — на початку травня. Строки їх вiдкладання досить розтягнутi. Одночасно можна побачити i насиджуючих чорногузів i таких, що тiльки займають гнiзда.

Новонароджені чорногузи вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60-80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в глотці (вола у лелек немає) і відригують її в середину гнізда. У перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — червів, личинок комах тощо. Поступово раціон їх розширюється.

Пташенята перебувають у гнiздi майже два мiсяцi. Вилiт молодняка вiдбувається у другiй половинi липня — на початку серпня. Найчастіше до вильоту доживає 2-4 молодих птахів. За даними моніторингових спостережень в Україні у 1992–2005 роках (5490 гнізд із пташенятами), 42% лелечих виводків перед вильотом мали 3 пташенят, 29% — 2, 20% — 4, 5% — 1, 4% — 5, 0,3% — 6, 0,02% — 7 (єдиний випадок за 14 років спостережень). У сприятливі роки зростає відсоток більших виводків, частка гнізд з 3 і 4 пташенятами майже вирівнюється, а в окремих місцевостях останні можуть навіть переважати. У несприятливі ж роки, навпаки, максимум зміщується на виводки з 2 пташенят.

Середня тривалість життя білого лелеки — 8-9 років.

Міграція

Білий лелека — перелітний птах. У серпнi зграї, керуючись інстинктом, починають тягнутися на пiвдень. У нас зграї звичайно нараховують вiд 2-3 до сотні лелек. Але iнодi можна побачити й великi багатосотеннi скупчення. Зграї поступово збiльшуються на шляхах перельоту i на Балканах складаються вже з тисяч птахiв.

На зимiвлю чорногузи з рiзних частин Європи летять рiзними шляхами. Існують двi популяцiї — схiдна i захiдна, лiнiя роздiлу мiж якими — своєрідний вододіл — проходить через Голландiю, Гарц, Баварiю, Альпи. У нiмецькiй науковiй лiтературi вона називається пролiтною межею. Але це не чітко окреслена лінія, навколо неї існує широка смуга змішування напрямків — птахи тут можуть мігрувати як в один, так і в інший бік. Найцікавіше те, що різні напрямки перельоту можуть мати молоді лелеки, що вивелися в одному й тому ж гнізді. Якось у 1974 році знайшли двох закільцьованих птахів з одного виводку: першого — у Франції, другого — в Угорщині. Результати кільцювання на північному заході Німеччини (територія ця лежить східніше “пролітної межі” у зоні змішування) показали, що під час першого свого відльоту 3/4 лелек прямують на південний схід через Босфор і чверть — на південний захід у напрямку Гібралтару. Але вже в наступні роки життя кількість мігруючих на південний захід птахів різко зменшується.

Птахи, що гнiздяться на захiд вiд неї, мігрують восени на пiвденний захiд через Францiю, Захiдну Іспанiю, Гiбралтар. Восени прямо над вулицями Гiбралтару можна побачити багатотисячнi зграї. Далi перелiт iде через Марокко, Мавританiю, захiдну частину Сахари. Мiсця зимiвлi «захiдних» лелек знаходяться в саванах пiвденнiше Сахари вiд Сенегалу на заходi до Камеруну на сходi. Бiльше всього їх скупчується в долинах i дельтах рiк Сенегал i Нiгер та бiля озера Чад. Тут же зимують i лелеки, що гнiздяться на пiвнiчному заходi Африки. Молоді статево незрілі птахи іноді залишаються в Африці і на літо. Відстань міграції становить близько 10000 км.

