Ле фігаро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ле Фігаро)
Перейти до: навігація, пошук
Le Figaro (Ле Фігаро)
Тип Щоденна газета
Формат Берлінер

Власник Socpresse
Головний редактор Етьєн Мужотт (фр. Étienne Mougeotte)
Заснована 1826
Мова французька
Ціна € 2 (з понеділка по четвер), € 4.90 (в п’ятницю та суботу)
Головний офіс Париж
Наклад 322 497 екз. (2006)
ISSN 0182-5852

Веб-сторінка: http://www.lefigaro.fr/
Недільний літературний додаток Фігаро за 1894 рік

Ле Фігаро (фр. Le Figaro) — щоденна французька газета, заснована 15 січня 1826 року.[1]

Назву отримала на честь Фігаро — героя п'єс Бомарше. З його ж п'єси «Весілля Фігаро» взято й девіз газети, надрукований просто під її назвою: «Де немає свободи критики, там жодна похвала не може бути приємною» («Sans la liberté de blâmer, il n'est point d'éloge flatteur»).

З 1866 газета виходить щодня. У 2010 році тираж становив близько 330 тис. примірників, у 2013-му — 329 175 екземплярів. Ціна — 2 євро.

У 1975 році газета була придбана Робером Ерсаном (Robert Hersant). У 1999 році американський інвестиційний фонд Carlyle Group придбав 40% акцій газети, а потім продав їх 2003-го року. Станом на 2004 рік газета перебуває під контролем консервативного політика і мільярдера та голови французької аерокосмічної групи Dassault Aviation Сержа Дассо. [2] В одному з радіоінтерв'ю Дассо заявив, що «газети повинні пропагувати здорові ідеї».

Вважається, що газета відображає офіційну точку зору французького уряду і взагалі помірковано правих партій. Через це «Фігаро» регулярно зазнає критики з боку «лівих» видань, таких як «Liberation», «Marianne» та інших.[3].

Історія[ред.ред. код]

З чого все починалось[ред.ред. код]

Заснована 1826 р. письменником Араго та поетом Алуа, Le Figaro спочатку виходила один раз на тиждень як сатиричний тижневик.[4][5] Досить швидко зацікавила читачів цікавими питаннями та своєю жвавістю. Видання стало прототипом того роду газет, за яким у Франції усталилося назву «boulevardiers» (бульварні).

Іполит де Віллемесант, який викупив це видання в 1854 р, зміг залучити в газету знаменитих авторів, серед яких були Еміль Золя, Альберт Вольф, Альфонс Карр та інші. В умовах активних політичних дебатів, пов'язаних зі становленням інтелектуалів у Франції (досить згадати справу Дрейфуса, газета стала набирати обертів. Перший номер "Ле Фігаро" в якості щоденника вийшов в 1866 р. і мав наклад 56 тис. примірників. Саме тоді газета змінила і свій характер, переорієнтувавшись на серйозну аудиторію.

«Фігаро» у першій половині ХХ ст.[ред.ред. код]

Наприкінці ХIX-початку XX ст. газета ставала все більш популярною і все більш скандальною. Піка скандальності газета досягла 16 березня 1914, коли її редактор Гастон Кальмет був убитий Генріеттою Колло, дружиною колишнього прем'єр-міністра Франції. До початку Другої світової війни "Ле Фігаро" стала рупором буржуазії і однією з найпопулярніших газет у Франції.

Після окупації Парижа редакція однієї з найстаріших газет Франції «Ле Фігаро» влаштувалася в Ліоні, отримуючи субсидії від вішистського уряду, які надавалися паризьким газетам, перемістившись в Південну зону. Але так як газета закрилася в потрібний момент після окупації Південної зони в листопаді 1942 р, їй вдалося повернутися в своє приміщення на Єлисейських Полях, узурпувавши на час деякі гасла Опору. З того часу, як "Ле Фігаро" повернулася в Париж, вона стала впливовішою, ніж перед війною. До війни наклад газети не перевищував 60-70 тис. екз. Під керівництвом Бріссона «Ле Фігаро» стала однією з найбільших і впливових газет, досягнувши накладу понад 300 тис. прим.

28 лютого 1947 віходить закон, за яким оголошувалися «незаконними» будь-які дії, що завдають шкоди тим, хто персонально або від імені колективу отримав дозвіл на випуск газети та іншого періодичного видання, будучи директором і головним редактором. Саме цей текст виявився корисним для «Ле Фігаро» та її директора, тому він відомий тепер як «закон Бріссона».

