Леонов Євген Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Леонов
Євген Леонов.jpg
Ім’я при народженні Леонов Євген Павлович
Народження 2 вересня 1926(1926-09-02)
Москва, СРСР
Дата смерті 29 січня 1994(1994-01-29) (67 років)
Москва, Росія
Громадянство СРСР
Національність росіянин
Рід діяльності актор театра і кіно
Роки діяльності 19471994
Нагороди

Премія Ленінського комсомолу (1978)
Премія Росії бр. Васильєвих (1981), Державна премія СРСР (1976)
Державна премія Росії (1992)

Євген Павлович Леонов (рос. Евгений Павлович Леонов; * 2 вересня 1926, Москва, СРСР — 29 січня 1994, Москва, Росія) — відомий російський і радянський актор театра і кіно. Народний артист СРСР (1978), лауреат премії Ленінського комсомолу (1978), Премії Росії бр. Васильєвих (1981), Державної премії СРСР (1976) і Державної премії Росії (1992).

Закінчив Московську драматичну студію (1947). Працював у театрах Москви (Московському драматичному театрі ім. К.Станіславського, Театрі ім. В. Маяковського, а з 1968 р. — у Театрі ім. Ленінського комсомолу). Знімався у кіно з 1947 р. (фільми «Донська повість», «Білоруський вокзал», «Премія», Державна премія СРСР 1976; «Старший син» та ін.). Грав в українських стрічках: «Між високими хлібами» (1970, Павло Стручок), «Увімкніть північне сяйво» (1972, Сергійко), "Я — «Водолаз — 2» (1975), «Лють» (1977), "Забудьте слово «смерть» (1979, Поліщук).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 2 вересня 1926 року в Москві. Батько, Леонов Павло Васильович, працював інженером на авіазаводі. В родині було два хлопці, Микола і молодший на 2 роки Євген. Під впливом розповідей батька про авіацію і міцної радянської пропаганди Євген мріяв стати льотчиком. Микола так і зв'язав своє життя і фах з авіацією. Євгена — Бог (чи хто там за нього) зберіг для мистецтва.

Перші кроки до театру[ред.ред. код]

В роки 2-ї світової війни Євген закінчив школу і працював на авіаційному заводі учнем токаря. Потім подався в Авіаційний технікум імені Орджонікідзе. Але театральне мистецтво тягло до себе, адже знайомство з ним відбулося у Євгена ще в школі. На третьому курсі технікума Леонов здав іспити в Московську театральну студію, його перший наставник — Шеремєт'єва К. М. Але їх курс узяв до себе Андрій Олександрович Гончаров, що повернувся в Москву з війни. Гончаров мав великий вплив на свідомість майбутнього актора. В театрі Гончарова Леонов працюватиме декілька років.

Поштова марка з портретом актора

У 1947 році Леонов закінчив навчання і його прийняли в Московський театр Дзержинського району. Невеличкий на зріст, приземкуватий Леонов не мав великого попиту і грав епізодичні ролі. Акторської платні не хватало на життя — і почалися постійні підробітки. В тому ж 1947 р. Леонов вперше спробував себе в кіно, знову в епізодах. Знадобилося ще вісім років, щоб Леонову довірили цікаві ролі в кіно.

З 1955 року він вступив до лав КПРС.

Рятівне кіно[ред.ред. код]

Саме в кіно до Леонова прийшли цікаві ролі — в стрічках «Справа Рум'янцева» (режисер Йосип Хейфіц), «Дорога» (реж. Олександр Столпер).

У 1961 році на Леонова кіноактора обвалилася величезна популярність після кінострічки «Смугастий рейс». Леонов грав буфетчика Шулейкіна, що видав себе за дресирувальника тигрів. Леонівскі риси — швидка мова, витівки, багата і кумедна міміка — все працювало на роль. Блюзнірська радянська цензура дорікала актору за епізод з оголеністю, але в стрічці його залишили, адже комедія не цуралась оголеності. До того ж, це рішення режисера, а актор лише режисерський засіб, режисерська фарба на полотні стрічки. Комедія мала успіх, її подивилось 32 мільони глядачів.