Європейськi лелеки, що гнiздяться на схiд вiд «пролiтної межi», летять восени у пiвденно-схiдному, а з СНД i Прибалтики — у пiвденному напрямку. В Українi iснує кiлька головних пролiтних шляхiв — ділянок, де чисельність мігруючих птахів найвища. Через захiднi областi летять лелеки з Польщi, через Житомирську i Вiнницьку — з Бiлорусi i Прибалтики. Великий пролiтний шлях проходить на пiвденний захiд вiд Полтавської до Миколаївської областi. Всi три шляхи зливаються у могутнiй мiграцiйний потiк, який проходить через “ворота” мiж Карпатами i Чорним морем. Досить слабкий пролiт спостерiгається також схiдним узбережжям Чорного моря. Далi лелеки летять через Балкани i Туреччину. Малу Азiю вони перетинають «по дiагоналi», звертаючи пiсля Босфору на пiвденний схiд. Бiля затоки Іскандера виходять до Середземноморського узбережжя. Потiм знову звертають на пiвдень i через Близький Схiд, Синайський пiвострiв потрапляють у долину Нiлу, вздовж якої i летять на основнi мiсця зимiвлi у Схiднiй i Пiвденнiй Африцi, долаючи загалом понад 10 тисяч кілометрів. Стомившись пiсля тривалого перельоту, птахи роблять зупинку на 4–6 тижнiв у Схiдному Суданi, щоб вiдпочити й погодуватися перед подальшою дорогою.

Мiсця зимiвлi «захiдних» лелек знаходяться в саванах пiвденнiше Сахари вiд Сенегалу на заходi до Камеруну на сходi. Бiльше всього їх скупчується в долинах i дельтах рiк Сенегал i Нiгер та бiля озера Чад. Тут же зимують i лелеки, що гнiздяться на пiвнiчному заходi Африки.

В Україні теж існує «пролітна межа», яка проходить десь на Лівобережжі Дніпра. Точніше про її розміщення говорити важко через обмаль даних. Якщо лелеки із західних, центральних та північних областей летять вздовж західного узбережжя Чорного моря і Босфор, то птахи зі східних областей мігрують у південно-східному напрямку до східного чорноморського узбережжя. Сюди ж летять і птахи зі східної частини ареалу в Росії. Тут також існує досить широка смуга змішування напрямків міграції. Частина лелек із Придніпров’я може летіти на південний схід. Так, чорногуз, закільцьований пташеням у Глобинському районі на Полтавщині у 1998 році, був знайдений наприкінці серпня того ж року біля м. Новоросійська.

Переліт на зимівлю чорногузи здійснюють вдень. Вони летять на великій висоті, при цьому вибираючи найзручніші в аеродинамічному плані місцевості, тому намагаються уникати польотів над морем.

Часто трапляється, що деякі чорногузи залишаються на зиму в місцях літнього гніздування. У більшості випадків мова йде про птахів, які були поранені, звикли до людей, або є з вадами міграційної інстинктивної поведінки. Такі птахи потребують додаткового піклування від людей протягом зими.

Приліт на місця гніздування відмічається, як правило, у другiй половинi березня — першiй половинi квiтня, хоча ранньої весни їх можна місцями побачити й на початку березня. Окремі птахи можуть затримуватися аж до травня. Звичайно, першим з’являється самець, рiдше — самка, iнодi ж обидва птахи одразу. Самка найчастіше прилітає через кілька днів після самця. Старi лелеки повертаються ранiше молодих.

Чисельність та охорона

З 1984 року на території Європи спостерігається активний приріст чисельності птахів навіть у високоіндустріалізовних країнах. Згідно з результатами 6-го інтернаціонального перепису білої лелеки 2004 року, найбільша популяція в Польщі і становить 52500 пар, в Україні 12000-18000 пар, в Білорусії 10500-13000 пар, 10000 пар в Литві з найщільнішим ареалом в світі, 8500 в Латвії, 4000 в Естонії. В південно-західній Азії найбільна популяція знаходиться в Турції — 15000-35000 пар, менше в Іспанії 14000 пар та Португалії 10000 пар. Відокремилась неперелітна популяція в Південній Африці.

Білий лелека не відноситься до видів птахів, які знаходяться під загрозою вимирання. На відміну від лелеки чорного, який занесений в Червону Книгу України.

