Леопард андський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леопард андський
Gato andino.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Кішкоподібні (Feloidea)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Леопард (Leopardus)
Вид: Леопард андський
Біноміальна назва
Leopardus jacobita
(Cornalia, 1865)
Географія поширення
Географія поширення
Синоніми
*Oreailurus jacobita

Леопард андський, або андська кішка (лат. Leopardus jacobita або Oreailurus jacobita) — хижий, невеликий, рідкісний ссавець з роду Леопард (Leopardus) родини котових (Felidae) зі смугастим хутром.

Мешкає у Південній Америці. Через її мешкання у важкодоступних регіонах Анд наукові відомості про неї досить нечисленні. Так, наприклад, перші відеокадри цього виду з'явилися лише після 2000 року.

Етимологія[ред.ред. код]

Науковий епітет вшановує Джакобіту Техеди-де-Монтемайор (ісп. Jacobita Tejeda de Montemajor, р.н. 1841), аргентинки, чий батько був сенатором провінції Сальта. Їй було 15, коли вона вийшла заміж за Паоло Мантеазу (італ. Paolo Mantegazza, 1831-1910), легендарного італійського невропатолога, фізіолога, антрополога і піонера сексології. Він практикував як лікар в Аргентині, коли вони одружилися в 1856 році.[2]

Еволюція[ред.ред. код]

Проведені генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія роду Leopardus відділилася від лінії спільного предка 8.0 млн років тому, а види L. jacobita і найбільш близький вид L. colocolo розділилися приблизно 1.8 млн років тому [3].

Філогенетичне древо роду Leopardus

   Leopardus   


 Leopardus pardalis - Оцелот



 Leopardus wiedii - Марги






 Leopardus colocolo - Колоколо



 Leopardus jacobita - Андська кішка





 Leopardus tigrinus - Онцила




 Leopardus guigna - Кодкод



 Leopardus geoffroyi - Дикий кіт Жофруа






Зовнішність[ред.ред. код]

Леопард андський

Андська кішка зовні сильно нагадує пампасову кішку, що мешкає в тому ж регіоні. У чому полягають відмінності обох видів, досі є об'єктом наукових досліджень, у розпорядженні яких є лише лічені екземпляри з музеїв. Довжина цієї кішки становить близько 70 см, довжина хвоста — 45 см, вага коливається в межах від 4 до 7 кг. Хутро дуже густе та м'яке, близько 40 мм на спині й 35 мм на рівномірно-пухнастому хвості. Хутро бліде, сріблясто-сіре, плямисте і смугасте з чорнуватим або коричневим маркуванням. Вібриси або білі або чорні. Живіт білий, з темними плямами. Хвіст довгий і пухнастий із смужками близько семи темних кілець. На ногах дві чи три чорні смуги. Ступні вкриті волоссям аж до подушечок. Череп цієї гірської кішки свідчить про те що, передня камера вушної раковини дещо більша, ніж задня. Має гострий слух.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Андська кішка є найрідкіснішим видом котячих в Південній Америці. Найчастіше вона зустрічається в Андах, де її ареал розповсюдження тягнеться від південного Перу через південний захід Болівії до північного заходу Аргентини. Більшість зразків у музейних колекціях були отримані на висотах вище 3000 метрів, а в Перу одна була зібрана на 5100 метрах у безплідному просторі скель з розсіяними скупченнями трав та дрібних чагарників. У 1943 році Осґуд зазначив, що ареал кішки приблизно збігається з чінчіловим, і дійсно, поки чінчіла не була майже винищена задля хутра, це, ймовірно, було правдою.

Одну андську кішку спостерігали на гірських Альтіплано, на висоті 4250 метрів в Камбрес Калчаквес (англ. Cumbres Calchaquies), провінції Тукуман, Аргентина. Кіт був помічений на скелястому пагорбі на місцевості всіяній численними постійними і тимчасовими озерами. Клімат в цій області дуже холодний, з мінімальною щоденною температурою часто на рівні або нижче 0˚С. Посушливі й відкриті усім вітрам Альтіплано отримують небагато дощу, велика частина вологи випадає у вигляді снігу протягом літа. Рослинність складається з морозостійких трав, що сте́ляться килимком і квітнуть всього кілька хвилин та дещо розкиданих чагарників.

Живлення[ред.ред. код]

Хоча немає ніякої інформації про звичний для андської кішки раціон, вона, ймовірно, їсть будь-яких малих ссавців, птахів, ящірок, яких може зловити. У Альтіплано є дивна різноманітність потенційних жертв, включаючи кроликів, гірських віскачів, волохатих броненосців (Chaetophractus), а також кількох видів гризунів. Різноманітні птахи, що гніздуються на землі, такі як бекаси, земляні підкоришники (Upucerthia), і кілька видів качок, гусей і болотних птахів також часті на Альтіплано.

Вченим, яким пощастило побачити невловиму гірську кішку в Аргентині, вдалося слідувати за нею на близькій відстані (20 - 30 метрів) протягом двох годин. За цей час кішка спустилася до озера, щоб попити. Зграя качок на озері слідкувала за її рухами. Пізніше, сіра лисиця, що проходить мимо, побачила кішку і відразу ж утекла, наїжачившись і, дивлячись через плече на кішку під час бігу, лисиця, очевидно, вважає кішку потенційним хижаком, хоча кішка не виявляла інтересу до переслідування.

У подальшому кілька разів вдавалося спостерігати як андська кішка вбивала гірську віскачу.

Статус захисту[ред.ред. код]

Практично єдиним доказом, що андська кішка не вимерла, походить від періодичної появи свіжих шкур на хутряних ринків Буенос-Айреса. Вид, однак, дуже рідкісний. Існуюче населення, ймовірно, ізольоване одне від одного, оскільки їх гірські районі проживання розділені глибокими, населеними людьми долинами, що виступають в якості бар'єрів для високогірних видів. Незважаючи на рідкісність, на Андську гірську кішку як і раніше незаконно полюють заради її красивого хутра. Втрата навіть кількох осіб з уже невеликої чисельності населення може бути катастрофічною, і цей вид, ймовірно, у великій небезпеці зникнення.

Андські кішки вказані у Вашингтонській конвенції по захисту видів. Вона забороняє всяку торгівлю продуктами, виготовлених з андських кішок. Це включає і продаж вже використаних продуктів.

Систематика[ред.ред. код]

У багатьох наукових працях андська кішка виділяється в окремий рід Oreailurus. Новіші систематики, як наприклад у Уїлсона і Рідера (2005), відносять її до тигрових кішок (Leopardus).[4]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Cat Specialist Group (2002). Oreailurus jacobita. 2006. Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи. IUCN 2006. www.iucnredlist.org. Переглянуто 11 May 2006. Database entry includes justification for why this species is endangered
  2. Bo Beolens, Michael Watkins, Michael Grayson The eponym dictionary of mammals. — JHU Press, 2009. — С. 209. — ISBN 0801893046. (англ.)
  3. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68-75 PDF (англ.)
  4. Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed) (англ.)

Джерела[ред.ред. код]