Лемківщина

Ле́мківщина

Карта Лемківщини

Населення Карпат (польська частина)

Лемківська хижа.

Ле́мківщина, також Лемковина (лем. Лемковина, польські Łemkowszczyzna) — українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців — лемки. Розташована в українських Карпатах (по обох схилах Сх. Бескидів) між ріками Сяном і Попрадом у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині. Загальна площа бл. 3,500 км².

Історія

Від давніх часів до 20-го століття

На думку деяких дослідників, давніми предками лемків було слов'янське плем'я білі хорвати, що заселяло район Карпатських гір у 7-10 ст. У середньовічні часи територія Лемківщини входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Згодом землі Південної Лемківщини були захоплені Угорщиною, а з 1340-х рр. вся Лемківщина була включена Казимиром III Великим до складу Польщі, де перебувала до 1772. Східна частина Лемківщини творила Сяніцьку землю у складі Руського воєводства, західна належала до Краківського воєводства.

У 14-16 ст. територія Лемківщини була в абсолютній більшості заселена українцями. До кінця 16 ст. сформувався сучасний лемківський говір (діалект української мови) і закріпився в тих межах, які проіснували до 1946. У церковному відношенні Лемківщина належала до Перемиської єпархії, а більшість населення були греко-католиками. Віддалене розміщення краю, відсутність українських міст і національної інтелігенції зумовили слабкий національно-культурний зв'язок між Лемківщиною та іншими українськими етнічними землями (перш за все Галичиною та Наддніпрянською Україною), утруднювало поширення українських національно-політичних течій.

Лемківщина у 20-му столітті

На поч. 20 ст. провідною течією у суспільно-політичному житті Лемківщині було москвофільство, ідеї якого поширювали переважно місцеві православні священики (Максим Сандович, Ігнатій Гудима, Яков Медвецький, Дімітрій Хиляк, Даміян Вендзілович та ін.). Український національний рух почав розвиватися з кінця 19 — поч. 20 ст. Основними його осередками стали міста Новий Санч і Сянік.

Під час Першої Світової війни значна кількість корінного населення Лемківщини зазнала етноциду від австро-венгерського уряду (див. Талергоф).

Пам'ятник депортованим лемкам у с.Переможному Луганської області

Серед провідних діячів українського національного руху на Лемківщині були В. Хиляк, П.Ліницький, В. Яворський, В.Кубійович, М. Дороцький, О. і В. Константиновичі, О. Гудзьо, В. Бучацький, Й. Лукасевич та ін.

Після розвалу Австро-Угорщини у східній частині Лемківщині було проголошено Східно-лемківську республіку, яка у 1918—1919 творила Сяніцький комісаріат Західно-Українськоі Народної Республіки з центром у с. Команчі (гол. П. Шпилька) і в середині лютого 1919 була ліквідована польськими військами.

Одночасно у західній частині Лемківщини 5 грудня 1918 р. конгресом з 500 делегатів, що представляли 130 сіл регіону, було проголошено Лемковсько-Руську (чи Лемко-Русинську) Республику («столиця» — село Флорінка), яка мала виразно проросійську орієнтацію. Конгрес призначив Виконавчий комітет Лемківщини ("Начальный совЬтъ Лемковщини") під головуванням Михайла Юрчакевича. 20 березня 1920 р. у Флоринці було скликано "Верховну раду Лемківської Русі" ("Верховний совЬтъ Лемковской Руси") з 26 осіб та Виконавчий комітет (Исполнительный комитетъ) з п'яти осіб під керівництвом Ярослава Качмарчика, що став виконувати функції лемківського уряду. На початку 1921 р. керівники республіки Ярослав Качмарчик, Дімітрій Хиляк, та Ніколай Громосяк були заарештовані та піддані судові за нібито "антипольску агітацію", проте їх пізніше було виправдано як таких, що виконували "волю народу".

Так само, як і Східно-Лемківська, Лемківсько-Руська республіка була анексована Польщею.

