Леонард Марконі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леонард Марконі
Leonard Marconi
Leonard Marconi.jpg
Дата народження 6 жовтня 1835
Місце народження Варшава
Дата смерті 1 квітня 1899
Місце смерті Львів
Національність італієць
Працював у містах Варшава, Львів

Леона́рд Марко́ні (італ. Leonard Marconi 6 жовтня 1835 Варшава — 1 квітня 1899, Львів) — львівський скульптор, педагог італійського походження. Майстер архітектурної пластики доби історизму.

Біографія[ред.ред. код]

Леонард Марконі народився 6 жовтня 1835 у Варшаві. Походив із династії архітекторів, скульпторів і живописців вихідців із Мантуї. Батько — скульптор Ферранте Марконі приїхав у Варшаву 1828 року на запрошення свого брата, Генрика Марконі, котрий уже на той час був відомим архітектором у Польщі. Леонард був одним із сімох дітей Ферранте. Перші уроки скульптури отримав у майстерні батька. Потім навчався у Варшавській школі мистецтв (18561857) у Константина Хейдля і у Римській академії св. Луки (18591861) у Адамо Тадоліні. Навчаючись у Римі, здобув відзнаку найкращого учня, а також золоту і дві срібні медалі академії. Деякий час працював разом із батьком. Потім 12 років у майстерні спільно зі шваґром Анджеєм Прушинським (чоловіком сестри Аделаїди). Варшавська спадщина Марконі майже цілком загинула у Другій світовій війні. Остання масштабна споруда, оздоблена Марконі — палац Кронеберга, була знищена 1963 року для будівництва готелю «Вікторія». У варшавському періоді творчості відчутний сильний вплив італійського класицизму.

1873 року призначений на посаду «професора надзвичайного» на кафедру рисунку і моделювання у Львівській політехніці. Остаточно оселився у Львові у січні 1874 року. Член Політехнічного товариства у Львові у 18771883 та 1899 роках[1]. 1879 року в селі Берездівці на Львівщині заснував майстерню по виготовленню виробів із алебастру. У 1892 році обіймав посаду декана архітектурного факультету. Брав участь у конкурсі на найкращий проект Художньо-промислового музею із власним проектом. Однак для реалізації на конкурсі був обраний проект Юзефа Каетана Яновського, в якому Марконі був автором скульптурного оздоблення. У 18761878 роках відновлював оздоблення замкової каплиці у Бережанах на замовлення графа Станіслава Потоцького. У 1877 році виставляв свої роботи на Рільничо-промисловій виставці у Львові. 18801890 роки займається скульптурним оздобленням львівських кам'яниць. Основним матеріалом для його робіт була суміш цементу і гідравлічного вапна. На початку Львівського періоду своєї діяльності активно вивчав породи пісковиків і вапняків Східної Галичини. Результати своїх досліджень опублікував у статтях часопису Głos z miasta (1877). Марконі мав особливу пристрасть до архітектури. Креслить цілі фасади і бере участь майже в усіх архітектурних конкурсах у Львові та інших містах Польщі. Попри те, часто співавторами його проектів були архітектори. Під кінець львівського періоду творчості у стилістиці схиляється до необароко.

Від січня 1874 р. проживав на вулиці Зиґмунтовській, 10 (нині вулиця Гоголя). Спорудив власний будинок на розі вулиць Антоновича і Русових, де проживав разом із родиною від грудня 1878 року. Мав п'ять доньок і двох синів.

В останні роки життя Марконі натикався на усе більшу ворожість зі сторони мистецьких критиків і колег по цеху. Відомо, про особливо велику неприязнь скульптора Тадея Баронча, котрий на шпальтах газети Kurjer Lwowski роздмухував конфлікт довкола пам'ятника Янові Собеському. Затягувалась судова справа у суперечці з Юзефом Каєтаном Яновським щодо авторства проекту Художньо-промислового музею. Тяжким ударом стала смерть Юліана Захаревича — «приятеля артистичного» як його називав Марконі. Ініціатива видобутку алебастру в Берездівцях виявилась неуспішною і скульптор потрапив у серйозні борги. Наприкінці 1899 року почала загострюватись давня проблема здоровʼя Марконі — туберкульоз.

Помер у ніч із 1 на 2 квітня 1899 року. Похований на Личаківському кладовищі, поле № неподалік Юліана Захаревича. По смерті Марконі, очолювану ним кафедру було розформовано. Підприємство по видобутку алебастру в Берездівцях занепало. Судовий позов проти Ю. К. Яновського було програно (від імені Марконі виступила його вдова).

Майстерня[ред.ред. код]

Ательє Леонарда Марконі у Львівській Політехніці стало чимось на зразок артистичної школи. У різний час на роботах були задіяні пізніше відомі діячі образотворчого мистецтва. Такими зокрема були: Міхал Адам Созанський, Гаврило Красуцький, Петро Війтович, Петро Гарасимович, І. Вдовіцький. Разом із Марконі у 1874 році з Варшави до Львова прибули кілька його друзів і асистентів. Зокрема Міхал Корпаль, Кароль Клос, також можливо і Анджей Прушинський. Завдяки протекції зятя, Антона Попеля, на роботу було взято Теобальда Оркасевича[2].

