Летучий Олександр Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Летучий Олександр Якович
Ім'я при народженні Летучий Ізраїль Якович
Народження 25 листопада 1908(1908-11-25)
с. Добре
Смерть 6 липня 2002(2002-07-06) (93 роки)
м. Пушкін
Поховання Казанське кладовищеd
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил
Рід військ Бомбардувальна авіація
Роки служби 19311957
Звання  Полковник авіації
Війни / битви Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки

Олекса́ндр (Ізра́їль) Я́кович Лету́чий (нар. 25 листопада 1908 — 6 липня 2002) — радянський військовий льотчик-бомбардувальник, брав участь у Радянсько-фінська війні (1939—1940) та Німецько-радянській війні (1941—1945), Герой Радянського Союзу (1940), полковник авіації.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 листопада 1908 року в селі Добре Баштанського району Миколаївської області в селянській родині. Єврей. Член ВКП(б) з 1929 року. Закінчив 1 курс Московського торговельного інституту.

До лав РСЧА призваний у 1931 році. У 1932 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів. Проходив військову службу на посаді льотчика-інструктора Єйської військової авіаційної школи, згодом — у Ленінградському військовому окрузі.

Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років. Помічник командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії Північно-Західного фронту старший лейтенант О. Я. Летучий здійснив 32 бойових вильоти.

1 лютого 1940 року під час виконання бойового завдання літак командира ескадрільї А. С. Топаллера був підбитий і здійснив вимушену посадку на озері Іля-Лаваярві (Суоярвський район Карелії). О. Я. Летучий віддів наказ решті екіпажів баражувати над місцем вимушеної посадки й вогнем кулеметів прикривати озеро, а сам тим часом посадив свій літак на озеро й забрав екіпаж підбитого літака.

Проходив військову службу на посаді командира ескадрильї 241-ї бомбардувальної авіаційної дивізії Ленінградського ВО.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Як командир 734-го бомбардувального авіаційного полку ВПС 61-ї армії Західного фронту брав участь в обороні Москви. Згодом у складі 208-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 2-ї повітряної армії полк майора О. Я. Летучого брав участь в оборонних боях під Воронежем, у знищенні оточеного ворожого угруповання під Сталінградом.

З 26 червня 1942 року — командир 646-го нічного легкого бомбардувального авіаційного полку тієї ж дивізії. У складі 2-ї повітряної армії Воронезького й 1-го Українського фронтів брав участь у проведенні Курської битви, битви за Дніпро, Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської, Рівненсько-Луцької, Проскурово-Чернівецької, Львівсько-Сандомирської, Сандомирсько-Сілезької, Нижньо-Сілезької та Верхньо-Сілезької операцій.

У 1945 році підполковник О. Я. Летучий призначений заступником командира 208-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії. Брав участь у проведенні Берлінської і Празької наступальних операцій. Здійснив 81 бойовий виліт.

У 1945 році закінчив курси удосконалення командного складу. З 1957 року — в запасі.

Мешкав у місті Пушкін (нині в межах Санкт-Петербурга). Помер 6 липня 2002 року. Похований на Казанському цвинтарі Пушкіна.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 травня 1940 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з фінською білогвардійщиною та виявлені при цьому відвагу й героїзм, старший лейтенант Летучий Олександр Якович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 464).

Також нагороджений орденами Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки й медалями.

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/.
  • Бундюков А. Т., Кравченко М. В. «Сыновняя верность Отчизне». — Одесса: «Маяк», 1982, стор. 174—175.

Посилання[ред. | ред. код]