Липовець (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Липовець
Coat of Arms Lypovets.png
Герб Липовця
Липовецька міська рада
Липовецька міська рада
Липовець на карті України
Липовець на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область Вінницька область
Район/міськрада Липовецький район
Рада Липовецька міська рада
Код КОАТУУ 0522210100
Перша згадка 1545
Статус міста з 2001 року
Населення 8 727 (2013)
Площа 10,33 км²
Густота населення 910 осіб/км²
Поштові індекси 22500-22505
Телефонний код +380-4358
Координати 49°12′58″ пн. ш. 29°03′22″ сх. д. / 49.21611° пн. ш. 29.05611° сх. д. / 49.21611; 29.05611Координати: 49°12′58″ пн. ш. 29°03′22″ сх. д. / 49.21611° пн. ш. 29.05611° сх. д. / 49.21611; 29.05611
Висота над рівнем моря 242 м
Водойма Соб
Відстань
Найближча залізнична станція Липовець
До обл./респ. центру
 - фізична 42 км
 - автошляхами 56,5 км
До Києва
 - фізична 171 км
 - автошляхами 213 км
Міська влада
Адреса 22500, Вінницька обл., Липовецький р-н, м. Липовець, вул. Леніна, 30, 2-34-50
Веб-сторінка Сайт "Наш Липовець"
Міський голова Майданюк Микола Іванович
У Вікіпедії є статті про інші географічні об'єкти з назвою Липовець

Ли́повець — місто у Вінницькій області. Районний центр однойменного району.

Розташування[ред.ред. код]

Ставок у Липовці
Монумент на честь Липовецької битви
Братська могила
Липовецький будинок культури
Липовецький районний суд
Торговий дім
Козацька гармата XVII ст.
Шаховий турнір в Липовці


Місто Липовець розташоване у центральній частині України на відстані 42 км на південний схід від обласного центру міста Вінниці та 213 км на південь від столиці України.

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Про наявність поселення на місці сучасного Липовця свідчать знахідки тут античних монет V ст. до н. е. — II ст. н. е. Перша письмова згадка про Липовець датується 1545 роком. Також існує гіпотеза, що відзначене у Руському літописі за 1150 рік поселення Куниль лежало в межах сучасного мікрорайону міста Скакунка.

Липовець виник на давньому чумацькому шляху в верхній течії річки Соб в межах історичної землі Брацлавщини.

В XVI столітті Айсин Верхній (як тоді звалось поселення) приваблює переселенців з Волині і з 1601 року переходить під власність найбільшого українського магната Януша Острозького. З 1602 року з'являється назва Липовець і він стає містом. В 1628 році тут нараховувалось 1100 будинків, або в півтора рази більше, ніж у Вінниці. Був свій староста — Ярош Чернявський.

Козацький і гайдамацький період[ред.ред. код]

З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького його соратник Максим Кривоніс відбиває Липовець у магната Ієремії Вишневецького. В 1649 році Липовецька козача сотня входить до Кальницького полку. Його полковника Івана Богуна звільняють від облоги у Вінниці після перемоги полків Йосипа Глуха і Мартина Пушкаря під стінами Липовецького замку над ударними силами польського гетьмана Калиновського 19 березня 1651 року (докладніше дивіться Липовецька битва). За це через два роки польський полководець Стефан Чарнецький спалив Липовець і він надовго перетворився в звичайне село.

У XVIII столітті його кілька раз здобували гайдамаки, що стало основою сюжету історичної драми Івана Кочерги «Алмазне жорно». В цей час Липовець стає центром «губернії Липовецької» князів Любомирських, які спродують його графу Лукашу Струтинському. Він був першим дідичем, що замешкав у Липівці. Це сприяло його відродженню. Коли в 1775 році тут нараховувався 251 будинок, то після Струтинських — в 2 рази більше.

Липовець після поділів Польщі[ред.ред. код]

Після другого поділу Польщі в 1793 році Липовець відійшов до Росії, став повітовим містом Київської губернії і йому високим імператорським указом був присвоєний герб у вигляді срібного бика на червоному фоні.

Після другого і третього поділів Польщі Липовець — центр округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повіту Київської губернії. З 1804 року тут з'являється повітовий суд, тюрма, військові казарми, кінно-поштова станція (з 1833 р.). В поліції на чолі із справником нараховувалось 15 чол.

У 1803–1822 роках збудовується Католицький костьол, де першим настоятелем був син шведського Карла Густава барон Трухзес. У 1818 на пожертвування купця Таранова споруджується Соборно-Воскресенська церква, у якій пізніше розпочинав свою церковну кар'єру перший митрополит УАПЦ Василь Липківський. Була й синагога. Через місто проїжджали такі відомі люди, як полководець Петро Румянцев (1780 р.), поет Олександр Пушкін (1821 р.) і Тарас Шевченко (1846 р.). Онук власника Лишвця — Юліус Струтинський — став відомим польським письменником.

У 1829 році в містечку пройшов останній в Україні суд про чари. Місцевий священик Федір Блонський звинуватив липівчанку Катерину Мартиновську у тому, що якось проїжджаючи повз жінка схопила з воза соломи і капустяних листків і почала кидати у священика, намагаючись тим самим його «зурочити». Судове слідство тривало 2 роки, після чого Катерину Мартиновську було виправдано, а звинувачення отця Блонського визнали наклепом[1].