Твори[ред.ред. код]

Варшава[ред.ред. код]

Львів[ред.ред. код]

  • Неоренесансні рельєфи портику будівлі Хімічного факультету Львівської політехніки (18751876, архітектор Юліан Захаревич)[3].
  • Скульптурна група «Інженерія, Архітектура, Механіка», що символізувала три основні на той час факультети, уміщена на аттику головного корпусу Львівської політехніки (18731877, архітектор Юліан Захаревич). Архівольти вікон другого ярусу портика також прикрашені символічними скульптурами. За проектом Марконі виконано різьблений дерев'яний плафон інтер'єру бібліотеки[3].
  • Моделі майбутніх дерев'яних скульптур для інтер'єрів бібліотеки і актового залу політехніки (18761877).
  • Алебастрове скульптурне оздоблення сходової клітки будинку Галицького намісництва що на нинішній вулиці Винниченка, 18 (1878, архітектори Фелікс Ксенжарський і Сильвестр Гавришкевич).
  • Скульптури на фасаді будинку № 28 на вулиці Чарнецького, нинішній Винниченка (1880, архітектор Міхал Фехтер).
  • Модифікація скульптурою портику львівської ратуші (1880, розібрано 1928).
  • Скульптурне оздоблення сходової клітки і фасаду будівлі Галицького сейму, нині головного корпусу Львівського універститету (18781881).
  • Скульптури будинків № 1 і 23 на вулиці Крашевського (нині Соломії Крушельницької). Окрім оздоблення, був також співавтором архітектурних проектів будинків № 15, 17, 21. Усі роботи виконані у 18821894 роках.
  • Постать Меркурія у польоті на будівлі Львівської дирекції залізниць на вулиці Третього Травня (нині — Січових стрільців) збудованої у 18851887 роках. Композиція в дечому повторює роботу скульптора Джованні да Болонья, в якій Меркурій знаходиться на голові Горгони. Марконі ж розмістив його на колесі Фортуни, що символізує заліницю. Біля постаті Меркурія уміщено хлопчиків-путті із атрибутами залізниці. В цій будівлі скульптор виступає співавтором фасаду разом із Вінсентом Равським юніором. Статуя перебувала в аварійному стані[4]. Для збереження статуї у 2010 році стартувала громадська ініціатива "Врятувати Меркурія", в листопаді 2012 р. реставрацію завершено[5].
  • 1892 — кам'яна скульптурна група «Тріумф справедливості» на фасаді Краєвого Суду на вул. Баторія, 1—3 (нині Князя Романа). Тепер ця будівля — один із корпусів Політехніки. Скульптури ушкоджені.
  • Скульптури електричного кольорового фонтану на Галицькій крайовій виставці (1884)[6]
  • Пам'ятник Александру Фредрові у Львові (нині знаходиться у Вроцлаві). У червні 1892 року Марконі здобув перемогу на конкурсі проектів, після чого допрацьовував гіпсову модель ще протягом чотирьох років. У бронзі відлито у віденському підрозділі фірми Фрідріха Альфреда Круппа і 25 жовтня 1897 року урочисто відкрито на площі Академічній (нині проспект Шевченка). Пам'ятник активно критикували у пресі за нібито невідповідність створеного образу до реальної постаті великого польського драматурга і героя наполеонівських воєн. Скульптор Станіслав Левандовський також стверджував, що пам'ятник — плагіат його ескізу.[7]
  • Статуї — алегорії чотирьох континентів і барельєф «Св. Георгій» на фасаді готелю «Жорж» у Львові. Скульптури виконані Антонієм Попелем за моделями Леонарда Марконі і змонтовані у 1900 році уже після смерті Марконі.
  • Скульптурне оздоблення Художньо-промислового музею ім. Франца-Йосифа I (нині Національний музей) на вул. Гетьманській, тепер пр. Свободи, 20. Скульптури із фасаду будівлі втрачені у 1950-х роках.
  • Виготовив модель головного вівтаря Костелу Святого Серця Ісусового і монастиря францисканок на вулиці Курковій, 43 (нині вулиця Лисенка). Проект вівтаря авторства Юліана Захаревича, був дещо модифікований Марконі. Виконано із мармуру і алебастру скульптурною майстернею Леопольда Шімзера. В ранні радянські часи знищений.[8]
  • Оздоблення фасаду будинку № 2 на вулиці Панській (нині Івана Франка).
  • Оздоблення фасадів будинків № 6, 10, 11, 12 на вулиці Браєрівській (нині Богдана Лепкого).
  • Фасад будинку № 8 на вулиці Подлевського (нині Є. Гребінки).
  • Фасад будинків № 4-6 на вулиці Пекарській.
  • Статуї будинку № 8 на вулиці Ґротгера (нині Смольського). Глиняні моделі цієї скульптурної групи були продані автором з метою отримання коштів на благочинність.
  • Два памʼятники на Личаківському кладовищі.
  • 1891 року завершено трифігурну скульптурну групу «Ощадність» на аттику будівлі Галицької ощадної каси у Львові (проспект Свободи 15). Балюстрада сходової клітки виконана у техніці інкрустованого алебастру.
  • Дві каріатиди при вході у Міське казино у Львові на вулиці Академічній, 13 (тепер пр. Шевченка). Архітектор Філіп Покутинський. До нашого часу не збережені.
  • 1890 року виготовив гіпсову модель скульптури Матері Божої, котра того ж року у бетонному відливку або можливо у камені була розміщена на фасаді вілли Яна Стики на вулиці Міцкевича, 11 (нині вулиця Листопадового чину). Іван Левинський на своїй фабриці розтиражував зменшену копію статуї у теракоті (опалена червона глина) і майоліці. Кілька екземплярів експонувались на Виставі Краєвій 1894 року. Ще одна статуя Богоматері виготовлена у 1892 році була розміщена у ніші будинку № 1 на вулиці Крашевського (нині Винниченка). Подібна камʼяна статуя, виготовлена приблизно у 18921894 роках була встановлена перед костелом Марії Магдалини у Львові, як дар родини Бромільских. Усі статуї Богоматері, авторства Леонарда Марконі, втрачені під час Другої світової війни.
  • 18901896 роки — виготовив пластичне оздоблення Преображенської церкви у Львові на вулиці Краківській 21. Камʼяні скульптури 12 апостолів під куполом. Виконав фриз із гербів великих галицьких міст у техніці стукко із золоченням.
  • 1894 — скульптурний декор будинку Вінсента Равського юніора на вул. Матейка, 8.
  • Камяні атланти Гранд-готелю на вулиці Карла Людвіґа, 13, нині Проспект Свободи (1894, архітектор Еразм Герматнік).
  • Богоматір із немовлям Ісусом (1897) на фасаді вілли Давида Шварцвальда на вулиці св. Софії 29 (нині вулиця Івана Франка 115).
  • 1876 — погруддя Міцкевича виготовлене з білого пісковику. 1880 розміщене на фасаді будинку № 14 на вул. Міцкевича (нині Листопадового Чину).
  • Камяне погруддя Міцкевича (1898) на будинку № 20 по вул. св. Софії (Івана Франка, 104).
  • Усе скульптурне оздоблення будинку Юзефа Солецького на вул. Зибликевича 8 (Івана Франка 28). Зокрема велику статую Адама Міцкевича. Скульптури ймовірно були завершені А. Попелем.