У травні 1950 було створено товариство, якому передавалося повне право управляти всіма публікаціями групи «Фігаро». Команда Бріссона отримувала 5 місць із 7 в адміністратівній раді товариства управління газетою і 2 місця з 7 в адміністративній раді власників капіталу. П'єр Бріссон став президентом адміністративної ради цих двох товариств: «суспільства управління газетою» і «суспільства власників».

Одночасно пані Котнаряну, що до цього моменту була єдиним власником «Фігаро», поступилася половину, розділивши на рівні частини, Жану Прувo і Фердинанду Беген.

В результаті цієї угоди у «Фігаро» склалася структура, що не має аналогів в пресі. Вона забезпечує повне розділення між фінансовими інтересами «суспільства власників» та інтересами інтелектуальними «суспільства, що видає газету». «Наше видавниче товариство зі своїм капіталом в 1 млн франків - це скромне суспільство. Воно не володіє і ніколи не буде панувати, звичайно, великою власністю. Але воно багате моральним капіталом, який неможливо підрахувати», - заявив Бріссон 13 травня 1950.

Ця угода задовільно функціонувало до смерті Бріссона в кінці 1964. Але у неї таїлися дві небезпеки. Перша полягала в тому, що річний прибуток майже повністю передавалася власникам підприємства. Редакція не могла приймати рішення про інвестиції, модернізації обладнання: всі рішення цих питань ставилися в залежність від доброї волі господарів капіталу. Друга небезпека полягала в тому, що серед цих господарів з'явився Жан Пруво, людина, впевнена у своєму таланті «робити газети» і палаючий бажанням, незважаючи на свій вже досить похилий вік, 80 років, стати метром в редакції «Фігаро».

Коли було припинено лімітування паперу, «Фігаро» збільшила обсяг до 16 смуг, що дозволило значно розширити редакційний матеріал, а також збільшити рекламу і кількість приватних оголошень. Вона стала публікувати військові мемуари генерала Жиро, Вінстона Черчілля, Скорцені та ін. На думку журналу «Еко де ля прес», головна риса «Фігаро» - помірність.

Протягом 14 років з 1950 по 1964 рр. долю «Фігаро» визначав Бріссон. Ніхто не оскаржував в редакції його влади. Вимогливий, суворий, він, тим не менш, користувався авторитетом і симпатіями у своїх співробітників, Бріссон зробив з «Фігаро» прекрасно функціонуюче підприємство з добре підібраною командою.

У своєму листі до Прувo від 2 травня 1964 він попереджав про ризик, з яким пов'язано буде будь-яке бажання власників капіталу збільшити свою впливу в «Фігаро».

Фігаро за часів Ерсана[ред.ред. код]

Криза, що охопила французьку пресу, коли різко зросла вартість виробництва в результаті зростання цін на енергоносії, призвів до розорення газети: в 1974 р. був виявлений великий дефіцит, 1975 став катастрофічним. Пруво став єдиним власником групи. До 1974 р. «Фігаро» приносила доходи, і Пруво мирився з незалежністю журналістів, але газета з дефіцитом стала нестерпною. Пруво в цей час виповнилося 90 років.

Газета була виставлена на продаж. Але протягом місяців після оголошення про продаж не було жодного серйозного пропозиції. Поступово все частіше стали називати ім'я Ерсанa.

Ерсан заплатив за газету 73 млн франків. У серпні 1975 55-річний Ерсан вступив у володіння газетою. Незабаром він публікує редакційну статтю, в якій заявляє про свій намір часто виступати на сторінках газети. Він сам став представником редакції в раді директорів. Політичну лінію газети контролювали люди Ерсана, які одержували директиви від нього особисто.

Першим кроком Ерсана було створення в провінції тіпографій-супутників для випуску частини тиражу з переданих з Парижа факсиміле смуг. Це дозволяло уникнути транспортних витрат і набагато раніше поширювати газету в провінції. Було передбачено створити 8 поліграфічних центрів.

«Ле Фігаро» продавала тоді в провінції не більше 115 тис. прим. Щоб зробити цей проект рентабельним, необхідно було значно збільшити поширення.

У Ерсанa був грандіозний план просування газети за межі Парижа і паризького регіону. На відміну від «Ле Фігаро», яка розповсюджується в Парижі та його передмістях, в регіоні Іль-де-Франс має поширюватися спеціальне видання, збагачене місцевої інформацією з вхідних в нього Департаменту. На решті території Франції передбачалося поширювати видання, які представлятимуть собою «Ле Фігаро» і злилися з нею провінційні газети Ерсана, тобто йшлося про поступове приєднання до «Ле Фігаро» належних йому регіональних [газета|газет]].