Білий лелека в культурі

Символізм

Золота монета НБУ, присвячена Білій лелеці

Давній зв'язок лелеки з людиною відображений у народній творчості, у численних географічних топонімах, прізвищах, на гербах і емблемах багатьох країн світу. Так, в Україні є прізвища Чорногуз і Лелеченко; річки та струмки Бузьків Яр, Гайстрова Струга, Лелечий потік, Лелечиха, Чорногузка; села Боцянівка, Лелеківка, Чорногузи. У Німеччині, Австрії, Італії, на заході Франції є чимало поселень та вулиць у містах, які носять «лелечі» назви. В Італії та Ельзасі це все, що залишилося від самих птахів. Численні назви ресторанів, кав'ярень, клубів («Лелечий клуб» у Нью-Йорку), пов'язані з чорногузом.

В Європі лелека на емблемах використовувався ще в епоху Меровінгів. У християнстві він символізує чистоту, благочестя, воскресіння. Вважається також очисником від скверни, охоронцем домашнього вогнища.

В Західній культурі лелеки «приносили» дітей, тому він є символом народження.

Лелека є улюбленим, але неофіційним символом Ельзасу, зокрема Страсбургу.

Поважають птаха і у Польщі. Його обрали нацональним символом на Expo 2000 в Гановері.

Лелека — національний птах Білорусі.

У Молдові лелека став символом виноградарства і виноробства. Часто можна побачити його зображеним з гроном винограду в дзьобі.

Геральдика

У геральдиці лелека, а також інші схожі птахи — журавель, чапля, ібіс, символізує пильність у боротьбі з ворогами. На гербах журавля, а іноді й лелеку або чаплю, часто зображують із каменем у лапі. Походить цей образ від відомої ще з античних часів легенди, що у відпочиваючій під час перельоту зграї один із птахів вартує спокій інших, тримаючи у піднятій лапі камінь. Коли стомлений сторож починає куняти, камінь випадає й будить його.

Білий лелека зображений на гербах Тирасполя, Гааги, Шторкова, Касселя і ряду інших міст. Потрапив цей птах на герби і в тих країнах, де він не водиться (Австралія), — символіка була занесена з Європи.

Деякі орнітологічні організації взяли його собі за емблему. Лелека в польоті зображений на емблемі Німецького природоохоронного союзу NABU (раніше — Німецький союз з охорони птахів, DBV).

Українська геральдика

Білий лелека зустрічається на гербах чотирьох українських міст. На гербі Біловодська 1781 року у верхній частині щита зображений герб Воронізької губернії, у нижній, на зеленому фоні — лелека. На гербі Ананьєва 1847 року у нижній частині щита — на блакитному тлі стоять на гніздах три лелеки. На гербі міста Буська. На гербі містечка Щуровичі на Львівщині на червоному фоні був зображений срібний лелека, що тримає у дзьобі змію. У середньовічній західній геральдиці лелека був також символом пильності в боротьбі з ворогами. Лелека (за іншими даними — журавель) з каменем у лапі був зображений на печатці XVII століття міста Дунаївців.

Народні легенди й перекази

В Україні лелека вважається вісником весни. Приліт птахів весною відмічався людьми здавна. Зникання птахів восени і повертання навесні здавалось дивним. Древні слов'яни вважали, що птахи на зиму летять у вирій. В українські мові збереглось це слово «вирій» — рай древніх слов'ян. Повертання птахів навесні пов'язувалось зі звісткою богів, пізніше було прив'язане до християнських весняних свят.

В Україні багато прикмет про погоду, пов'язаних із білим лелекою. Він приносить тепло і забирає його назад у вирій.

• Рано прилетів — буде тепле літо.
• Лелека починає непокоїтися — на погану погоду.
• Активно тріщить увечері дзьобом — завтра буде сонячний день.
• Стоїть на одній нозі — значить треба чекати похолодання.
• Якщо не відлітає далеко від гнізда, а тримається поблизу, — на негоду.
• Коли птах погожого дня тримається сухого місця, то й наступний буде сонячним.
• Перед тим, як здійметься вітер, лелеки довго кружляють біля своїх гнізд.

Є й землеробські прикмети, пов'язані з бузьками. Наприклад: заклекотали лелеки в гнізді — час садити цибулю.

Посилання

• Технічні заходи щодо гніздівлі Лелек на ЛЕП укр.
• Моніторинг білого лелеки в Україні
• Інтерактивна мапа поширення білого лелеки в Україні