Лещенко Лев Валер'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лев Лещенко
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Лев Валер'янович Лещенко[1]
Дата народження 1 лютого 1942(1942-02-01) (72 роки)
Місце народження Москва, РРФСР РРФСР, СРСР СРСР
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Національність росіянин
Професія співак, педагог вокалу, продюсер[2], актор
Жанр естрада
Колективи ВІА «Спектр»
Співпраця Росконцерт
Володимир Винокур
В'ячеслав Добринін
Марина Хлєбнікова
Катя Лель
Ольга Ареф'єва
Варвара
Анжеліка Агурбаш
Анна Герман[3]
Алсу
Валентина Толкунова
Нагороди {| style="background:transparent"

| Орден Дружби народів — 1980 || Орден «Знак Пошани» — 1985 |}

Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV-го ступеня
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III-го ступеня
http://www.levleschenko.ru

Лев Валер'я́нович Ле́щенко (нар. 1 лютого 1942(19420201), Москва) — радянський та російський співак, баритон. Заслужений артист РРФСР (1977), народний артист РРФСР (1983).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1 лютого 1942 року в Москві. Батько — Валер'ян Андрійович Лещенко (1904—2004) — кадровий офіцер, воював під Москвою. За участь у Великій Вітчизняній війні та подальшу військову службу нагороджений багатьма орденами й медалями, похований на Машкінському кладовищі, довгожитель, помер у 99 років[4]. Мати — Лещенко Клавдія Петрівна (1915—1943) — померла у 28 років. 1948 року в нього з'явилася мачуха Марина Михайлівна Лещенко (1924—1981), що померла у 57 років, у неї народилася донька, єдинокровна сестра Лева Лещенка — Валентина Валер'янівна Кузнєцова (уроджена Лещенко) (* 1961), у травні 2011 року вона захворіла, ї її підімкнули до апарату штучного дихання, їй поставили діагноз дихальна недостатність та двостороння пневмонія[5][6][7][8].

Його вихованням займався старшина Андрій Фісенко. Батько працював, і Лев зростав, як «син полку»: обідав у солдатській їдальні, займався на стрільбищі, ходив шиком у кіно. У 4 роки носив військову форму, взимку він ходив на солдатських лижах, які були довші за нього втричі, а в 6 років у нього з'явилась мачуха, в неї народилась донька, і ще вона займалась вихованням племінників, тому на нього в неї не було часу. Він бував у свого діда Андрія Лещенка, який до революції був бухгалтером і дуже любив музику, дід Андрій грав на старовинній скрипці й навчав онука співати[7].

У дитинстві відвідував хор у домі піонерів, займався плаванням, відвідував гурток художнього слова та духовий оркестр. За наполяганням хормейстера кидає гуртки й займається лише співами, виступає у школі, виконує популярні пісні Утьосова.[8]

Після школи він намагався вступити до театральних вишів, але в нього не виходило, тому він 1 рік із 1959 до 1960 року працював робітником сцени в Большому театрі. Потім рік із 1960 до 1961 року відпрацював слюсарем-складальником на заводі точних вимірювальних приладів. Потім його призвали до армії, він бажав бути моряком, він так і сказав у військкоматі, але батько зіпсував його плани, завдяки йому його відправили до НДР до танкових військ. 27 січня 1962 року командування частини направляє Лева Лещенка до ансамблю пісні та танцю, там він стал солістом ансамблю. В ансамблі він співав у квартеті, вів концерти й читав вірші, співав сольно. В армії починає готуватися до іспитів до театрального інституту.[7][8]

Після армії він знову прийшов вступати до ДІТМИС у вересні 1964 року, іспити вже завершились, але йому дали шанс, оскільки його встигли запам'ятати. Він заспівав арію, але на комісію вона враження не справила. А армійський фейлетон, який він прочитав, викликав сміх, але визнали фейлетон бездарним, і його прийняли за «дрімучість», навчання його переробило, за рік ніхто не сумнівався, що він артист. На другому курсі його прийняли до Театру оперети. Перша роль була грішник у спектаклі «Орфей у пеклі», роль складалася з 2-х слів: «Пустіть погрітись».[7] Навчався, за його словами, у Покровського, Анісімова, Гончарова, Завадського, Ефроса[9].