Першою з'явилася «Фігаро-Норманді». Крім того Ерсан влаштовує круїз на Карибські острови для керівників 200 найвідоміших рекламних агентств. Ця розкішна операція ПР, яка оцінювалася в 5 млн франків, дозволила створити нові зв'язки і закріпити вже існуючі.

На початку 80-х рр. французькі оглядачі відносили «Ле Фігаро» до прибуткових виданням, хоча прибутки їй забезпечували журнальні додатки за рахунок реклами. Завдяки їм, і газетам Ерсана вдавалося підтримувати стабільне поширення. Перший додаток - журнал «Фігаро-магазин» - було випущено в жовтні 1978 р. Це нововведення Ерсан підхопили видавців майже всіх щоденних паризьких газет.

У 1981 р. поширення «Ле Фігаро» з додатком по суботах у Парижі і Паризькому районі досягло 100 тис. прим, в той час, як в інші дні воно не перевищувало 80 тис. Сподіваючись на подібний успіх, Ерсан в 1981 р став випускати «Франс-суар-магазин». Перевага, одержуване щоденною газетою, при цьому подвійне: додаток дозволяє, з одного боку, завоювати нових читачів, які можливо стануть купувати газету не тільки по суботах, з іншого боку, воно дає можливість збільшити доходи як від продажу (газети в ці дні продаються дорожче), так і від реклами.

Нова формула[ред.ред. код]

Газета залишається основним виданням філії «Сокпресс» групи Ерсан. Однак наприкінці 1990-х поширення «Фігаро» починає знижуватися і починається пошук нової формули газети. Оновлена газета виходить 29 листопада 1999 р. У розділі «ЗМІ та реклама» економічного додатку опублікована стаття «Фігаро» - газета, найближча своїм читачам ». «Ніякої революції, - пише автор, - йдеться про глибоку еволюції, щоб краще відповідати на запити читачів, які в епоху переходу до нового тисячоліття змінюють свої пріоритети і центри інтересів як по відношенню до нових технологій, європейських проблем, так і по відношенню до повсякденного життя. "Фігаро" прагне стати газетою більш сучасною, динамічною, відкритою, тобто ще більше наблизитися до своїх читачів». Перші сторінки газети присвячуються міжнародній інформації, причому ціла смуга відводиться Європі. Потім слідують публікації з проблем внутрішньої політики, суспільства, регіональної життя. Розворот у центрі газети відводиться під рубрику «Дебати і думки».

Директор Ів де-Шезмартен пояснює вибір редакції так: «Ми змінюємо порядок матеріалів, розміщуючи спочатку новини, а потім думки. Раніше газета відкривалася з редакційної статті. Читач починав знайомитися з номером зі статті, в якій вже висловлювалася позиція. Тепер редакційну статтю ми перемістили в центр газети, значно розширивши місце для дебатів. Газета буде відкрита для вираження різних думок, полеміки та інтерактивності завдяки читацькій пошті».

У новій формулі відводиться більше ролі нформації, що стосується повсякденного життя читачів (відпочинок, споживання, подорожі, мода і т.д.). У новій рубриці «Мультимедіа» публікуються матеріали про нові технології, мобільні телефони, Інтернет. Спеціальна рубрика присвячена питанням [культури.

Значних змін зазнала перша смуга. Зліва вертикальна колонка дає анонс основних тем номера. У центрі - стаття, супроводжувана великим знімків. Під нею в підвалі два матеріали про найзначніші події займають місце сатиричного малюнка, переміщеного в рубрику «Дебати і думки». Фінансово-економічна вкладка залишилася колишньою.

Верстка стала більш вільною. Газета стала більш яскравою. Творці нової формули прагнули полегшити читання газети. Присутній ієрархизація і анонсування інформації. Більш чітко стали відділятися факти від коментарів.

Для просування на газетний ринок нової формули та залучення нових читачів була проведена рекламна кампанія, частиною якої стало поширення біля виходів з метро і у газетних кіосків купонів на 5 безкоштовних номерів «Фігаро».

У володінні Сержа Дассо[ред.ред. код]

У 2002 р. голова військово-промислового концерну Серж Дассо стає власником 30% капіталу «Сокпресс». Не встигнувши вчасно погасити кредити, «Ле Фігаро» стала повністю контролюватися групою Дассо.

З 2004 р. «Ле Фігаро» увійшла до складу групи авіапромисловця Дассо, який купив основну філію групи Ерсан "Сокпресс", що випускає близько 70 назв друкованих видань.

