Липівка (Тисменицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Липівка
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Тисменицький район
Рада Липівська сільська рада
Код КОАТУУ 2625882401
Основні дані
Населення 1880
Площа 24,96 км²
Густота населення 75,32 осіб/км²
Поштовий індекс 77463
Телефонний код +380 03436
Географічні дані
Географічні координати 48°47′54″ пн. ш. 24°45′45″ сх. д. / 48.79833° пн. ш. 24.76250° сх. д. / 48.79833; 24.76250Координати: 48°47′54″ пн. ш. 24°45′45″ сх. д. / 48.79833° пн. ш. 24.76250° сх. д. / 48.79833; 24.76250
Водойми Стримба
Місцева влада
Адреса ради 77463 Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Липівка вул. Незалежності, 1, тел. 33-6-87
Карта
Липівка (Україна)
Липівка
Липівка
Липівка (Івано-Франківська область)
Липівка
Липівка

Ли́півка — село Тисменицький район Івано-Франківська область, 700 дворів.

Давні назви села —Ляцьке, з 1860-х — Ляцьке-Шляхецьке.

Указом від 7 червня 1946 року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала село Ляцьке-Шляхецьке в село Липівка.

До Липівської сільської ради входять села Студинець і Нова Липівка.

Географія села[ред.ред. код]

Ріка Стримба

Історичні назви[ред.ред. код]

Нова Липівка — Сітанерівка (чи Зільдерівка) (німецька колонія).

Історія[ред.ред. код]

В складі Польщі[ред.ред. код]

Встановити точну дату заснування села доволі важко, бо кожна дата буде тільки першою згадкою про село. Різні джерела дають дати від 1349 до 1457. Але найстаріша назва села — Ляцьке (польське староукраїнською) може означати те, що село заснували поляки, які його так і назвали. Це могло відбутись тільки після 1349, коли Галичина перейшла під владу Польщі.

На жаль, джерел звідки можна черпати інформацію про середньовічну історію села залишилось дуже мало. Особливістю розвитку села в той період було те, що через нього проходив шлях через Тисменицю, Надвірну, і далі через Карпати на Закарпатську Україну, яким проходили монголо-татарські полчища. Щоправда село з усіх боків оточене лісом тому не зазнавало значних втрат.

Селяни з Ляцького взяли активну участь в повстанні Богдана Хмельницького. Так наприклад 6 серпня 1649 року Андрій Голинський скаржився на селян з Камінного, Велисниці, Гостова, Волосівської Слободи, Ляцького, які під проводом шляхтичів Русинів Олександра, Андрія, Кикули Березовських «маючи змову з козаками й бунтівниками» напали на село Перерісль і там попустошили шляхетські двори. Крім того, зважаючи на сильну присутність польської шляхти у самому селі, траплялись напади і на Ляцьке. Юрій Коморовський 30 травня 1650 року скаржився, що селяни сіл Волосіва, Цуцилова, Тисменичан, та Ворони спустошили двірські маєтки в Цуцилові, опісля спалили двір та корчму в Ляцькім.

У складі Австрійської Імперії[ред.ред. код]

В 1772 році Галичина внаслідок першого поділу Польщі перейшла під владу Австрії. Внаслідок адміністративних змін село Ляцьке почало належати до Станіславівського циркулу, а до цього належало до Галицької землі Руського воєводства.

За наказом Йосифа II було здійснено опис населених пунктів Галичини відомий як Йосифінська метрика. Опис села Ляцьке був здійснений у 1787 році, і з нього довідуємось, що найбільшим землевласником в селі був Дмитро Шумлянський. Також довідуємось, що в селі проживали такі роди української шляхти: Шумлянські, Драгомирецькі, Луцькі, Голинські, Березовські, Матківські.

Франц I теж провадив такий опис у 1820, відомий як Францисканська метрика, і з неї довідуємось, що найбільшим землевласником є Готфрід де Сіттауер, якому належить і панський двір. Дмитро Шумлянський — колишній власник двору теж проживає в селі. Яким чином двір змінив власника — невідомо. Готфрід де Сіттауер є першим німцем в селі. Згодом тут виростає німецька колонія. Також в селі з'являються шляхетні українські роди Гошовських, Княгиницьких і Вишневських.

На 1847 рік існують відомості про те, що власником села Ляцьке є пан Йозеф Морзе, з 8 співвласниками, імена яких не вказуються. У архіві Юрія Василькевича зберігаються документи, які свідчать про те, що власність Морзе — це попередня власність Готфріда де Сіттауера, тобто Морзе купив цей маєток, або одержав у спадок.

У 16 травня 1848 року видано урядовий циркуляр про скасування панщини в Галичині. У селах в центрі на честь цієї події ставились хрести-фігури, під якими закопували серпи, коси, ціпи, що символізувало закінчення виснажливої роботи на пана. В центрі Ляцького була закладена хрест-фігура, біля якої було посаджено 5 лип, але в 1985 через недбальство місцевих керівників ці пам'ятні липи зрізали. А пам'ятник довго стояв у центрі села, поки радянська влада не перенесла його на церковне подвір'я. Багато селян ставили хрести і на своїх полях. В часи радянського режиму ці хрести були перенесені на сільський цвинтар, де вони стоять і сьогодні.