З цього ж року починається робота в Москонцерті та стажорській групі театру Оперети. Під час літніх канікул, як правило, Лещенко подорожує — гастролює з концертними бригадами по СРСР.

Творча діяльність[ред.ред. код]

1966 рік — Лев Лещенко — актор Московського театру оперети.[7] 13 лютого 1970 року співак стає солістом-вокалістом Держтелерадіо СРСР.

У березні 1970 року стає переможцем — лауреатом IV Всесоюзного конкурсу артистів естради. 1972 року Лев Лещенко стає лауреатом конкурсу «Золотий Орфей» у Сопоті.[7] (Болгарія).

1977 року надано звання заслуженого артиста РРФСР, а 1978 року — вручено премію імені Ленінського комсомолу. 1980 року його було нагороджено орденом Дружби народів, 1983 року за видатні заслуги Леву Лещенку надано звання Народного артиста РРФСР, а 1985 року його нагородили орденом «Знак Пошани».

1990 року він створив й очолив театр естрадних вистав «Музичне агентство», якому 1992 року надано статус державного. Основний вид діяльності театру — організація гастрольно-концертних заходів, вистав, творчих вечорів. Насьогодні «Музичне агентство» об'єднує декілька великих колективів, а також співпрацює практично з усіма зірками естради, як Росії, так і країн ближнього зарубіжжя. За ці роки театром поставлено та знято музичний телефільм «Військово-польовий романс», відеофільм «Ювілей… Ювілей… Ювілей…» і ювілейну програму Давида Тухманова «По хвилі моєї пам'яті», програму «10 років МНС Росії». Відбулася прем'єра музичного телешоу «STAR і млад».

Понад 10 років Лев Валер'янович викладає в музично-педагогічному інституті імені Гнесіних (нині Російська академія імені Гнесіних). Багато його учнів стали відомими артистами естради: Марина Хлєбнікова, Катя Лель, Ольга Ареф'єва, Варвара тощо.

За роки творчої діяльності Левом Лещенком випущено понад 10 платівок, компакт-дисків і магнітоальбомів. Серед них: «Лев Лещенко», «Лев Лещенко» (1977), «Тяжіння землі» (1980), «Лев Лещенко та гурт „Спектр“» (1981), «У колі друзів» (1983), «Що-небудь для душі» (1987), «Білий цвіт черемшини» (1993), «Найкращі пісні Лева Лещенка» (1994), «Ні хвилини спокою» (1995), «Аромат кохання» (1996), «Спогади» (1996), «Світ мрій» (1999), «Простий мотив» (2001), а також понад 10 міньйонів. У виконанні Лева Лещенка записано також десятки пісень на збірних й авторських платівках композиторів. Українською мовою виконував пісню «Кохання не буває вічним».

1999 року на майдані Зірок ДЦКЗ «Росія» закладено іменну зірку Лева Лещенка.

2001 року видано книгу Лева Лещенка «Апологія пам'яті», в якій артист розповідає про своє життя та своїх сучасників — видатних людей мистецтва, спорту та політики.

1 лютого 2002 року Лева Лещенка нагороджено орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня.

Голос Лева Лещенка — м'який, об'ємний низький баритон, мужнього оксамитового тембру.

Політична позиція[ред.ред. код]

11 березня 2014 року підтримав Російську агресію в Криму, підписавши колективне звернення до російської громадськості «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму»[10].

Книги[ред.ред. код]

Популярні пісні у виконанні Льва Лещенка[ред.ред. код]

Особисте життя[ред.ред. код]

Лев Лещенко захоплюється тенісом, баскетболом, плаванням, причому виступає не лише як уболівальник, а і як почесний президент баскетбольного клубу «Тріумф» із міста Люберці, а також сам активно займається спортом. Живе та працює в Москві.

Перша дружина — співачка й акторка Алла Абдалова[11]. Є два сини. Наразі його дружина — Ірина Павлівна Лещенко (* 1954, дівоче прізвище Багудіна), закінчила Будапештський державний університет. У шлюбі перебувають із 1978 року[12].

В інтерв'ю газеті «Музична правда» навесні 2011 року риторично спитав[9]:

« Я зможу прожити та прогодувати свою дружину, що не працює, на п'ять тисяч рублів?  »

Співпраця з компанією «Лукойл»[ред.ред. код]

Згідно з даними журналу Forbes[13], Лещенко є «корпоративним поетом» нафтового гіганта. На його вірші написано корпоративний гімн.

