Леонтина Прайс
| Леонтина Прайс | |
|---|---|
| Leontyne Price | |
_by_Jack_Mitchell.jpg) | |
| Леонтина Прайс (1994) | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Мері Вайолет Леонтина Прайс |
| Дата народження | 10 лютого 1927 (97 років) |
| Місце народження | Лорел, Міссісіпі, США |
| Роки активності | 1952 — тепер. час |
| Громадянство |
 США |
| Національність | афроамериканці[1][2] |
| Професія | оперна співачка |
| Освіта | Джульярдська школа і Central State Universityd |
| Співацький голос | сопрано |
| Жанри | опера і популярна музика |
| Колективи | Метрополітен-опера, Віденська опера, Ковент-Гарден, Ла Скала |
| Лейбл | RCA, Sony, BMG |
| Нагороди |
 |
 Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі | |
Ме́рі Ва́йолет Леонти́на Прайс (англ. Mary Violet Leontyne Price; нар. 10 лютого 1927, Лорел, Міссісіпі, США — американська оперна співачка, (сопрано). Перша афроамериканка, що стала одною з провідних солісток Метрополітен-опера, легендарна виконавиця сопранових партій в операх Джузеппе Верді і Джакомо Пуччіні, лауреатка 19 статуеток Греммі. Здобула популярність в 1950-х роках і виступала на сцені до 1985 року (давала концерти ще протягом кількох років). Відзначена Президентською медаллю Свободи в 1965 році та Національною медаллю мистецтв в 1985 році.
Початок кар'єри[ред. | ред. код]
Леонтина Прайс народилась у штаті Міссісіпі в родині акушерки та мельника. Маючи три роки почала навчатися гри на фортепфіано з місцевим учителем, у десять років почувши спів Маріанни Андерсон запрагнула також займатися співом. Будучи підлітком, співала у шкільному хорі та в хорі методистської церкви. Її незвичайні вокальні здібності вперше помітила Елізабет Чісхолм, жінка, в якої тітка Леонтини була домогосподаркою. Однак на американському півдні темношкіра дівчина могла розраховувати хіба що на кар'єру вчительки музики. Потім Прайс навчалася в коледжі Вілберфорсу (призначеного тільки для афроамериканців), де значно вирізнялася з-поміж інших. За допомогою Чісхолм і Поля Робсонів дістала стипендію в школі Джульярд у Нью-Йорку.
фот. Карл ван Вехтен
1952 року дебютувала в студентській постановці опери Джузеппе Верді Фальстаф, також того ж року втілила образ Бесс в опері Джорджа Гершвіна Поргі і Бесс. Гастролювала з цією постановкою по країні, а відтак у Відні, Парижі, Берліні та Лондоні.
Розуміючи про труднощі, які могли виникнути в чорношкірої співачки в США, Прайс, ще від часу, що була школяркою зачарована оперою, спочатку планувала сольну кар'єру, як це було з її кумиром Міріан Андерсон. Однак 1955 разом із командою Метрополітен-опера року була запрошена на виступ у благодійному концерті. Далі, в лютому 1956 року зіграла роль Тоски в однойменній опері Джакомо Пуччіні в телевиставі для NBC Opera Theatre, ставши першою зафільмованою афроамериканською співачкою. Однак низка південних філій NBC скасували трансляцію з огляду на появу там чорношкірої співачки. Тим часом Прайс далі давала концерти в США, а також в Індії та Австралії.
Дебют на великій сцені[ред. | ред. код]
20 вересня 1957 року зіграла мадам Лідван в американській прем'єрі опери Діалоги кармеліток Франсіса Пуленка, а кількома тижнями по тому несподівано заступила Антоніетту Стеллу, яка мала стати її найвідомішою роботою. У травні 1958 року її запросили до Віденської опери для участі в тамтешній постановці Аїди Верді та Чарівної флейти Моцарта. У Відні разом із Гербертом фон Караяном зіграла роль Церліни в Дон Жуані Моцарта, Леонори в Трубадурі Верді і Тоски в однойменній опері Пуччіні.
