Сердюк Лесь Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сердюк Лесь Олександрович
Лесь Сердюк
Лесь Сердюк
Лесь Сердюк
Інші імена Олександр Сердюк
Народився 14 жовтня 1940(1940-10-14)
Харків
Помер 26 травня 2010(2010-05-26) (69 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство  СРСР
 Україна
Діяльність актор
Alma mater Харківський державний театральний інститут
IMDb ID 0784928
Нагороди та премії
Народний артист України
Приз за найкращу чоловічу роль в фільмі «Солом'яні дзвони» на МКФ в Карлових Варах (1988, Чехословаччина)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Лесь (Олекса́ндр) Олекса́ндрович Сердю́к (* 14 жовтня 1940, Харків, Українська РСР — † 26 травня 2010, Київ, Україна) — український актор. Заслужений артист УРСР (1982). Народний артист України (1996). У російській фільмографії знаний як Олександр, адже ім'я Лесь (названий на честь Курбаса) було надто «націоналістичним».

Життєпис[ред. | ред. код]

Син українського актора Олександра Сердюка і оперної співачки Анастасії Левицької.

1961 року закінчив Харківський театральний інститут.

У 1961—1964 — актор Харківського театру драми ім. Т. Г. Шевченка, у 1964-1965 — Ризького ТЮГу, в 1966—1970 — Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, з 1970 — Київської державної кіностудії ім. О. Довженка.

Із 2008 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Дебютував у кіно 1965 року. Перший фільм — «Загибель ескадри» (1965). Актор знявся в понад 90 фільмах. Серед останніх «Пригоди на хуторі біля Диканьки» (2008), «Від любові до кохання» (2008), «Мамай» (2003). Остання робота, в якому глядачі могли бачити Леся Сердюка — фільм «Тарас Бульба» російського режисера В. Бортка, у стрічці Сердюк зіграв козака Товкача.

Викладач акторської майстерності в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

Помер 26 травня 2010 року у віці 69 років у Києві через рак легень, який в актора було виявлено навесні 2009 року[1]. Він проходив курс хімієтерапії в Києві, але безуспішно. Був похований 28 травня на Байковому кладовищі[2][3].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Фільми, у яких знімався
фільм рік роль
Загибель ескадри 1965 Кобаха полковник
Їх знали тільки в обличчя 1966 Беллавіста
Дві смерті (короткометражний фільм) 1967 Петро
На Київському напрямку 1967 Бурмістенко
Експеримент доктора Абста 1968 Бруно Горріта
Мир хатам — війна палацам 1970 Шерстюк
Сеспель 1970
В'язні Бомона 1970 Михайло
Хліб і сіль 1970 Мар'ян Поляруш
Жива вода 1971 Антон Дем'янович (роль озвучив актор Павло Морозенко)
Зоряний цвіт 1971 Трохим Ковальчук
Інспектор карного розшуку 1971 «Циган» Шарун Олексій Михайлович
Море нашої надії 1971 Єгор Гай
Адреса вашого дому 1972 Іван Безсмертний
Лаври 1972 Токовий
Нічний мотоцикліст 1972 Савченко
Абітурієнтка 1973 батько Галі Гриценко
Як гартувалась сталь 1973 Саломига
Вогонь 1973 Свирид
Чорний капітан 1973 Осип Забурунний
Сполох 1973
Рейс перший, рейс останній 1974 Іван
Важкі поверхи 1974 Дев'ятов
Буран 1975
Я — Водолаз-2 1975 Слава Савченко
Карпати, Карпати ... 1976
Дума про Ковпака 1976 Гулявий
Свято печеної картоплі 1976
В ніч на 20-е 1976
Народжена революцією 1974-77 старшина Громов (роль озвучив актор Павло Морозенко)
Любов і лють 1978
Наталка Полтавка 1978 Микола
Вавилон ХХ 1979 Данько
Поїзд надзвичайного призначення 1979 Степан
Чекаю і сподіваюсь 1980
Від Буга до Вісли 1980 Москаленко
Біля чортового лігва 1980 Балабан
Два дні у грудні 1981
Така пізня, така тепла осінь 1981 Мелентій і Іван Мелентієвич
Під свист куль 1981
Бій на перехресті 1981 Муксун
Зустріч у високих снігів 1981 Костянтин Зубов
Зоряне відрядження 1982 Василь
Подолання 1982
Раптовий викид 1983 Олександр Тригорін
Легенда про княгиню Ольгу 1983 Святослав
Провал операції «Велика ведмедиця» 1983 Рен
Добрі наміри 1984
І чудова мить перемоги 1984
Батальйони просять вогню 1985
Вечірниці 1985
Провина лейтенанта Некрасова 1985
Поклонись до землі 1985
Жменяки 1985
Джура, мисливець з Мінархара 1987 Максимов
Піддані революції 1987 Опанасенко
Поки є час 1987 Йован
Солом'яні дзвони 1987 Василь Вільгота
Гори димлять 1988 Мартин
Марія (документальний фільм) 1988
На прив'язі біля злітної смуги 1989
Годинникар і курка 1989
Далі польоту стріли 1990
Мої люди 1990
Небилиці про Івана 1990
Невідстріляна музика 1990 Валерій
Яруги 1990 козак Єршов
Дике поле 1991 Кінь-Голова
Люк 1991 запорожець
Подарунок на іменини 1991
Амерікен бой 1992 Офіціант «Зодіаку»
Догори ногами 1992 Жебрак
По-модному 1992
Гетьманські клейноди 1993
Місяцева зозулька 1993 Коля-рибалка
Партитура на могильному камені 1995
Страчені світанки 1996
Операція «Контракт» 1996 полковник Герасименко
Роксолана 1. Настуня 1997 Касим-паша
Роксолана 2. Кохана дружина Халіфа 1997 Касим-паша
Козача бувальщина 1999 Кость Верболіз
Молитва за гетьмана Мазепу 2001 гетьман Самойлович
Слід перевертня 2001 Опанас
Лялька 2002 Дворцов
Мамай 2003
Таємниця «Святого Патрика» 2006 Федір Соломатін
Міни у фарватері 2008 доглядач маяка
Від любові до кохання 2008 дід Тарас
Пригоди на хуторі біля Диканьки 2008 Бурлюк
Тарас Бульба 2009 Дмитро Товкач

Вшанування[ред. | ред. код]

У Харкові у 2016 році в рамках декомунізації з'явилась вулиця Леся Сердюка.

У Києві в грудні 2022 році безіменному скверу на вулиці Кубанської України, 27-31 у Деснянському районі надано ім'я Леся Сердюка[4].

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Прощавай, козаче! — День
  2. Биография. Сердюк Лесь (Александр) Александрович. Архів оригіналу за 21 липня 2010. Процитовано 5 липня 2010. 
  3. Київ попрощався з Лесем Сердюком. — Український національний портал АРАТТА. Архів оригіналу за 2 вересня 2010. Процитовано 5 липня 2010. 
  4. П’ять скверів, дві вулиці та одна площа у Києві отримають нові назви. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 3 серпня 2023. 
  5. Указ Президента України від 22 серпня 1996 року № 757 [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.].
  6. Сердюк Олександр Олександрович — Академія мистецтв України. Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 5 липня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]