Леопольд Седар Сенгор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леопольд Седар Сенгор
Леопольд Седар Сенгор
Леопольд Седар Сенгор, 1961 рік

Coat of arms of Senegal.svg 1-й Президент Сенегалу Flag of Senegal.svg
Час на посаді:
6 вересня 1960 — 31 грудня 1980
Прем'єр-міністр   Абду Діуф
Попередник посаду запроваджено
Наступник Абду Діуф

Народився 9 жовтня 1906(1906-10-09)
Сенегал
Помер 20 грудня 2001(2001-12-20) (95 років)
Нормандія, Франція
Політична партія Соціалістична партія Сенегалу
Нагороди Кавалер Ордену Великого Хресту ордену Почесного легіону Кавалер Великого Хресту За заслуги Командор ордену Мистецтв та Літератури Командор ордену академічних пальм Хрест Добровольців Пам'ятна медаль війни 1939-1945

Сенго́р Леопольд Седар (9 жовтня 1906, Сенегал — 20 грудня 2001 року, Нормандія, Франція) — політичний діяч, вчений, поет. Перший президент республіки Сенегал (1960–1980), член Французької Академії (1983). Автор лінгвістичних та політичних досліджень, поетичних творів.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Леопольд Седар Сенгор народився 9 жовтня 1906 року у сім'ї підприємця у містечку Жоал, що на узбережжі Сенегалу на південь від Дакару. Його батько походив з сенегальського племені серер. Друге ім'я Леопольда Сенгора — Седар — на мові племені означає «той, хто не повинен бути приниженим», прізвище походить від португальського слова «сеньор».

Франція[ред.ред. код]

У 1928 році Сенгор, отримавши католицьку освіту у Сенегалі, поїхав до Франції, де поступив до Сорбони. Після отримання вищої освіти зайнявся викладацькою діяльністю. З 1939 року служив у французькій армії, у 1940 році потрапив до німецького полону. Брав участь в русі спротиву. Після війни служив на державних посадах у Франції, був депутатом, в тому числі віце-спікером Національних зборів країни. У 1948 році заснував Демократичний блок Сенегалу, який у 1959 році перетворнео на Прогресивний союз Сенегалу. Активно писав вірші, присвячені долям народів Африки. Вперше збірники віршів видано в 40-вих роках ХХ сторічча.

Голова держави[ред.ред. код]

У вересні 1960 року Сенгор став першим президентом незалежного Сенегалу. У 1962–1970 одночасно був головою уряду. 22 березня 1967 року пережив замах на своє життя. Залишив свою посаду по закінченню п'ятого президентського терміну у грудні 1980 року.

Подальше життя[ред.ред. код]

У 1983 році обраний членом Французької академії, став першим африканцем, обраним в академіки. Почесний голова Соцінтерну.[1] Помер 20 грудня 2001 року у Франції, де провів останні роки життя.

Ушанування[ред.ред. код]

На честь Леопольда Сенгора названо найбільший стадіон у Сенегалі, а також міднародний аеропорт Дакару. У 2006 році в Молдові було випущено поштову марку, присвячену Сенгору.

Молдавська поштова марка 2006 року з зображенням Леопольда Седара Сенгора

На честь Л. Сенгора у 2006 році було перейменова міст Сольферно у Парижі.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону та
  • Кавалер Великого Хреста «За заслуги» (Франція).
  • Командор ордена мистецтв та літератури.
  • Кавалер ордена Академічних пальм.
  • Хрест Добровольців (Франція),
  • Пам'ятна медаль війни 1939–1945 (Франція).
  • Премія миру німецьких книгарів.

Розвиток концепції негритюду Леопольдом Сенгором[ред.ред. код]

Разом із Еме Сезером Леопольд Сенгор розробив концепцію «негритюду» (негритянський дух), що стала каталізатором визвольного руху у Французькій Західній Африці. Негритюд став апологією расової та історичної спільності чорношкірого населення Африки та інших регіонів проживання вихідців з Африки.

Ідея негритюду і африканської моделі соціалізму виникла у Сенгора під впливом антиідустральних настроїв 1930 років, праць католицьких мислителів Е. Муньє, П. Тейяра де Шардена, праць раннього Карла Маркса, творів К. Маккея, Л. Хьюза, а також поетів Еме Сезера і Л. Дамаза.

