Лепідоліт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лепідоліт (рос. лепидолит, англ. lepidolite, нім. Lepidolith m) – мінерал класу силікатів, підкласу шаруватих силікатів (групи слюди), літіїста слюда шаруватої будови.

Формула:

1. За Є.Лазаренком: KLi_1,5Al_1,5[(F,OH)₂AlSi₃O₁₀].

2. За К.Фреєм: K(Li,Al)₂(Si,Al)₄O₁₀(F,OH)₂.

Містить (%): K₂O – 4,18; Li₂O – 3,59; Al₂O₃ – 33,61; F – 3,4; H₂O – 4,24; SiO₂ – 49,06. Вміст LiО₂ коливається від 3,1 до 6,0%.

Домішки: Fe (до 10%), Mn (до 3,5%), Mg (до 2%), Rb (до 4,5%), Cs (до 1,5%).

Сингонія моноклінна.

Густина 2,8-2,9.

Твердість 2,5-4,0.

Колір білий, рожевий, фіолетовий.

Блиск перламутровий.

Утворює пластинчаті, лускаті, іноді щільні дрібнозернисті агрегати; ясні, різних відтінків. Руда літію.

Зустрічається в пегматитах, у ґрейзенах і високотемпературних гідротермальних жилах разом з польовим шпатом, кварцом, мусковітом, сподуменом, топазом, ельбаїтом, амблігонітом, цинвальдитом.

Родовища лепідоліту відомі в Казахстані, Забайкаллі, в Моравії, Рудних горах (Чехія), на острові Утьо (Швеція), в штаті Мен (США), Південної Родезії, Намібії.

Лепідоліт – важливе потенційне джерело літію, попутно – рубідію і цезію. Рідкісний. Використовується в оптичній, скляній і керамічній промисловості. Основні методи збагачення і переробки – флотація і гідрометалургія.

Від грецького «лепіс» – луска, пластинка і «літос» – камінь (M.N.Klaproth, 1792).

Розрізняють:

• лепідоліт 1М (найбільш поширена політипна модифікація лепідоліту з одним пакетом в елементарній комірці);

• лепідоліт 2М2 (політипна модифікація лепідоліту з двома пакетами в елементарній комірці, які повернуті один відносно другого на 30°);

• лепідоліт 2О (ромбічна рідкісна політипна модифікація лепідоліту, яка характеризується двошаровою елементарною коміркою);

• лепідоліт 3Т (тригональна політипна модифікація лепідоліту, яка характеризується тришаровою елементарною коміркою);

• лепідоліт рубідіїстий (різновид лепідоліту, який містить до 3% Rb).

[ред.] Література

• Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
• Лазаренко Є.К., Винар О.М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. – 1975. – 774 с.