Ленінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ленінізм — політична ідеологія і практика перевороту та захоплення влади в Росії на початку XX ст., а також встановлення диктатури революційної партії більшовиків на чолі з її Центральним Комітетом (Партноменклатурою). Названа на честь російського революційнера-марксиста і політичного вождя більшовиків Володимира Леніна, який в чисельних творах виклав свої погляди на методи захоплення та утримання влади в країні.

  • Апологети вважають ленінізм цілісним «політичним та філософським вченням» про «соціалістичну революцію». І в цій якості логічним продовженням та вищим творчим розвитком марксизму в умовах переходу капіталізму у всьому світі до стадії імперіалізму; а також планом побудови соціалізму.
  • Критики вважають ленінізм еклектичним збірником публіцистчиних есеїв політично авантюрної, але недостатньо освіченої людини про те, як слід створити партію змовників та як за її допомогою захопити владу в окремій, не досить економічно та політично розвиненій країні.

Загальні визначення[ред.ред. код]

Ленінізм на думку його апологетів, включає в себе політичну доктрину тактики та принципи «соціалистичного» устрою економіки[1], розроблені від марксизму, і інтерпретації марксистської теорії Леніним в аграрній Російської імперії початку XX ст. Ленінізм переформулював бачення Маркса взаємодії економіки і політики, що дозволило статися політичному перевороту на чолі з партією професійних революціонерів-змовників, а не стихійному повстанню робітничого класу як і пророкував Карл Маркс. Після Жовтневого перевороту 1917 року ленінізм став ідеологічною основою доктрини радянського соціалізму, зокрема, її реалізації в Радянському Союзі.

Історія[ред.ред. код]

У політичну науку термін «ленінізм» увійшов до загального користування в 1922 році, після того, як закінчилася участь Леніна в управлінні СРСР. Два роки потому, в липні 1924-го, на п'ятому з'їзді Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну), друг та соратник Леніна Григорій Зинов'єв популяризував ленінізм як марксистський ідеологічний термін, що став означати «революційний».

Після створення у 1922-му Союзу Радянських Соціалістичних Республік ленінізм став домінуючою гілкою марксизму в СРСР, а після Другої світової війни в країнах-сателітах Східної Європи та деякий час в Китаї.

Ленінізм остаточно сформувався в СРСР після заснування в Москві «Інститу Маркса-Енгельса-Леніна» при ЦК ВКПб та з початком видання багатотомної Збірки творів Леніна. З 1930-х років право на трактування творчої спадщини Леніна привласнив собі Йосип Сталін, а після його смерті це право перейшло до «колективного органа» комуністичної влади — Політбюро ЦК КПРС.

Основні положення та ідеї[ред.ред. код]

  • Про імперіалізм як вищу та кінцеву стадію розвитку капіталістичного суспільства; та про його «загнивання» та «розпад»;
  • Про створення партії більшовиків як партії нового типу, в якій демократія замінюється демократичним централізмом, а сама організація стає дисциплінованою та підкореною волі вождя організацією, націленою на державний переворот
  • Про соціалістичну революцію та перерастання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну
  • Про «диктатуру пролетаріату» (диктатуру партії більшовиків) як метод утримання влади та форму політичного устрою в країні
  • «Вчення про компроміси» — про мистецтво політичних маневрів та угод з супротивниками для партії, яка перебуває в меншості. Або втілення загальновідомого ієзуітського принципу: «Ціль виправдовує усякі засоби» (для досягнення політичної мети всі засоби гідні)
  • Про «національне питання» багатоетнічної Росії та національно-автономний устрій країни

Роль ленінізму в СРСР[ред.ред. код]

Ленінізм в СРСР вважався стрижнем політичної доктрини КПРС та всієї офіційної радянської державної ідеології. Будь яка важлива наукова або політична публікація повинна була починатися з цитування висловлення Леніна з торкаємого питання. Після цитати з Леніна повинна була йти цитата з актуальних рішень з'їзду КПРС або промов Генерального секратаря.

Спроби критики ленінізму вважалися державним злочином і каралися згідно зі статтею Кримінального Кодексу[2] як «антирадянська агітація і пропаганда»: в часи правління Сталіна довгостроковим ув'язненням або стратою, в післясталінський час — тюремним ув'язненням.

Праці закордонних науковців з критикою ленінізму в СРСР не видавалися, а саме їх існування замовчувалося. А їх авторів, якщо це були широковідомі вчені, проголошували «антирадянщиками» тощо.

Перші спроби критичного переосмислення комуністичної радянської ленінської спадщини з'явилися в кінці 1980-х років, під час керованих зверху політичних реформ — «Перебудова» та «Гласність». На думку тодішніх ліберальних критиків, що самі походили з лав КПРС, велику частку радянського «ленінізму» в дійсності становить сталінізм.

Новітнє ставлення в Росії[ред.ред. код]

Новий епат критики ленінізму почався в Росії в третю декаду правління В. Путіна і партії «Єдина Росія».

В березні 2012 голова Синодальної Ради РПЦ Чаплін закликав

…всерйоз обговорити питання, чи не є екстремиськими матеріалами праці Леніна, Троцького та інших лідерев більшевиків. Як сьогодні треба відноситись до їх відтворення і до тих, хто сьогодня продовжує використовувати самі радикальні елементи ціх текстів для конструювання політичної практики і пропаганди[3][4].

Цю ідею в червні цього ж року розвив головний науковий співробітни Інституту російької історї РАН, академік РАПН Володимир Лавров. Він офіціно запросив Слідчій комітет Росії провести експертизу праць Володимира Леніна на наявність в них екстремізму. Як пояснив Лавров, вождь Жовтневої революції не тільки публічно виправдовував тероризм, але й керував терористичною діяльністю, а також розробляв методи партизанської війни. Він пояснив, що «треба дати юридичну, правову оцінку злочинам проти людяності, які здійснив Ленін і які не мають строку давності». Керівництво Російської православної церкви (МП) схвалило цей запит історика[5][6].

Література[ред.ред. код]

  • Ален Безансон. Интеллектуальные истоки ленинизма. — М.: вид. МИК, 1998. — 304 с. ISBN 5-87902-029-0 (ориг.: Les Origines intellectuelles du léninisme, 1977)
  • Д. Лукач. Ленин. Исследовательский очерк о взаимосвязи его идей. — М.: Междунар. отношения, 1990. — 141 с. — ISBN 5-7133-0356-Х
  • Й. В. Сталин. Вопросы Ленинизма. — М., Партиздат, 1933.
  • Л. Троцкий, Г. И. Сафаров. Троцкий о Ленине и Ленинизме: сборник. — Рабочее изд-во «Прибой», 1925. — 211 с.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.