Інші населені пункти[ред.ред. код]

Роботи, що приписуються[ред.ред. код]

  • Скульптури палацу Лянцкоронських у Старому Роздолі (нині смт. Розділ) Миколаївського району. Авторство ймовірно Леонарда Марконі. Ймовірно перші роботи львівського періоду.
  • Оздоблення будинку № 10 на вулиці Зиґмунтовській (нині вулиця Гоголя). На такі припущення наштовхує зокрема і той факт, що скульптор проживав деякий час у цьому будинку.
  • Статуя меркурія на ризаліті другої будівлі дирекції львівської залізниці на сучасній вулиці Огієнка (1897)[4].
  • Оздоблення філії Австро-угорського банку на вулиці Третього травня, 9 (Січових Стрільців).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877–1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 91.
  2. Jurij Biriulow с. 242
  3. а б Бірюльов Ю. О. І руки музику ліпили // Галицька брама. — № 1, 1994. — С. 8, 9.
  4. а б Сьомочкін І., Ґранкін П. Три будівлі дирекції львівської залізниці. // Галицька брама. — № 14, 1996. — С. 6.
  5. Повідомлення про завершення реставрації savemercury.org.ua
  6. Бірюльов Ю. О. 100-ліття архітектурного спектаклю // Галицька брама. — № 2, 1994. — С. 8.
  7. Сьомочкін І. В. У традиціях львівських амбіцій, або у глибині навколотворчих конфліктів кінця XIX ст. // Галицька брама — № 11, 1996. — С. 15.
  8. Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX — Kraków : Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 77—101. — ISBN 83-85739-17-9.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 248, 274, 291, 294, 303, 313, 319, 339, 366, 441, 463. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проекту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 3, 1995. — С. 30—33.
  • Сьомочкін І. В. Леонард Марконі // Галицька брама. — 1999. — № 11-12 (59-60). — С. 6, 7.
  • Сьомочкін І., Ягніщак В. De alabastro Dnystriense laborandum est // Будуємо інакше. — 1999. — № 5. — С. 13—20.
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — С. 152—161. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  • Łoza S. Marconi Leonard // Słownik architektów i budowniczych polaków oraz cudzoziemców w Polsce pracujących. — Warszawa: Wydawnictwo im. Mianowskiego, Instytutu popierania nauki, 1931. — С. 212..

Галерея[ред.ред. код]