Липа Юрій Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ю́рій Іва́нович Ли́па (*5 травня 1900, Одеса — †20 серпня 1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
Зміст |
[ред.] Життєпис
Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров'я уряду УНР в екзилі (1921).
Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету в Одесі.
У 1917 р. Ю.Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України» (історія і діяльність), «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м. Одесі, вступає до лав організованої полковником І.Луценком та підполковником В.Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, бере участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси.
Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Ю. Липа стає заступником командира одеської «Січі» В.Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців».
Вступивши 1922 р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином Ю.Липи утворюється таємне товариство, корпорація «Чорноморе», де Ю.Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав'я українські емігранти, очолені Ю.Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.
Разом з цим Ю.Липа плідно працює на літературній ниві, здебільшого з суспільно-політичної тематики. В численних виданнях з'являється друком перша поетична збірка Ю.Липи «Світлість», одразу помічена критиками, які пророкували авторові велике майбутнє.
По закінченні університету 1929 р. разом з Є. Маланюком Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи «Танк» .
Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931 р. друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою — «Суворість».
На шпальтах «Вісника» друкуються його літературознавчі статті: «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Совіцькі фільми», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Розмова з Заходом», «Селянський король», «Сатриз Мапіпз», «Провідництво письменства», «Батько дефетистів», «Сіре, жовте і червоне», в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому.
У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман Ю.Липи «Козаки в Московії». Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою «Бій за українську літературу». Ю.Липі вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.
У 1936 р. Ю.Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917-21 років, а також дві політичні праці — «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.
Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях Ю.Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.
У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Юрій Липа разом із Левом Биковським та Іваном Шовгенівим 1940 року утворюють у Варшаві Український Чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940—1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане.
Постать Ю.Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Ю.Липа з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…
Помітили його і радянці, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. На світанку 20 серпня 1944 р. Ю.Липу було по-звірячому замордовано в с. Бунів Яворівського району, що на Львівщині.
[ред.] Поезія
- поетична збірка “Світлість”
- збірка поезій “Суворість” (1931)
[ред.] Твори
[ред.] Політичні праці
- “Українська доба”
- “Українська раса”
- “Призначення України” (1938)
- “Чорно-морська доктрина” (1940)
- “Розподіл Росії” (1941)
- Геополітичні орієнтири нової України
[ред.] Посилання
- Олексій Сергійчук: Юрій Липа. Шляхи творчості.
- ДО 105-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ ЛИПИ
- Олесь Янчук: Пороги вічності Юрія Липи:
- Біографія Юрія Липи на сайті РУН
- Біографія Юрія Липи // Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000.-С.151-172.
- Биковський Лев. Апостол новітнього українства (Юрій Липа). Женева, 1946.- 8 с.
- Доленга Святослав. Рецензія на працю: Юрій Липа. Українська доба // Ми.-1936, зима.-С.191-201.
- Доленга С. Рецензія на кн.: Бій за українську літературу // Ми.-1935, весна.-С.172-175.
- Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000, 248с.; Юрій Липа: голос доби і чину.-Львів 2001; Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття. Матеріали всеукраїнської наукової конференції, Одеса, 27-28 квітня 2000. - Одеса, 2000; Барабаш Юрій. Гоголівський трикутник // Барабаш Юрій. Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя (Нариси сприйняття та інтерпретацій). Нові гоголезнавчі студії. Випуск 1 (12).-Сімферополь, 2004.-С.17-28.
- В. Мороз. Горіти надзвичайним світлом // Юрій Липа. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ, 2000. - С. 56-65.
- Липа Ю. Бій за українську літературу.- Варшава, 1935.- 216 с.
- Липа Ю. З Київських легенд //Український студент, Прага, 1930.
- Липа Ю. Вірую. – Львів: Каменяр, 2000. – 102 с.
- Липа Ю. Козаки в Московії. – Львів: Червoна калина, 1995. – 454 с.
- Липа Ю. Нотатник. – К.: Укр. cвіт, 2000. – 296 с.
- Липа Ю. Поезія. – Торонто, 1967. – 292 с.
- Биковський Л. Апостол новітнього українства (Юрій Липа). - Женева: Укр.Морський Інститут, 1946. – 8 с.
- Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць. – Львів,2001.