Дружить із Ваґітом Алєкпєровим[9]. Щоравда, до послуг Лещенка звертаються також і РЖД (Російська залізниця), і «Газпром», і дрібніші компанії. На цих корпоративах Лещенко не лише виступає сам, але й привозить артистів, що працюють із іншими продюсерами.

Критики Лещенка поставили під сумнів щирість його позиції, вважаючи її фінансово мотивованою і, тому, заздалегідь безпринципною[14].

Дискографія[ред.ред. код]

  1. 1975 — «Лев Лещенко» (33С60-04759-60)
  2. 1976 — «Пісні радянських композиторів» (33С62-06921-22)
  3. 1976 — «Прощавай» (33С60-07891-2)
  4. 1980 — «Тяжіння землі»
  5. 1981 — «Батьківський дім»Explosion.svg (С60-16769-70)
  6. 1983 — «У колі друзів»Explosion.svg (С60 20109 002)
  7. 1987 — «Що-небудь для душі»Explosion.svg
  8. 1992 — «Білий цвіт черемухи» (R60 01827) — пісні Андрія Нікольського
  9. 1994 — «Найкращі пісні Лева Лещенка»
  10. 1995 — «Ні хвилини спокою»
  11. 1996 — «Аромат кохання»
  12. 1996 — «Спогади» (2 CD)
  13. 1999 — «Світ мрій» (рос. «Мир грёз»)
  14. 2001 — «Простий мотив»
  15. 2004 — «Пісня на двох» — пісні В'ячеслава Добриніна. 2010 року спільно з В'ячеславом Добриніним презентував однойменну концертну програму [15].
  16. «Для вас співає Лев Лещенко»
  17. «Найкраще» (Зірки Радянської естради)
  18. «Територія кохання»
  19. 2006 — «Будь щасливою»
  20. «Пісні Олександри Пахмутової та Миколи Добронравова»

Примітка: Explosion.svg — спільно з гуртом «Спектр»

Фільмографія[16][ред.ред. код]

  1. 1967 — «Шлях до «Сатурну» — епізод
  2. 1967 — «Софія Перовська» — епізод
  3. 1975 — «Шукаю зірку» (рос. Ищу зарю) — головна роль
  4. 1979 — «Баби надвоє ворожили» (рос. «Бабушки надвое сказали…») — виконує пісню «Де ж ти була?»
  5. 1995 — «Старі пісні про головне» — дачник
  6. 1997 — «Старі пісні про головне-3» — диктор програми «Час»
  7. 1998 — «Військово-польовий романс»
  8. 1998 — «Приречена стати зіркою»

Нагороди та звання[ред.ред. код]

Пародії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тато Лева не змінював прізвище 150 років (рос.)
  2. продюсував Анжеліку Агурбаш
  3. Доторкнутися серцем (рос.)
  4. Панорама (рос.)
  5. Сестра Лева Лещенка потрапила до реанімації (рос.)
  6. Сестра Лева Лещенка потрапила до реанімації (рос.)
  7. а б в г д е Лев Лещенко на peoples.ru (рос.)
  8. а б в Біографія Лева Лещенка на АіФ (рос.)
  9. а б в Видавницький Дім «Новий Погляд» — Лев Лещенко: сумні думки про життя (рос.)
  10. Главком(рос.)
  11. Алла Абдалова — біографія (рос.)
  12. Лев Лещенко, співак, Народний артист Росії (рос.)
  13. Олег Кашин (серпень 2009). «Горло і тартак». Forbes. Архів оригіналу за 2013-07-15. Процитовано 2011-09-02.  (рос.)
  14. Noize MC відповів Лещенку: «Вам не доведеться «класти у штани з приводу замовлень на корпоративи „Лукойлу“» (рос.)
  15. Концерт «Пісня на двох» (рос.)
  16. kino-teatr.ru Лев Лещенко (рос.)
  17. Указ Президента РФ від 1 лютого 2007 р. № 121
  18. Указ Президента РФ від 31 січня 2002 р. № 116
  19. Указ Президента Республіки Південна Осетія від 26 серпня 2010 року «Про присвоєння почесного звання «Народний артист Республіки Південна Осетія» Лещенку Л. В.» (рос.)

Посилання[ред.ред. код]