Після падіння ЗУНР варшавський уряд, намагаючись послабити розвиток національного руху, підтримував москвофільську течію і прагнув перетворити лемків у окрему регіональну групу з польською національною свідомістю. В той же час мав місце перехід значної частини лемків з унії до православ'я. З метою розколу українського руху на Лемківщині у 1934 край було відділено від Перемиської єпархії і створено окрему Лемківську Апостольську Адміністратуру з русофільською ієрархією.

У 1920—1930-х рр. польський уряд, проводячи на Лемківщині політику полонізації, намагався ліквідувати українське шкільництво, забороняв українські періодичні видання, закрив майже всі читальні «Просвіти», ув'язнював або виселяв національно свідомих українців. На противагу польській політиці в краю, у Львові була створена "лемківська комісія", яка займалася веденням культурно-освітньої роботи серед населення Лемківщини.

З 1934 і до 1939 р. національно-свідому частину лемків польський уряд утримував у концентраційному таборі Береза-Картузька.

У 1934-1939 у Львові видавалися газети «Наш Лемко» (ред. П. Смериканич, пізніше Ю. Тарнович) та «Бібліотека Лемківщини», що розповсюджувалися як в Галичині так і на Лемківщині. З метою допомоги лемківсько-українському рухові у США у 1936 була створена Організація Оборони Лемківщини (з 1958 видавала «Лемківські Вісті» та «Лемківські Календарі»).

Пам'ятна дошка

У роки Другої світової війни 1939—1945 український культурно-освітній рух на Лемківщині набув деякого пожвавлення. Було засновано ряд українських середніх шкіл, учительська семінарія, Українське Освітнє Товариство тощо. Після зайняття Лемківщини радянськими військами в 1945, польські бойовики Армії Крайової вбили ряд лідерів українського національного руху, а у деяких районах знищили цілі села. Внаслідок укладення радянсько-польського договору 1945 та договору про польсько-радянський кордон (від 16.8.1945) територія північної Лемківщини була остаточно передана Польщі.

На підставі укладених договорів у 1945-46 відбувався взаємний обмін населення у прикордонних районах, у тому числі на Лемківщині. Переселення українців з їхніх етнічних земель, зокрема Лемківщини, мало за підписаними угодами проводитися на добровільних засадах, однак у більшості випадків воно відбувалось під адміністративним тиском органів влади примусово та із застосуванням сили, що незабаром набуло характеру етноциду. (див. «Вісла» операція). Якщо у 1939 на території Лемківщини проживало 160 тис., українців, то внаслідок злочинних переселенських акцій 1946—1947 Лемківщина залишилася без корінних жителів. Масовим депортаціям українського населення з Лемківщини протидіяла Українська Повстанська Армія, яка здійснювала активні бойові операції у цьому районі в 1944—1947 роках. Жителі Лемківщини були розселені по всій території Польщі, в основному, у північних та західних районах держави. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. Лише в кінці 1950-х років частині корінного населення Лемківщини було дозволено повернутися на Лемківщину. Поступово налагоджувалось і українське культурно-освітнє життя у краю. При Головному правлінні Українському Суспільно-Культурному Товаристві (створене 1956) у Польщі діяла секція лемківської культури, з 1957 видавалося «Лемківське Слово» як додаток до тижневика «Наше Слово». З 1983 на Лемківщині проводиться фольклорно-етнографічний фестиваль «Лемківська Ватра». З 1990 року у краї створено Об'єднання лемків, діє Лемківська секція при Об'єднанні українців Польщі.

Див. також

• Операція Вісла
• Список діячів науки і культури Лемківщини

Посилання

	Портал «Україна»

• LEMKY.COM - Національний Етнічний Портал
• СФУЛО - Світова федерація українських лемківських об'єднань
• Провідні виконавці лемківської пісні в Україні - Дует "Червоне та Чорне"
• Карта Лемківщини
• Лемківська республіка Флоринки
• Діячі Науки і Культури Лемківщини
• Журнал "Лемківщина"
• lemko.org
• Лемківщина на сайті Життя Українських Карпат (www.carpathians.eu)
• Роман Кабачій. «Відірвані від України» // Український тиждень, 23.09.2010
• Любомир Белей. «Затоплені асиміляцією. Історія українців Словаччини: від незнання до безпам’ятства» // Український тиждень, 18.02.2011