- Липа-Гуменецька Марта. Про мого батька й діда // Українське слово:Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ
століття. - К.: Аконіт, 2001. – Кн. друга. – С. 673-675.
- Слабошпицький М. Яснозбройний. Юрій Липа // 25 поетів української діаспори. – К.: Ярославів Вал, 2006. – С. 168-197.
- * Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В.А.Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. – 280 с.
[ред.] Лист до літераторів
ЛИСТ ДО ЛІТЕРАТОРІВ
(Юрій Липа. Статті про "Tank". - Варшава, MCMXXIX. - С. 8-11).
Коли пишу до вас листа, бачу ваші лиця, що виринають із сутіні. Ось молодий старшина, що в вогкій комірчині при підсліпуватій лампі виписує те, що стало для нього справжнім життям, і чого нема ані в бюровій, одноманітно постукуючій1 машині, ані в глухому для старшини і дзвінкому для них оточенню чужих. Ось сухітник, ветеран армії УНР, котрому небагато зосталось жити, хоче утвердити себе (всупереч близькій смерті!) і свою епоху (всупереч чужій стихії!). Він поволі одвертає голову від записаного паперу, побілені стіни бараку роблять його лице блідішим, він розплющує широко втомлені очі і каже, зобгавши в костистій долоні невидимі ниті життя: - Я хочу всю Україну, всю тут передати!
За його готичною постаттю випливає рум'яний з голосом як труба, немрійник і кричить із звуженими зіницями перед маревом Державної України: - Не дамо ворогам землі!
Ось вони: Біловіжа, Каліш, Прага, Подебради, Лондон і Париж, ось вони ті, що прислухаються до камертону власного серця і до темної, гей! якої темної ще невиразної арени читачів української літератури...
І тут я мушу перетяти низку образів: якийсь тяжкий грім опановує мої образи. Одно єдине бачу...
Се площа в Кам'янці - столиці Дев'ятнадцятого. Комісарська площа в передосіннім сутінковім дню. Так низько пропливають хмари. На площі перед сірим будинком, на дні площі, як у велетенській мушлі - купка пісчинок - невеликий відділ кавалерії. Неспокійні - коні. Це відсіч (остання!) Кам'янця проти ворогів, що близько. Чути слова промови "Для слави, для чести"... Се відповідає командир надтріснутим високим голосом і раптом - потім - тут розпихаючи всі почуття ввірвалася і з'єднала мелодія "Вже воскресла Україна". Як загравою злиті нею були всі. Гімн грано інакше, як звичайно: - його грано на відсіч гарячково, шалено, запановуючо, і одночасно говорив командир, вимахуючи руками. І одночасно говорили сурми, дерлися сурми, і торохкотів барабан. Їх, барабанів, певно було кілька, але, здавалося, гримів один. Величезний звук, що ріс, жемчужився перлою в мушлі площі, що ріс і розпливався золотистою хмарою, золотим небом просторився над блакитною, цілою сталево блакитною Україною мелодія страшна, барабан Відсічі ... З тою мелодією вийшла еміграція. У тій мелодії українська тихомирна і чавунна гордість. Дзвін сеї мелодії тяжко розлягається над усім принишклим (але як зовнішньо!) краєм...
То не мелодія, то кроки велетня розгніваного, що його посміли аж досі ошукувати. Мелодія страшного Суду України, гімн Чести і Державности - се тло, на котрому творить український письменник-емігрант. І тому він агресивний, незаспокоюючий, гнівний...
Не сміють маршу державности забути Українці, - пропалені мають бути до глибини їх душі тим маршем.
Така є перша і найбільша заповідь сучасної української літератури. До стягу Благочестивої Віри поривала українська література свій край, потім до стягу Визволення Принижених, тепер палаючий стяг Державности розвиває над Українцями їх література.
Але се загальне твердження, сей імператив не вистачить. Творець сам жива людина і творить для живих конкретних людей. І кожний письменник, пишучи, в кінці мимоволі запитається себе: Хто ж є той читач?
