Лесів Ярослав Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Яросла́в Васи́льович Ле́сів (* 3 січня 1943, Лужки, Долинського району, Івано-Франківської області — †19 жовтня 1991, Болехів, Івано-Франківська область) — член Української Гельсінкської групи (УГГ), активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху. Батько Ярослава Лесіва брав участь в УПА.

Біографія[ред.ред. код]

1965 році Лесів закінчив Івано-Франківський фізкультурний технікум, працював учителем у Кіровоградській обл. Брав участь у діяльності Українського Національного фронту (УНФ). Заарештований 29.03.67 разом з Дмитром Квецьком, Зеновієм Красівським і Михайлом Дяком. Слідство вело Івано-Франківське УКДБ.

У другій половині листопада 1967 року виїзною сесією Верховного Суду УРСР засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР до 6 років позбавлення волі. Звинуваченим інкримінували журнал «Воля і Батьківщина» (з 1964 до 1966 вийшло 16 номерів), «Відкриті листи», «Меморандум УНФ XXIII з'їздові КПРС», «Заяву УНФ». Покарання відбував на 19-му табірному пункті Дубровлагу в Мордовії. Брав активну участь в акціях протесту полів'язнів.

1970 ув'язнений на 3 роки у Володимирській тюрмі. Звільнився 29.03.1973, повернувся до м. Болехова Івано-Франківської області, працював робітником на лісокомбінаті. Перебував під адміністративним наглядом. Одружився, 1976 року народився син Тарас. З жовтня 1979 року член УГГ. 15.11.79 року заарештований у Болехові за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні наркотиків. 06.02.80 Л. засуджений Болехівським районним судом Івано-Франківської області за ст. 229-6 ч. 1 КК УРСР (зберігання наркотиків без наміру збуту) до 2 р. позбавлення волі. Відбувати покарання Лесіва послали в табір загального режиму ОР-318/46-15 у м. Сарни Рівненської обл.

У травні 1981 року знову заарештований у таборі. Звинувачення таке ж, як і попереднього разу, тільки за ч. 2 ст. 229-6 КК УРСР. Слідство тривало 6 місяців і Лесів увесь цей час тримав голодівку з політичними вимогами. 15.11.81, у день викінчення терміну, безпосередньо в таборі відбувся суд, який засудив Лесів ще до 5 р. таборів суворого режиму. Відбував покарання в Краснодоні Луганської обл. Звільнився з закінченням терміну.

Діяльність з відродження УГКЦ[ред.ред. код]

Лесів був одним з ініціаторів відродження Української греко-католицької церкви (УГКЦ). 17.07.88 року в с. Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області відбулася літургія з участю біля 15 тисяч вірних УГКЦ. 22.07.88 року Лесів попереджений про відповідальність за організацію літургії та оштрафований на 50 руб. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва. 1989 року Ярослав Лесів прийняв сан священика УГКЦ. Виступив від імені УГКЦ на 50-тисячному мітинзі, що відбувся 21.05.89 року в Москві в Лужниках у зв'язку з відкриттям I з'їзду народних депутатів СРСР.

02.08.89 року з групою віруючих приїздить до Москви, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою леґалізувати УГКЦ. 03.08.89 разом з С.Хмарою та Н.Симоновою був прийнятий Борисом Єльциним. 28.08.89 Лесів зарештований в Болехові, але віруючі заявили протест, наступного дня він звільнений. Провів десятки недозволених молебнів, зокрема, брав участь у перепохованні в Києві 19.11.89 В.Стуса, О.Тихого, Ю. Литвина. 16.01.91 відвідав у Лук'янівській тюрмі С.Хмару.

Отець Ярослав Лесів загинув в автокатастрофі в 1991 року. Похований у місті Болехові.

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Твори[ред.ред. код]

Библиотека Александра М. Кобринского > Поезії — з збірки Я. Лесіва "ТТ (Тюремна тиша)"

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Дисидентський рух в Україні
  2. Лесів Ярослав. ТТ (тюремна тишина). Поезії. — Івано-Франківськ: Перевал, 1992. 64 с. Передмова Опанаса Заливахи.
  3. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992, С. 10, 31, 276.
  4. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74, 168, 170, 173.
  5. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 109, 113, 114, 117, 132, 134.
  6. Зайцев Ю. Ідея і чин Українського національного фронту.— Львів: Український часопис.— Воля і Батьківщина, 1997 № 2.— С. 26-34.
  7. Сверстюк Є. Блудні сини України. К.: Знання, 1993.— С. 220—226.
  8. Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, 1980, 6-7; 1981, 7-12; 1982, 6-24.
  9. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 55.— С. 18-19; вип. 56.— С. 66.
  10. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 167—168.
  11. Вести из СССР. Т. 2, 1982—1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 3-3.