Від польського повстання до початку І світової війни[ред.ред. код]

В Липівці ведеться антицаристська агітація, про що відомий філософ, герой книг Олександра Герцена, який в 1821 році вчився тут, Володимир Печерін, писав: «Полковник Пестель був нашим близьким сусідом. Його просто обожнювали… Офіцери безперервно просили про перевід в полк до Пестеля: „Там свобода! Там благородство! Там честь!“».

Полк, який стояв у Липовці, не зміг виступити через арешт керівника Південного товариства декабристів. Пізніше, в 1831 році, батько В. С. Печеріна, майор, брав участь у придушенні польського повстання, а син емігрував за кордон.

Кріпосницький Липовець не мав промисловості і нараховував лише 77 ремісників. Поміщикам належали 2 поташних заводи, 2 черепичних і винокуренний. Інші жителі чумакували, возили зерно в Одесу, ішли в найми. Не дивиною були пасіки у 200, 300,400 і навіть 2000 вуликів. У 1861 році населення міста склало 6290 чол., велику частку якого становили євреї.

«Важливість Липовця для Київської губернії полягає в тому, що в ньому зосереджується управління повітом» — писалось в одному із енциклопедичних словників. Липовецький повіт простягався від Очеретні до Умані і мав площу 2428 кв. верст при населенні 211 тис. чол. Після реформи 1861 року через 3 роки утворюється міська Дума, яка фактично почала функціонувати з 1895 року.

Розвинулась місцева промисловість: 4 водяні і 1 паровий млини, 2 заводи мінеральних вод, пивоварний завод М. Жорницького, друкарня, дві махорочні фабрики, 2 цегельних заводи, чавунно-ливарна майстерня, 11 кузень. Було 120 торгових лавок.

В Липовці діяли двокласна (вищепочаткова) школа, комерційна школа (з 1910 р.), гімназія (з 1918 р.), лікарня (30 ліжок при 3-х лікарях), 1 бібліотека (з 1897 р.), 1 клуб, 2 готелі, пошта. На телефонній станції рахувалось 22 абоненти по місту і 8 — по повіту.

Напередодні першої світової війни, в 1913 році дано дозвіл Д. Данерману на електрифікацію Липовця, Я. Коботянському та Н. Бугаєвському на будівництво кінотеатру, промощено дорогу до залізниці Козятин-Христинівка.

В цьому ж 1913 році в Липовці вже проживало 13108 жителів.

Чимало з них займались революційною діяльністю. Липовчанин С. С. Наумов став активним членом Південно-Російського Союзу робітників, на смерть якого одеський пролетаріат відгукнувся віршем «Пам'яті складача Наумова». Відомі хвилювання селян у 1905 і 1917 роках. Інтелігенція міста збиралась на вечори до композитора Петра Столярського, де вільно висловлювали думки і декламували Тараса Шевченка.

Радянський період[ред.ред. код]

В 192З році Липовець став районним центром Бердичівського округу, а з 1925 року — селищем міського типу Вінницької області.

Згодом було організовано чотири колгоспи. В 1930 році створено машинно-тракторну станцію, а пізніше — міжрайонну майстерню капітального ремонту, були засновані промисловий і харчовий комбінати. Діяли промартілі, хлібопекарня, швейна майстерня, гранітний кар'єр. Розгорнулося шкільне і культурне будівництво.

22 липня 1941 року під Липівцем частини 12 Армії нанесли контрудар і розгромили словацьку мотобригаду, та наступного дня змушені були здати селище.

У Липовці під час Другої світової війни німецька влада зробили гетто. За роки окупації близько 2 тисяч громадян було розстріляно. Діяли комуністична і націоналістична підпільні групи. 6 січня 1944 року радянські війська зайняли передмістя Гайсин і наступного дня весь Липовець, але німецьким військам вдалось оточити 4 дивізії 38 Армії. 12 березня 1944 року Липовець був звільнений від німецької армії.

Після визволення у Липовці проживало 452 жителі. Та незважаючи на великі руйнування, засуху 1946 року, Липовець набув дальшого розвитку. З 1954 року існувало одне колективне господарство. Тоді в ньому було 3 великі електростанції. З 1960 року діяв ремонтний завод, з 1967 року відкрито музичну школу, значно відбудовано торговий центр. Крім того, у Липовці функціонували завод продтоварів, комбікормовий завод, цегельний завод, райдрукарня, молокозавод, комбінат кооперативної промисловості, кілька будівельних організацій, АТП-10544, дві лікарні, 4 школи, районне підприємство «Агромаш», райоб'єднання «Родючість», МРЕВ на кілька районів і т. д.

Період незалежної України[ред.ред. код]

З 1991 року, з проголошенням незалежності України, стало діяти кілька осередків партій, утворюються орендні та кооперативні підприємства. Утворено фермерську асоціацію «Замчисько». Статус міста, за рішенням Верховної Ради України, Липовець отримав 13 вересня 2001 року.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття. — Київ: «Критика», 2008. — стор. 11
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 342 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання[ред.ред. код]