Насамперед - автор, то не як критично упоєний своїм твором (то за дешевий крам!) чоловік, але яко утроєний читач, для котрого пишеться твір, той якого хотів би бачити автор, той, що їх було зустріто, що їх зустріти повинно. Більше вичитується напівіснуючий, напів вимріяний читач, - тим краще для життєвости твору. Отже, потрібен читач, що мав би сильні корні в самім артисті. І потрібен читач, котрий мав би корні в життю чинів. Бо в нашу українську епоху туги за чином особливо виразно відчувається істина, що "слова-полова", що "слова є самиці, і самі по собі безсильні". Отже потреба-брата, з котрим би творилося разом, читача, котрий би брав мистецьку очевидність, марево закінчене саме в собі, і давав би його сповнення в чині.
Читач-брат - то значить читач живий духом, що паралельно живе з письменником, і котрого життя письменник завершує в пророчости, в красі, в повноті мрії, а він у свою чергу завершує мрію повнотою чину.
І ніде як у Слов'ян, і ніде у Слов'ян як у Українців, так міцне не було братання творців мрії і чину, бо остаточно про творчого читача говоримо.
Не диво, між іншим, що в нас військові відділи називалися "ім. Т.Шевченка", "ім. Ів.Франка"...
Зоставмо на боці риси особисті читачеві, котрі поодинокий письменник собі в нім уявив, - цікавіше є який тип Українця виберемо для читача-брата. Певне стандартизування тут є потрібне.
Тільки люди життєві, люди чину, люди Державности, сього синтезу героїзму, господарности і волі! Дух здобування, віра в себе і в життя то є той характер, котрий вибирає за свій Державницька література. Бо се є лише тимчасовий стиль український, хитре прикривання себе наріканням, бідканням (мовляв, захисний колір, - не зауважать до часу, що я є таки сильний і небезпечний!).
А фактично серед сучасних Українців переважає характер на диво завзятий, здібний і витривалий. Зрештою тут за кордоном порівняймо себе до чужинців, - чи ж українські емігранти упали в суперництві з західними людьми?
Отже, братаймося з читачем, діяльним, розумним, енергійним державником! Гаслом є: ідім у народ чину, вгадуймо окремі енергійні групи, одиниці, що мають своє будівниче "я", свою консеквентну дорогу в життю.
На всіх фронтах Державности зустрінете їх: український крамар, український старшина, український інженер, український політик і керманич ждуть свого синтезу в літературі.
І від нього вчитися і його провадити!
Нація недавно розпружила плечі, - чи ж маємо бути нудними гніздами ремінісценцій, або бавитися в естетичне задирання голови. Покиньмо сі середньовічні жаботи і напівсередньовічні високі ковнірці. Вбирай мо светер і ставаймо до роботи разом з іншими робітниками Державности.
Як писати, і про що писати? Тісні і темні є шляхи нашої літератури останнього століття. Даймо розмаху діяльности, пригод, здобувань, поразок і витривалости серед найгіршого. Лишень даймо се, і за се одно придбаємо читача-брата. Бо не штука вагатися і розпитуватися дороги, штука йти і вести. Нехай роз'їдені сумнівами люди скажуть, що сього замало, що се наївне і т.п. Не зважаймо на сих нащадків віку безволля і зневіри, - виховуймо і творім Державність. Пишім цікаво, віддаймо себе з цілою енергією і оптимізмом. Нехай нас відвідає творчий дух літератури націй пануючих: Англії, Америки, Німеччини і інших.
Не розмазуймо на папері на зразок російських письменників, оцих Єсєніних, Андрєєвих, Пільняків, Поліщуків - бруду, стерва, слини і крови - література є не для свинства.
Чи блискучий журналіст, чи захоплюючий драматург, чи граційний оповідач, чи кунштовний листар або поет, - нехай одно пам'ятає письменник - скрізь оптимізм, розгін, міцна сучасність, славна будучність!
Тепер ще одно, колєго!
Ви хочете, певне, мати назву цього літературного світогляду, хотіли би його занумерувати і вкласти до скриньки з "ізмами".
Отже слухайте: розплющте очі... наставте вуха.... присуньтеся до мене... ще ближче...ще... отже слухайте і затямте добре...се... чи Ви слухаєте?...се... затямте...се...
-Хай живе Українська Державність!
-Хай живуть люди творчості, праці, енергії!
-Хай живе Життя!
[ред.] Дивись також
- У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Липа
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
