Лимарство
Ли́марство[1][2], розм. ри́марство[3] — кустарний промисел, виробництво з вичиненої шкіри-сириці (ли́марщини[4]) дрібних шкіряних речей (кінської збруї, ре́менів, гаманців, рукавичок тощо). Майстрів, що займалися лимарством, називали ли́марями[5], шо́рниками[6] (розм. «ри́марі»)[7].
Історія[ред. | ред. код]
Слово римар походить (можливо, через посередництво пол. rymarz) від нім. Riemer, утвореного від Riemen («ремінь»). Варіант лимар утворений від ранішого «римар» внаслідок дисиміляції приголосних ([р] > [л])[8]. Ще одна назва, шорник, пов'язана зі словом шори, яким називається основа упряжної збруї — нагрудна шлейка з наритниками (останнім часом це слово вживається і щодо кінських наочників).
Довгий час лимарство було складовою частиною чинбарства (подекуди аж до XIX ст.).
За літописними даними в містах Київської Русі в ХІ—ХІІІ ст. серед ремісників, які виготовляли речі зі шкіри, була вже певна спеціалізація: згадуються сідельники, тульники (виготовляли тула — сагайдаки), усьмошевці (шевці).
У XV-XVI ст. у Києві і Львові були лимарський і кушнірський цехи. Добре було поставлено лимарство і серед українського козацтва.
До середини XIX ст. лимарство було засноване винятково на ручній праці. Винайдення в 50-х рр. ХІХ ст. швейної машини дало змогу механізувати лимарську справу. Тепер речі зі шкіри виготовляються переважно шкіряно-взуттєвою промисловістю.
Про давню професію нагадують численні прізвища: Лимар, Римар, Римаренко[9] і єдина у світі вулиця Римарська у Харкові.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лимарство // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Лимарство // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Римарство // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Лимарщина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Лимар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Шорник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Римар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- ↑ Зайцева, Т. А. Прізвища Бузько-Інгульського межиріччя, утворені від назви професії або за соціальною приналежністю. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 15 лютого 2016 — через rusnauka.com.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях., Луцьк: «Вежа», 2000.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., К., 1962. Т. 8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Лимар, римар [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 829. — 1000 екз.
| |||||||||||||||||||||||