Плющ Леонід Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Плющ Леонід Іванович (* 26 квітня 1939, м. Нарин, Киргизія) – математик, відомий публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в робітничій сім’ї. На самому початку Другої світової війни батько Леоніда пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили в Л. Плюща кістковий туберкульоз, сім’я переїхала в Одесу. Чотири роки дитина була прикута до постелі.
1959 Леонід закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізмат Одеського держуніверситету. Рік працював сільським учителем. 1962 закінчив механіко-математичний факультет Київського університету. До 1968 працює в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика. Одружений, батько двох дітей.
[ред.] Суспільна і літературна діяльність
Бере активну участь в українському національно-демократичному русі шістдесятників. Леонід Плющ був зв’язковою ланкою між українськими й московськими правозахисниками. Саме він познайомив москвичів з українським самвидавом і возив самвидавські книги з Москви в Київ, звідки вони розходилися по всій Україні.
1964, після усунення М.Хрущова, Л. Плющ пише листа до ЦК КПРС, де висловлює свої погляди на демократизацію в СРСР. З 1966 починає писати статті для самвидаву про природу радянської держави, її ідеологію та з національних проблем в СРСР. Він, як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у "соціалізм з людським обличчям".
У липні 1968 Плющ звільнений з роботи у зв’язку з тим, що написав і послав у газету "Комсомольская правда" різку статтю з приводу суду над Олександром Ґінзбурґом. Почав збирати інформацію й передавати її в " Хронику текущих событий", розповсюджував " Український вісник". У 1969 став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР.
У травні 1969 Л. Плющ прийнятий на тимчасову роботу робітником-брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН.
15.01.72 після декількох обшуків Леонід Плющ заарештований, звинувачений за ст. 62 КК УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда з метою підриву Радянської влади". У січні 1973 суд визнав, що Плющ вчинив злочин у неосудному стані. 05.07.73 суд направив Плюща на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом "млявотічна шизофренія", де він перебував до січня 1976; 7-8 місяців його "лікували" галоперидолом. 03.06.74 медична комісія продовжила Л. Плющу лікування. Улітку того ж року Міжнародний конгрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення Л. Плюща. 1975 Тетяна Ходорович збирає матеріали і в самвидаві публікує книгу "Історія хвороби Леоніда Плюща". 23 жовтня в Парижі організований великий мітинг на захист Плюща. Керівники компартій Франції, Анґлії й Італії виступають з вимогами звільнити його.
У січні 1976 Л. Плющ поза його бажанням був вивезений з СРСР і з тих пір живе у Франції. Західні психіатри визнали його здоровим.
1976 Плющ пише автобіографічну книгу "На карнавалі історії", яка була перевидана багатьма мовами в багатьох країнах світу.
1977 Л. Плющ стає закордонним представником УГГ на Заході. Багато часу й сил віддає допомозі друзям, які знемагають у радянських застінках. До кінця 70-х він позбувається ілюзій щодо можливості "доброго" соціалізму і стає переконаним антикомуністом. Інтереси його поступово зміщуються від політики до культурології й літературознавства. Плющ — член об’єднання українських письменників "Слово". Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка в галузі культурології. Автор моноґрафії „Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці“. Це ориґінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми "Москалева криниця" методологічно близке до тартуської структуралістської школи та відомих студій М.М. Бахтіна.
З початком демократичних змін в СРСР Плющ майже цілком присвячує себе літературі. Леонід Іванович — автор аналітичних статей про творчість Т.Шевченка, М.Хвильового, В.Барки, Б.-І. Антонича, П. Тичини, В. Стуса, Миколи Руденка, О. Довженка, О. Галича, опублікованих в українських, французьких, російських виданнях. Автор документально-аналітичного відеофільму "З Малоросії в Україну" (1991) і статей про становище й перспективи української культури. Користується великою повагою української громадськости.
[ред.] Бібліографія
- Л. Плющ. На карнавалі історії.— Сучасність, 1978.
- Л. Плющ. Вбивство Поета Василя Стуса. [1]
- Л.Плющ. Ми наймити в абстрактної химери. // Україна.— 1990.— № 29.— С. 18-20.
- Л.Плющ. Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалевої криниці“. Едмонтон: Кан. Інститут. Укр. студій, 1986.
- Статті Л. Плюща на Maidan Wiki
[ред.] Джерела
| Ця стаття не містить шаблону-картки.
Ви можете допомогти проекту, додавши його у статтю. Можливо, вам варто звернутись за допомогою до Вікіпедія:Запити на шаблони.
|