За Леоновим стереотипно закріпили амплуа комедійного актора. Звідси ролі в комедіях — «Тридцять три», « Зареченські жонихи» тощо. Але деякі режисери довіряли актору незвичні ролі, з якими той добре упорався (король в стрічці «Сніжна королева», реж. Геннадій Казанський). І незвичний, несподіваний Леонов з'явився і в театрі. Йому довірили грати роль тирана Клеона в виставі «Антигона». Зіграв Леонов ще одного короля — в кінострічці «Звичайне диво» (режисер Марк Захаров). Діапазон ролей Леонова розширився надзвичайно — від персонажів класичної літератури до побутових радянських комедій (від Ламме Гудзака в «Легенді про Тіля Уленшпігеля», Нідерланди 16 століття до Харітонова в «Осінньому марафоні», радянський Ленінград).

Білоруський вокзал[ред.ред. код]

Це досить «московська» кінострічка. Саме з Білоруського вокзала в Москві на фронт йшли ешелони з вояками. Саме в Москві зустрілись ветерани з приводу смерті свого командира. Вони різні за фахом, характером і престижем в повоєнний період. Але журналіст, директор завода, слюсар і бухгалтер потроху віднайдуть спільну мову і мимоволі згадають і свою молодість, і колишню дружбу, і 10-й десантний батальон. Адже це люди з різними, та цікавими біографіями, що не дуже вписуються в сучасну, моторошну і дріб'язку, радянську дійсність. Актору Анатолію Папанову дістались пророчі слова, що на війні їм було легше, бо там відразу було зрозуміло : ось свої, а там — вороги. В радянській сучасності все переплуталось і змішалось.

Ми побачимо дві родини — та, що у персонажа Леонова і у медсестри. Леонову знадобились усі його акторські іпостасі у фільмі — і комедійні, і драматичні. І мимоволі забулись і його невизначний за фільмом фах, і підстаркувата зовнішність, і те, що він сам не воював. Він добре відтворив представника фронтового покоління, про вдячність до якого забули навіть по фільму.

В бідній квартирці батальонної медсестри вони переживуть найкращі хвилини своєї сумбурної зустрічі, які їм не могли дати а ні байдуже московське кафе, а ні часи вештання по негостинному місту Москва. Серед найкращих моментів фільму — пісня на вірш Булата Окуджави, теж московського поета.

 
Лишь только бой угас,
Звучит другой приказ,
И командир сойдёт с ума,
Разыскивая нас.
Когда-нибудь мы вспомним это,
И не поверится самим...

Почесні звання і хвороби[ред.ред. код]

В 1978 році отримав звання народного артиста СРСР.

Глядачі по різному оцінювали роль Леонова в стрічці «Осінній марафон», де режисер Георгій Данелія зібрав потужний акторський ансамбль (Олег Басилашвілі, Марина Нейолова, Галина Волчек, Наталя Гундарєва). Тим не менше саме Леонову віддали Приз Спілки журналістів і Державну премію імені Братів Васильєвих за найкращу чоловічу роль.

А до актора прийшли втома і хвороби (цукровий діабет, кардіосклероз тощо). На гастролях в Німеччині у Леонова відбувся серцевий напад, інфаркт, клінічна смерть. Актора врятувала німецька медицина.

Смерть[ред.ред. код]

Надгробок актора Є. Леонова

Актор помер вдома 29 січня 1994 року під час зборів на виставу «Молитва на спомин». Глядачам доповіли, що виставу скасовують через смерть Леонова. Почуття пошани до актора було таким міцним, що глядачі не повертали в касу свої квитки, а деякі дістались церкви.