Ставши на чолі своєї імперії, Серж Дассо тут же висловив намір втручатися безпосередньо у зміст видань, як він це робить по відношенню до тижневика свого департаменту. Преса - "це цікавий світ, який дозволяє просунути деякі ідеї", - сказав Дассо в інтерв'ю журналу "Aнтрепризи" в грудні 2003 р. З усіх придбаних видань, його, найбільше цікавить "Ле Фігаро”.

Дассо займає п'яте місце в списку найбагатших людей Франції, його капітал перевищує 5 млрд євро.

Оновлення газети[ред.ред. код]

З 1 жовтня 2005 p. в кіосках з'явилася оновлена «Фігаро». Редакція пояснює необхідність змін еволюцією споживання інформації, пов'язаної з її багатством, швидкістю доставки в режимі реального часу, доступністю за допомогою нових носіїв і можливістю отримувати її безкоштовно. Читачі чекають від щоденної преси нових підходів в обробці інформації.

Газета довго зберігала великий формат, але тенденція переходу щоденних якісних газет на зменшений формат цього разу торкнулася і найстарішу паризьку газету, яка на 3,4 см зменшилася по ширині. Змінено логотип, який представляє собою синій прямокутник з білим шрифтом назви газети, під яким збереглася знаменита цитата з Бомарше. Збільшилася кількість кольорових фото. На першій смузі супроводжує основний матеріал фото займає ¼ площі. Новий макет підготовлений Жаном Бейлем. Більш чітка класифікація інформації за темами і центрами інтересів читачів, менш щільна верстка роблять читання газети зручніше і комфортабельніше.

Хвиля оновлення торкнулася і журнальних додатків кінця тижня: «Figaro magazine», «Madame Figaro», «TV Magazine». Останній залишається першим з розповсюдження телевізійним тижневиком, через поширення з багатьма регіональними газетами.

Одночасно газета оновила свій сайт і розширила пропозиції послуг (зайнятість, спорт тощо).

На рекламну кампанію в пресі, на радіо, телебаченні та в Інтернеті було інвестовано 5 млн. євро.

Фігаро сьогодні[ред.ред. код]

Сьогодні «Ле Фігаро» - авторитетна щоденна газета. Сьогодні характерна присутність рис як якісного, так і масового видання: політична інформація + сенсації. Завдяки втручанню концерну Ерсана у 1975 р, газета зберегла свої позиції на ринку преси під час кризи загальнонаціональної друку. Залишивши «Ле Фігаро» в якості основного суспільно-політичного щоденного видання, Ерсан відкрив велику кількість спеціалізованих додатків, в основному щотижневих, які, будучи дочірніми підприємствами, не мали власної редакції, власних рахунків і, працюючи на «Ле Фігаро», розподіляли прибуток на всі видання.

Зміст[ред.ред. код]

Газета складається з 3 окремих зошитів, що мають загальну нумерацію сторінок. Перший зошит (16 смуг) присвячений міжнародним і національним актуальним подіям. Тут читач знайде політичну, соціальну, наукову інформацію, рубрику «Дебати і думки», редакційну статтю, актуальний репортаж, а також спортивну інформацію.

Залишилися незмінними розділи, присвячені охороні здоров'я і здоров'ю, споживанню, культурі й телебаченню, включаючи телепрограму, до якої додані кабельні та супутникові канали. Кольорові фотографії розміщені не тільки на першій сторінці, а й на інших сторінках. Кольоровими також стали карти і схеми в розділі метеозведень.

Другий зошит представляють рожеві сторінки, що містять інформацію і коментар міжнародних та внутрішніх проблем економіки. У розділі збереглися рубрики: розслідування, підприємство, фінанси, ринок, медіа та реклама. У третьому зошиті читачеві надається чимало інформації про культуру, літературу, спорт, подорожі, здоров'я, телебаченні та інше - про повсякденні проблеми та стиль життя. Тут періодично публікуються тематичні сторінки, що присвячені моді, гастрономії, автомобілям, предметів люкса тощо.

Для молоді створена спеціальна сторінка, що присвячена засобам мультимедіа. Вона займає місце поряд з такими рубриками, як "Автомобілі", "Мода", "Прикраси".

Щотижневі додатки стають четвертим зошитом.

Додатки[ред.ред. код]

1946 р. – вийшов додаток «Le Figaro litteraire», що і сьогодні супроводжує газету щочетверга.

Щопонеділка – спортивний «Le Figaro Entreprises» (Підприємство) та «Figaro Réussir» (Успіх) – 4 сторінки.