Незважаючи на зрушення 1848 року польські шляхтичі і далі мали великі права. Зокрема в руках поміщиків зосереджувалось найбільше багатство селян — земля.

Десь в 50-тих роках в селі з'являється рід Войнаровських, представником якого в селі був священик о. Петро Войнаровський.

Приблизно в 1860-70-тих село отримало назву Ляцьке-Шляхецьке, очевидно в зв'язку з чисельністю шляхти серед населення.

В другій половині 60-тих років в село приїздить Юстин Іполитович Малецький, який одружується з Анною (Матільдою) — дочкою пана Йозефа Морзе, та Антоніни. Після смерті Йозефа Морзе Юстин стає власником панського двору аж до власної смерті (приблизно 1919 рік). Іван Кукудяк згадує, що він регулярно взимку купався в своєму ставку, що був біля панського двору.

У 1877 році знаходимо відомості про створення в селі позичкової каси.

Пізніше у селі виникає другий панський двір. Так на 1907 рік, є джерела, які стверджують що в селі є два великих маєтки. Другий панський двір був закладений в кінці XIX ст. паном Княгиницьким (ім'я невідоме), і розташовувався на хуторі Студинець. Цей маєток був трохи меншим за маєток Малецького.

Перші вибори до австрійського парламенту на основі загального виборчого права, що відбулись у травні 1907 року дали українцям 27 мандатів з Галичини і 5 з Буковини. Серед послів до австрійського парламенту був обраний і уродженець села Ляцьке-Шляхецьке о. Тит Войнаровський (1856–1938), який за політичною орієнтацією був націонал-демократом.

На 1907 рік в селі проживало 2428 жителів, з яких 1246 чоловіки та 1182 жінки, які мешкали у 416 будинках. За національністю — 214 німців, 384 поляки, та 1829 українців .

У 1910 році засновано два господарсько-споживчі кооперативи «Самопоміч» та «Відродження», через які селяни могли збувати свою продукцію.


Перша світова війна[ред.ред. код]

В 28 червня 1914 почалась Перша світова війна і Галичина стала ареною боротьби між Австро-Угорщиною та Росією. Ряд чоловіків села було мобілізовано на фронт. Зі спогадів старожилів довідуємось, що серед жителів села на фронті були:

  • Бабій Олексій Якович
  • Буждиган Іван Васильович — воював в Італії, був поранений
  • Василишин Михайло Васильович — воював в Італії, був поранений, мав офіцерське звання
  • Грицюк Микола
  • Княгиницький Роман Адольфович
  • Дем'янчук Микола
  • Олійник Василь Пилипович — воював в Італії, де й загинув в 1915
  • Насаюк Олексій
  • Сисак Олексій
  • Яворський Володимир
  • Яворський Василь

Більше війна зачепила сусіднє село — Ворону, де проходила лінія фронту. Фронт доходив також до німецької колонії Сітанерівки. В селі Ляцьке-Шляхецьке перебували поранені австрійські вояки.

Українське населення переживало переслідування австрійців через звинувачення у москвофільстві. Зокрема, у концентраційний табір Талергоф були заслані:

  • Рибак Іван
  • Кустинович Йосип з сином
  • Бабій Олексій
  • Федорів Петро

Вони були активними учасниками читальні імені М. Качковського, яка мала москвофільське спрямування.

Нова церква

В серпні 1914 австрійською владою було дозволено створення Українських січових стрільців. За короткий час до легіону зголосилось майже 30 тисяч чоловік, але польсько-австрійська адміністрація дозволила лише 2500. З села Ляцьке-Шляхецьке до легіоуну УСС вступили:

  • Камінський Михайло Васильович (1892 р.н.) — загинув у бою з російськими військами у 1914 році.
  • Машталір Григорій — належав до 7 сотні 1 полку УСС
  • Осташ Микола

Спогади старожилів також свідчать, що до легіону УСС належали також з села Камінський Дмитро, і Сисак Петро.

З приходом російських військ в селі було паралізовано культурне життя. Була закрита школа, припинено діяльність читальні «Просвіти».

Після війни, у листопаді 1918 року була створена Західно-Українська Народна Республіка, після чого почалось створення Української Галицької Армії. Із села Липівка в до загонів УГА в період визвольних змагань 1918-1920 років бралиучасть колишні січові стрільці: Винник Павло, Машталір Григорій та Осташ Микола.

Ляцьке-Шляхецьке у міжвоєнний період[ред.ред. код]

Видатні особи[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Ігор Любчик Через роки і долі (Нарис історії села Липівка). — ТІПОВІТ. — ISBN 966-8098-02-1.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.