Леонова поховали на Новодівочому цвинтарі.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1949 — Щасливий рейс (Машина 22-12) — епізод (пожежний)
  • 1949 — Карандаш на льоду — епізод
  • 1951 — Спортивна честь — офіціант
  • 1954 — Морський мисливець — кок
  • 1955 — Дорога — Пашка Єськов
  • 1955 — Справа Рум'янцева — Снєгірьов
  • 1957 — Неповторна весна — Кошелев
  • 1957 — Вулиця повна несподіванок — міліціонер Сердюков
  • 1958 — Важке щастя — Агафон
  • 1959 — Не май сто рублів — Мухін
  • 1959 — Витвір мистецтва — Саша Смирнов
  • 1959 — Повість про молодят — Федя
  • 1959 — Сніжна казка — Старий Рік
  • 1961 — Смугастий рейс — Шулейкін
  • 1962 — Черьомушки — Барабашкін
  • 1963 — Короткі історії
  • 1963 — Актриса-кріпачка — Кутайсов
  • 1964 — Донська повість — Яків Шибалок
  • 1964 — Над нами Південний Хрест — епізод
  • 1965 — Тридцать три — Травкін
  • 1967 — Перший кур'єр — Критський, жандармський офіцер
  • 1967 — Заріченські женихи — сват Коротейка
  • 1967 — Сніжна королева — Король
  • 1967 — Фокусник — Россомахін
  • 1968 — Вірінея — Михайло
  • 1968 — Урок літератури — батько Ніни
  • 1969 — Не журись! — Єгор Залєтаєв
  • 1969 — Зигзаг удачі — Орешніков
  • 1969 — Гори, гори, моя зірка — ілюзіоніст Паша
  • 1969 — Чайковський — Альоша
  • 1970 — Карусель — Нюхін (вихід в кінопрокат 1977)
  • 1970 — Між високих хлібів — Стручок
  • 1970 — Білоруський вокзал (фільм) — Іван Приходько
Пам'ятник Леонову на Алеї кінозірок на Мосфільмівській вулиці в Москві
  • 1971 — Джентльмени удачі — завідувач дитсаду Трошкін; рецидивіст Білий «Доцент»
  • 1971 — Їхали в трамваї Ільф та Петров — Капитулов
  • 1972 — Гонщики — Кукушкін
  • 1972 — Велика перерва — Ледньов
  • 1973 — Під камінним небом — Кравцов
  • 1973 — Зовсім безнадійний — злодій по кличці «Король»
  • 1974 — Премія — бригадир Потапов (фільм вдостоєний Державної премії СРСР, 1976)
  • 1975 — Довга, довга справа — Лужин
  • 1975 — Соло для слона з оркестром — епізод
  • 1975 — Афоня — Коля
  • 1975 — Старший син — Сарафанов
  • 1976 — Крок назустріч — Серафим
  • 1977 — Легенда про Тіля — Ламме Гудзак
  • 1977 — Міміно — Волохов
  • 1977 — Смішні люди! — регент Олексій Олексійович
  • 1977 — Одруження — Жевакін
  • 1978 — Дуенья — Мендосо
  • 1978 — Траса
  • 1978 — Звичайне диво — Король
  • 1978 — І це все про нього — Прохоров (фільм вдостоєний премії Ленінського комсомолу)
  • 1979 — Осінній марафон — слюсар Харитонов, сусід Бузикіна (фільм вдостоєний Державної премії РРФСР, 1981)
  • 1979 — Вірою і правдою — Банников
  • 1979 — Відпустка у вересні — Кушак (випуск 1987)
  • 1980 — По сірники — Антті Іхалайнен
  • 1980 — Про бідного гусара замовте слово — Бубенцов
  • 1982 — Сльози крапали — Павло Іванович Васін
  • 1983 — Унікум — директор
  • 1984 — Час і сім'я Конвей — Ален
  • 1985 — Будинок, який збудував Свіфт — велетень Глюм
  • 1986 — Кін-дза-дза! — чатланин Уеф
  • 1988 — Вбити дракона — бургомістр
  • 1990 — Паспорт — чиновник посольства СРСР в Австрії
  • 1993 — Настя — Яків Олексійович
  • 1993 — Бюро розшуку «Фелікс»
  • 1993 — Американський дідусь — Гоголєв

Див. також[ред.ред. код]

  • 5154 Леонов — астероїд, названий на честь актора.

Джерела, література та посилання[ред.ред. код]

  • Исмаилова Н. Х. Е. Леонов. М., 1979 (рос.)
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.235 (рос.)
  • Евгений Леонов: жизнь и роли. М., 1995 (рос.)
  • Раззаков Ф. Досье на звезд. 1962–1980. М., 1998. — С.709 (рос.)
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.423 (рос.)
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.763
  • Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С.685 (рос.)
  • Кинословарь Т 2. СПб., 2001. — С. 172–173 (рос.)
  • Великие кинозвезды XX века. М., 2001. — С.238-243 (рос.)
  • Мусский И. А. Сто великих актеров. М., 2002. — С.387-392 (рос.)
  • Перевозчиков В. «Я Леоновым не стал, я Леоновым родился» // «Известия», 31 августа 2006 (рос.)
  • Леонов Євген Павлович на сайті Internet Movie Database (англ.)
  • www.eugene-leonov.ru (Сайт, присвяченйи Євгену Леонову)