Ле-Аль (квартал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: landmark_region: FR 48°51′46″ пн. ш. 2°20′40″ сх. д. / 48.86278° пн. ш. 2.34444° сх. д. / 48.86278; 2.34444

Комерційний центр «Фором-дез-Аль»

Ле-Аль (фр. Les Halles) — квартал 1-го округу Парижа в центрі французької столиці на правому березі Сени. Назва походить від Центрального продовольчого ринку, що розташовувався тут до початку 1970-х років, на місці якого сьогодні розбито парк з алеями та дитячими майданчиками, а також споруджено підземний комерційний центр «Фором-дез-Аль» (Le Forum des Halles) з чотирьох рівнів, басейн з оранжереєю тропічних рослин, кінотеатри, дитяча бібліотека, музична школа-консерваторія. Ще нижче під землею знаходиться залізнична станція RER «Шатле — Ле-Аль» (Châtelet — Les Halles) — найбільший підземний вокзал у світі, який уможливлює швидко дістатися до центру міста з будь-якої точки паризького регіону, з пасажиропотоком 800 000 чол. на день. Площа кварталу Ле-Аль — 10 га, це перший пішохідний квартал Європи.

Історія[ред.ред. код]

Колишня болотиста місцевість, де розбивали городи й засівали поля, розташована неподалік кладовища Невинних (des Innocents). У 1137 році, в період створення нового передмістя Парижа Бо-Бур (Beau Bourg- Гарне місто), король Людовик V розпоряджається про перенесення сюди ринку Шампо (Champeaux), який продовжував розростатися протягом століть.

В 1854 році архітектор Бальтар (Baltard) споруджує нові будівлі критого ринку з металу і скла (les halles). До 1960-х рр.. життя в кварталі кипіло, не припиняючись ні вдень ні вночі.

З легкої руки Еміля Золя ринок прозвали «черевом Парижа» (див. його одноіменний роман). У 1960-і рр.. виникла нагальна необхідність вивести Центральний ринок за межі міста в першу чергу з гігієнічних та транспортних причин, переїзд ринку відбувся в 1972 році: будівлі критого ринку було розібрано. Два корпуси було перенесено в міста Ножан-сюр-Марн та японську Йокогама.

Ідея розбити парк на місці Центрального ринку не подобалася президентові Жоржу Помпіду, який побоювався, що тисячі хіпі облаштуються в центральному парку, але на цьому наполіг тодішній мер столиці Жак Ширак, який і довів проект до кінця. При цьому Ширак відмовився від послуг іспанця Рікардо Бофілла, який виграв конкурс на проектування нового кварталу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]