Лжедмитрій I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет початку XVII

Дмитрій Іоанович (Лжедми́трій I) (*р. н. невідомий — †17(27) травня 1606) — за російською історіографією, політичний авантюрист-самозванець, московський цар (1605-1606), що видавав себе за сина Івана IV Грозного — Дмитрія.

Біографія[ред.ред. код]

Згідно з російською версією, Лжедмитрій I був ченцем-втікачем Григорієм Отреп'євим з Чудова монастиря у Москві. В 1601 з'явися в Речі Посполитій. Польський король Сигізмунд III Ваза і литовсько-руські (українські) магнати (Адам та Костянтин Вишневецькі, Сапіги, польські - Мнішеки) визнали в ньому сина Івана IV Грозного, підтримали Дмітрія і протягом 1603—1604 провели підготовку до зведення його на московський престол.

Політичні наміри[ред.ред. код]

Дмітрій зобов'язувався повернути Речі Посполитій землі, захоплені у Литви у війнах XV-XVI ст. - Сіверську Україну і Смоленську землю; забезпечити участь Москви в антитурецькій коаліції; дозволити відкривати в Московській державі костели, допустити єзуїтів, запровадити унію Московської Церкви з Католицькою Церквою; надати допомогу Сигізмунду III Вазі в його боротьбі проти Швеції. У жовтні 1604 на чолі військ, сформованих в Речі Посполитій, вторгся в Сіверську Україну, що була захоплена Московським царством в 1503, де був підтриманий козаками та частиною селянства. Незважаючи на поразку під Добринічами, укріпився в Путивлі (тепер Сумська область). Після смерті Бориса Годунова, Дмітрій в червні 1605 зайняв Москву (московська армія під Кромами перейшла на бік Дмитрія). 17 липня 1605 року Марія Нагая, дружина Івана Грозного визнала його своїм сином.

Політика[ред.ред. код]

Вступивши на царський трон, Дмитрій намагався проводити самостійну внутрішню політику. Заходи Дмитрія були спрямовані на забезпечення йому підтримки серед провінційного дворянства. Він не допустив єзуїтів, відмовився віддати Речі Посполитій обіцяні землі, обіцяючи повернути затрачені на похід кошти, вступити у війну з Швецією. Дмитро І помилував Василя Шуйського, присудженого до страти Земським собором за зраду; обмежив термін повернення селян-втікачів; на 10 років звільнив від податків південні волості, що підтримували його; відмінив обмеження для виїзду з царства і по пересуванню іноземців по ньому; провів опис монастирських володінь (погрожуючи їх обмежити); обіцяв відкрити школи, університет для поширення західних вчень; розпочав підготовку до війни з Туреччиною за гирло Дону. Дмитро І дав обітницю не проливати крові підданих, правити не суровістю, а милосердям. Збільшення податків та проведення жорсткої кріпосницької політики привело до посилення соціальних заворушень (рух Лжепетра).

Криза і загибель[ред.ред. код]

Невиконання Дмитрієм його обіцянок (відтягував запровадження католицтва, відмовився зробити територіальні поступки Речі Посполитій і надати воєнну допомогу Сигізмунду III Вазі у війні проти Швеції) привело до загострення відносин з Річчю Посполитою. Криза політики Дмитрія сприяла організації заколоту угрупування бояр на чолі з Василем Шуйським. 17 (27) травня 1606 під час повстання москвичів проти поляків, литвинів та русинів, що прибули на весілля Дмитрія і Марини Мнішек, був убитий заколотниками.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.