Щосереди парижани отримують «Le Figaroscope» (1987) - путівник по розвагах у столиці. Тут не зайве буде зауважити, що газета протягом всього існування позиціонувала себе як видання, орієнтоване на повсякденне життя аристократичної і буржуазної публіки. «Le Figaro» досі веде щоденну колонку світської хроніки - в старовинному значенні цього терміна: тут розповідається не про те, що роблять зірки шоу-бізнесу, а про народження, хрестини, заручини, весілля, поховання та інші події в тих кількох сотнях французьких родин, які складають так зване «добре суспільство» і яким споконвіку було цікаво читати в першу чергу один про одного.

У п’ятницю виходять додатки «Figaro magazine» (з’явився у 1979 р. як якісний інформаціїний та аналітичний тижневик) та «Madame Figaro». Останній - журнал для дам, що виник у 1980 р. Його рубрики охоплюють багато сторін жіночого життя: «Здоров’я», «Краса», «Мода», «Кухня», «Діти», «Поради психолога», «Знаменитості», «Подорожі», «Весілля» та інше. Цей продукт може бути цікавим і для працюючої жінки, не в останню чергу тому, що сюди пишуть журналісти високого класу. Неповторність «Madame Figaro» в тому, що цей жіночий журнал існує як органічна частина сімейства періодичних видань на чолі з «Le Figaro», не претендуючи, як і годиться добропорядної буржуазкою, на відстоювання своєї самодостатності. З жовтня 2006 р на ринку з'явився додаток «Mademoiselle Figaro».

У п’ятницю також виходить телевізійний додаток «TV Magazine».

«Le Figaro Patrimoine» («Фігаро спадщина») - 60 сторінкове щомісячний додаток, видані з 1994 р, присвячене проблемам культурної спадщини, історичних та архітектурних пам'ятників.

Щодений додаток «Figaro Économie»1990), став одним з найвпливовіших франкомовних економічних видань. Вкладка «Le Figaro Et Vous», що видається з 2005 р щодня оповідає про питання культури.

У гонитві за читачам «Le Figaro» стала першою газетою, яка запропонувала в 2004 р за 7 євро, крім журналів "Figaro magazine" і "Madame Figaro", DVD з одним з відомих фільмів.

Наклад газети[ред.ред. код]

В період з 1995 до 1996 року газета мала наклад у 391,533 екземплярів, поступаючись Le Parisien (451,159 екземплярів) .[6]

Рік 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Наклад 366,690 360,909 366,529 369,108 369,706 365,083 337,118 332,818 338,618 330,482 323,991 325,509 329,367 330,952 329 175

Примітки[ред.ред. код]

  1. Le Figaro (French Newspaper), Encyclopædia Britannica
  2. The press in France, BBC News
  3. http://www.inosmi.ru/translation/244098.html Сильнее чем «Правда»: Figaro подвергает цензуре Путина («Marianne», Франция, 18 сентября 2008).
  4. «The press in France». BBC. 11 November 2006. Процитовано 22 November 2014. 
  5. «Media Landscape Media Claims». European Social Survey. May 2014. Процитовано 12 January 2015. 
  6. Media Policy: Convergence, Concentration & Commerce. SAGE Publications. 24 September 1998. с. 10. ISBN 978-1-4462-6524-6. Процитовано 3 February 2014. 

Література[ред.ред. код]

  • Le Figaro. Deux siècles d'histoire, par Claire Blandin, Armand Colin, 2007.
  • Le roman du Figaro : 1826–2006, par Bertrand de Saint-Vincent, Plon-Le Figaro, novembre 2006 ISBN 978-2-259-20583-2 (le texte de ce livre a été publié dans le Figaro du 24 juillet au 26 août 2006).
  • Figaro-ci, Figaro-là (revue Médias, numéro 11, hiver 2006): L'Histoire du Figaro de Hippolyte de Villemessant à Serge Dassault.
  • Fils de quelqu'un: Pierre Brisson et les trente glorieuses du Figaro, par Jean-François Brisson, Paris, Éd. de Fallois, 1989.
  • Vingt ans de Figaro, par Pierre Brisson, Paris, Gallimard, 1959.
  • Le premier Figaro, 1826–1833, par Frédéric Segu, Paris, 1932
  • Mémoires d'un journaliste, troisième série : à travers le Figaro, par Hippolyte de Villemessant, Paris, E. Dentu, 1867–1878, p. 16.
  • L'Ancien " Figaro ", par Émile Gaboriau, Paris, Dentu, 1861, p. 22.

Посилання[ред.ред. код]