Свої ідеї Леопольд Сенгор розвиває на сторінках журналу «Негритянська освіта». Теорія негритюду засновується на винятковості психічного складу «африканської особистості», неповторності африканської цивілізації та культури, самостійного духовного, культурного і політичного розвитку африканських народів. Ця особлива психічна природа африканця полягала у його гуманізмі, гармонії з природою, емоційності на противагу раціоналізму та прагматизму європейців. Спрямований проти євроцентризму, політики примусової культурної асиміляції як компоненти політичного і соціального гноблення, негритюд проголошує своє етнокультурне (а згодом і державно-політичне) самоствердження колонізованих негроїдних народів.

Щоб здійснити цю мету, пропонувалося дотримуватися таких гасел як «культура — перш за все», «асимілювати не будучи асимільованими». Сенгор наголошував, що гордість за свою расу — перша умова негритюду. Водночас Леопольд Сенгор акцентує увагу на тому, що основні поняття в негритюді — культура, культурна ідентифікація, а розвиток національної культури — важлива умова політичного та економічного відродження.

Згодом в негритюді починають прослідковуватися мотиви расової винятковості. Тож у 1940–1950 роках Леопольд Сенгор вдається до філософської концептуалізації негритюду як «антирасистського расизму». В цей час відбувається траснформація негритюду з культурного і літературного руху в ідеологічну доктрину, що стало світоглядною основою національно-визвольного руху.

Леопольд Сенгор пізніше видозмінив свою теорію, в основу якої тепер були покладені не расові, а культурні відмінності. Була підсилена теза про взаємодоповнення африканської і європейської традицій. У збірці есеїв «Свобода 5» (1992) він розглядає діалог культур як боротьбу, яку слід вести в XXI ст.

Л. Сенгор також тісно пов'язував теорію негритюду з ідеями соціалізму. Він вважав, що його держава повинна вибрати середній шлях, рухатись до демократичного соціалізму. В книзі «Африканські країни і шлях до соціалізму» (1961) він наголошував, що соціалізм в Африці повинен засновуватися на використанні досягнень сучасної науки і техніки.[2]

Твори[ред.ред. код]

Поезія
  • Chants d’ombre, poèmes, Le Seuil, 1945
  • Hosties noires, poèmes Le Seuil, 1948
  • Éthiopiques, Le Seuil, 1956
  • Nocturnes, poèmes, Le Seuil, 1961
  • Lettres d’hivernage, poèmes, Le Seuil, 1973
  • Chant pour Jackie Thomson, poèmes, 1973
  • Élégies majeures, poèmes, Le Seuil, 1979
  • Guélowar ou prince, Le Seuil, 1948
  • Nuit de Sine
  • La ruée de l'or
  • Femme noire
  • Le Lion rouge («Червоний лев», Національний гімн Сенегалу)
  • Poèmes divers, Le Seuil, 1990
  • Hosties noires (входять: Prière de paix et Élégie pour Martin Luther King), lithographies de Nicolas Alquin, Les Bibliophiles de France, 2006
Есеїстика
  • Anthologie de la nouvelle poésie nègre et malgache de langue française, précédée de Orphée noir par Jean-Paul Sartre, PUF, 1948
  • Liberté 1 : Négritude et humanisme, discours, conférences, Le Seuil, 1964
  • Liberté 2 : Nation et voie africaine du socialisme, discours, conférences, Le Seuil, 1971
  • Liberté 3 : Négritude et civilisation de l’Universel, discours, conférences, Le Seuil, 1977
  • Liberté 4 : Socialisme et planification, discours, conférences, Le Seuil, 1983
  • Liberté 5 : Le Dialogue des cultures, Le Seuil, 1992
  • La Poésie de l’action, dialogue, Stock, 1980
  • Ce que je crois : Négritude, francité, et civilisation de l’universel, Grasset, 1988
Дитяча література
  • La Belle Histoire de Leuk-le-Lièvre (у співавторстві), Hachette, 1953

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Вибрані поезії / пер. Ірини Сатиго // Всесвіт. - 2012. - № 5-6. - С. 5-20[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Honorary Presidents XVII Congress of the Socialist International, Lima 20-23 June 1986; Honorary Presidents XVIII Congress of the Socialist International, Stockholm 20-22 June 1989
  2. О.Сорокопуд. Сенгор Леопольд Седар.//Політична енциклопедія. — Київ, 2012. — С.659. - ISBN 978-966-611-818-2.
  3. Леопольд Сенгор 1906-2001 Переклала з французької Ірина Сатиго

Джерела[ред.ред. код]

  • О.Сорокопуд. Сенгор Леопольд Седар. // Політична енциклопедія. — Київ, 2012. — С.659. — ISBN 978-966-611-818-2.