Летюча жаба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Летюча жаба
Летюча жаба чорнолапа
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Підклас: Безпанцерні (Lissamphibia)
Надряд: Батрахії (Batrachia)
Ряд: Безхвості (Anura)
Підряд: Neobatrachia
Родина: Веслоногі
Рід: Летюча жаба (Rhacophorus)
Kuhl & Van Hasselt, 1822
Синоніми
Leptomantis
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Rhacophorus
ITIS logo.jpg ITIS: 208083
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 27578
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Rhacophorus

Летюча жаба (Rhacophorus) — рід земноводних підродини Rhacophorinae з родини Веслоногі. Має 86 видів.

Опис[ред.ред. код]

Загальна довжина представників цього роду коливається від 1,8 до 11 см. У низки видів спостерігається статевий диморфізм. Голова переважно широка або сплощена. Морда витягнута уперед (у різних видів довжина коливається). Характерні великі очі з горизонтальними зіницями. На всіх пальцях розвинені великі дископодібні присоски. Перетинки між пальцями дуже добре виражені, на задніх лапах перетинка доходить до самих присосок, на передніх може доходити як до присосок, так і до середини чи навіть третини пальців.

Забарвлення дуже різноманітне: від дуже яскравого (помаранчевого, яскраво-рудого й зеленого з яскраво-червоними перетинками) до непоказного (жовтувато-коричневого та сіро-зеленого).

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляють первинні, давні вторинні дощові тропічні ліси на різних висотах. Ці жаби ведуть деревний спосіб життя, часто переміщуючись з гілки на гілку за допомогою стрибків на кшталт парашутиста, під час яких вони активно використовують перетинки кінцівок. Кілька видів роду здатні до справжнього плануванню — долають до 10-12 м. Активні переважно вночі. Живляться різними безхребетними.

Це яйцекладні амфібії. Різні види використовують для розмноження різні типи водойм. Деякі відкладають ікру в швидкоплинних струмках, деякі воліють спокійні стоячі водойми, а багато хто користується невеликими тимчасовими водоймами в розетках листя й дуплах дерев. Види, що розмножуються у калюжах, нерідко використовують заповнені водою ями, вириті дикими свинями і носорогами.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Поширені по всій Південно-Східній Азії (на південному сході до Сулавесі й Філіппін включно), а також в Індії, Японії, Китаї.

Види[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Шмальгаузен І. І. Походження наземних хребетних. М., 1964.
  • Біологія: Комплексний довідник. /Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І. Подгорний. — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. — 624 с.