Леопардовий гекон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Eublepharis macularius
Леопардовий гекон
Леопардовий гекон
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Lacertilia
Родина: Геккони (Gekkonidae)
Підродина: Eublepharinae
Рід: Eublepharis
Вид: Леопардовий гекон
Біноміальна назва
Eublepharis macularius
Edward Blyth, 1854
Eublepharis macularius distribution.png
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Eublepharis macularius

Леопардовий гекон (Eublepharis macularius) — досить велика ящірка з роду еублефарів, родини Гекконів (Gekkonidae). Походить з предгір'я Південно-Східного Афганістану, Північно-Західної Індії та Пакистану. Тримається кам'янистих схилів невисоких гір, майже позбавлених рослинності. Активність сутінкова та нічна. Іноді зустрічається у закріплених чи напівзакріплених пісках.

Загальна довжина самців до 30 см (довжина тіла разом із хвостом), самиці трохи менші. Забарвлення спини жовте, сіро-жовте або сіре. Боки світлі, майже білі. На верхній частині голови, на губах, спині та хвості розкидані дрібні темні плями неправильної форми. Окрім того, на хвості інколи примітні два-три поперечні кільця бузкового кольору. Малеча має інакший колір: на світло-сірому, майже білому фоні по всьому тілу й хвості йдуть широкі чорні поперечні кільця.

На волі тривалість життя самців становить 8-10 років, самиць-одиначок 5-8 рокі, а самиць, які постійно розмножуються - 3-4 роки. У тераріумах тривалість життя еублефарів сягає 20 років. Вони легко приручаються та з часом починають розрізняти власника серед інших людей, бути ручними та привітними не зважаючи на те, що своїй суті вони є хижаками.

Тримати еублефарів можна по одинці або парами, бо самці занадто ворожі один до одного. Парі еублефарів достатньо тераріуму 60х40 см та висотою щонайменше 40 см. Бажано використовувати скляний тераріум.

В якості грунту використовують зазвичай дрібну гальку, однак не пісок, бо навіть дорослі можуть засмітити власні дихальні шляхи, що призведе до захворювань. Також необхідно розташувати декілька великих пласких каменів, можна встановити дрючок. Хоча на волі еублефари мешкають там де немає рослинності, рослини у тераріумі дозволять підтримувати необхідний рівень вологості. Вологість дозволяє еублефарам без проблем скинути відмерлу шкіру під час ліньки, яка стається час від часу. Спочатку їх шкіра стає блідою від носа до кінчика хвоста, а потік геккони починають здирати з себе відмерлу шкіру, з-під якої з'являється нова яскрава.

До тераріуму необхідно встановити поїлку, воду у якій необхідно міняти раз на два дні, бо еублефари багато п'ють.

На волі еублефари прокидаються ближче до вечора та виходять із своїх схованок і активні всю ніч. В неволі все зовсім інакше. Подібно до котів вони протягом дня гріються під лампою.

Еублефари споживають комах. Інколи нападають на голих мишенят. Найкращим кормом є бананові та домові цвіркуни. Таргани також із задоволенням поїдаються, однак менш бажано. Також можна пропонувати личинок мучної чорнотілки, зофобоса. Годувати еублефарів необхідно раз на три дні дорослих, та щоденно малечу.

Для розмноження рекомендується знизити температуру до +15° С на строк 1,5 місяці взимку (грудень-січень). А потів довести її до нормальної. З лютого починається спарювання, після якого з 3-4 тижневим інтервалом самиці починають класти по 1-2 яйця. Таких кладок до середини літа може бути 4-5. Інкубація триває при температурі +28С близько 2 місяців (48-62 дні). Росте малеча швидко. Годують малечу дрібними цвіркунами та обов'язково вітамінами. Малечу краще відсадити до окремого тераріуму, в якому немає дорослих, щоб уникнути випадків канібалізму. Малечу можна повернути до батьків не раніше 6 місячного віку. В цьому віці вони поступово втрачають дитяче забарвлення та стають схожими на батьків. Еублефари досягають статевої зрілості після року.