1958 року Прайс тріумфально дебютувала в партії Аїди на найбільших оперних сценах — Лондонському Ковент-Гарден, Віденській опері, та на фестивалі Веронська арена. 1960 року виступила на сцені Ла Скала. Критики вважали її найкращою виконавицею Аїди в XX столітті.[3]
Метрополітен-опера[ред. | ред. код]
27 січня 1961 року Леонтина Прайс дебютувала в провідній ролі в Метрополітен-опера зігравши Леонору в Трубадурі Верді. Її виступ дістав надзвичайно схвальні відгуки. Хоча це не був перший виступ чорношкірого артиста в головній ролі на сцені нью-йоркської опери, проте вона стала першою, хто регулярно виконувала такі партії, одержуючи високу зарплату. 1961 року вона стала першою афроамериканкою, яка виступала в спектаклі що відкривав сезон.
Протягом наступного 21 року Леонтина Прайс зіграла в Метрополітен-опера в 201 виставі, створивши ще 16 ролей, з-поміж яких найвідомішою однак залишається Аїда. Крім того Прайс уславилась у таких ролях:
- Леонора, Трубадур Верді
- Донна Анна, Дон Карлос Верді
- Лю, Турандот Верді
- Ельвіра, Ернані Верді
- Татьяна, Євгеній Онєгін Чайковського
- Леонора, Сила долі Верді
- Амелія, Бал-маскарад Верді
- Клеопатра, Антоній і Клеопатра Барбера
- Чіо-чіо-сан, Мадам Баттерфляй Пуччіні
- Мінні, Дівчина із Заходу Пуччіні
1970-ті[ред. | ред. код]
В 1970-х роках Леонтина Прайс значно скорочує кількість оперних виступів на користь сольних концертів. Проте в цей період вона створює три нових образи: Жоржетти в опері Пуччіні Плащ, Адріани в опері Аріадна на Наксосі Штрауса. 1974 року мала великий успіх на відкритті сезону в оперному театрі Сан-Франциско, де заспівала партію Манон Леско в однойменній опері Пуччіні[4].
Прайс часто запрошують як солістку на урочистих заходах. Зокрема вона виконала Take My Hand, Precious Lord та Onward, Christian Soldiers на похоронах президента Ліндона Джонсона в січні 1973 а також виступила на урочистостях під час візиту папи римського Івана Павла II.
Після завершення оперної кар'єри[ред. | ред. код]
3 серпня 1985 року Прайс востаннє вийшла на сцену опери в ролі Аїди. 2007 року глядачі Метрополітен-опера обрали її виконання арії O patria mia найзначнішим моментом за останніх 30 років театру.
Леонтина Прайс далі продовжила виступати як камерна співачка, даючи концерти по обидва боки Атлантики з особливим успіхом на фестивалі в Зальцбурзі. Офіційно завершила кар'єру співачки у віці 71 року концертом у містечку Чапел Гілл у Північній Кароліні. Хоча 2001 року, її попросили заспівати на концерті на честь пам'яті жертв атаки на Всесвітній торговий центр. Тепер вона мешкає в селі неподалік Нью-Йорка. 2007 року в опитуванні серед музичних критиків, що його провела BBC Music Прайс посіла четверте місце в двадцятці сопрано всіх часів, поступившись Марії Каллас, Джоан Сазерленд та Вікторії де лос Анхелес.
Записи[ред. | ред. код]
Доступні записи практично всіх опер, де Прайс зіграла головні жіночі ролі, п'ять альбомів з вибраними аріями, записи німецьких і французьких пісень та два альбоми церковної музики. 1996 року, до 70-річчя артистки, RCA-BMG випустила колекційне видання одинадцяти дисків вибраних записів.
Особисте життя[ред. | ред. код]
1952 року Леонтина Прайс вийшла заміж за свого партнера за постановкою Поргі і Бесс, баритона Вільям Ворфілда. Однак цей шлюб не був вдалий, очевидно через надмірну увагу кожного до власних кар'єр, як це подає Ворфілд у своїй автобіографії. 1967 року вони перестали жити разом, а через шість років розлучилися. Дітей не мали.
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
- ↑ BlackPast.org — 2004.
- ↑ Леонтина Прайс [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] на Современная опера [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Леонтина Прайс [Архівовано 25 червня 2014 у Wayback Machine.] на belcanto.ru [Архівовано 14 жовтня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Леонтина Прайс |
- Леонтина Прайс у базі даних Метрополітен-опера [Архівовано 5 березня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Leontyne Price «Voice of the Century» Extensive fan site(англ.)
- Біографія на Afrocentric Voices [Архівовано 17 липня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
