Листопадовий чин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Листопадовий чин
Розпад Австро-Угорської імперії
Листопадовий чин.jpeg
Січові Стрільці біля ратуші у Львові
Дата: 1 листопада 1918
Місце: Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Королівство Галичини і Волині
Привід: розпад Австро-Угорщини; плани передачі Львова Польщі
Результат: проголошення незалежності і встановлення влади Української Держави на території ~70 тис. км²; початок Польсько-української війни
Сторони
Flag of Ukraine.svg Українська Держава (ЗУНР) Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорська адміністрація (без опору)
Лідери
Дмитро Вітовський

Листопадовий чин (також Листопадова революція, Листопадовий переворот, Листопадовий зрив, Першолистопадове повстання) — військовий переворот, організований в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців в Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення влади Української Держави (перейменованої згодом на Західноукраїнську народну республіку) на території, на яку вона претендувала. У результаті утворилася держава площею 70 тис. км², що викликало невдоволення Польщі, яка розв'язала українсько-польську війну 1918-19 років для захоплення Галичини.

Передісторія[ред.ред. код]

Наприкінці Першої світової війни, у 1918 році велися численні польсько-австрійські перемовини, результатом яких стала згода Австро-Угорщини на утворення польської держави, до якої мала би увійти вся Галичина. Цей сценарій ігнорував українське питання, яке вже давно визріло в Галичині.

Український рух особливо активізувався в Галичині з утворенням у Києві Української Центральної Ради та проголошення Української Народної Республіки. Так, у квітні 1918 року у Львові було створено Український банк. У травні провели з'їзди товариств «Рідна школа» та «Союз українок», почалося відродження «Пласту» та «Сільського господаря». У вересні у Львові було проведено кілька великих віч та мітингів з вимогами об'єднання всіх підавстрійських українських земель в окремий коронний край з власним сеймом, намісником і українською адміністрацією, а також ратифікації Австро-Угорщиною Берестейського мирного договору.

18-19 жовтня 1918 року в Народному домі у Львові відбулося зібрання українських послів до парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини, греко-католицького єпископату та представників українських політичних партій, на якому було утворено Українську Національну Раду (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем. Згідно з прийнятим зібранням Статутом організації, вона мала право:

« а) виконати в хвилі, яку признає за відповідну іменем українського народу австро-угорської монархії, його право самоозначення та рішити про державну судьбу всіх областей тим народом заселених;
б) предприняти всі постанови та заходи репрезентативного, законодатного та адміністративного характеру, щоб своє рішення під а) привести в життя.
 »

19 жовтня УНРада оприлюднила Маніфест, в якому вона проголосила:

« 1. Ціла українська етнографічна область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східна Буковина з містом Чернівці, Сторожинець і Серет та українська смуга північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію.
2. Ся українська національна територія уконститовується отсим як Українська держава ...
3. Взивається всі національні меншости ... негайно вислати своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідуючій їх числу населення.
4. Українська Національна Рада виготовить Конституцію для утвореної сим способом держави на основах: загального, рівного, таємного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії...
 »
Проголошення Української Держави

У неділю, 20 жовтня, на площі Святого Юра відбувся великий мітинг львів'ян, на якому Костем Левицьким було оприлюднено «рішення Української Національної Ради про утворення Української Держави в межах Австро-Угорщини». Щоб не допустити польських провокацій Кость Левицький і Олександр Барвінський того ж дня зустрілися з намісником Галичини графом Карлом фон Гуйном, який запевнив їх, що влада взмозі «припинити всілякі демонстрації чи атаки». 23 жовтня Євген Петрушевич і Микола Василько у Відні мали зустріч з прем'єр-міністром Австро-Угорщини.

Головним осідком УНРади став Відень, адже більшість її членів складали депутати Австрійського парламенту. Тому у Львові було сформовано його представництво на чолі з Костем Левицьким. Також у Львові, в Народній гостиниці, діяв створений у вересні Центральний Військовий Комітет на чолі з Іваном Рудницьким, який вів активну пропаганду серед військових.

Причини та організація[ред.ред. код]

Польські військові та політичні кола, посилаючись на «державотворчу нездатність» західних українців та необхідність об'єднання Галичини у «стратегічну Польщу, яка охороняла б Європу від більшовиків», заручившись підтримкою США і Антанти, створили у Парижі Польський Національний Комітет. 28 жовтня у Кракові було утворено Польську Ліквідаційну Комісію, ціллю якої було проведення у Львові в ніч з 2 на 3 листопада збройного виступу з встановленням польської влади, про що було попереджено намісника Галичини й австрійський уряд. Приїзд Комісії до Львова був запланований на 1 листопада.

Увечері 31 жовтня в Народному домі члени Національної Ради та Військового Комітету обговорити результати останніх переговорів Костя Левицького з намісником Гуйном про передачу влади українцям. Гуйн відмовився це зробити, посилаючись на відсутність вказівок з центру. Деякі учасники пропонували чекати маніфесту з Відня, проте представник Центрального Військового Комітету Дмитро Вітовський наполягав на збройному захопленні влади:

« Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!  »

Вітовський переконав членів Національної Ради вдатися до виступу. Начальник штабу Семен Горук розіслав кур'єрів до комісарів повітів з наказом у ніч на 1 листопада взяти владу на місцях. Командирові полку УСС Осипу Букшованому було наказано виїхати з бойовими частинами до Львова. Комісару Перемишля наказано зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не пропустити через річку «ні одного поляка».

Основну збройну силу українців становили 15-ий тернопільський, 19-ий львівський, 41-ий чернівецький полки , 30-ий, 50-ий та 90-ий курені УСС, загальна чисельність яких 25 жовтня становила 2400 осіб. Однак, більшість частин не були бойовими, не вистачало офіцерів. Натомість, поляки розраховували зайняти Львів 2-3 листопада без зайвих зусиль. На нараді старшин в Народній гостиниці увечері 31 жовтня з'ясувалося, що в розпорядженні штабу повстання всього близько 1400 стрільців і 60 старшин. На засіданні, яке згодом перебралося до кам'яниці «Просвіти» на площі Ринок, а потім в Народний дім, 35 присутніх командирів отримали конкретні бойові завдання для захоплення найважливіших об'єктів Львові та роззброєння неукраїнських підрозділів.

Повстання[ред.ред. код]

Меморіальна таблиця на львівській ратуші: «1 листопада 1918 р. на львівській ратуші був вперше піднятий державний синьо-жовтий прапор…»

О четвертій годині ранку 1 листопада почалося повстання. Першими почали діяти загони поручика Цьокана. Він також повідомив у штаб, що австрійські, німецькі та угорські підрозділи дотримуються нейтралітету. Загін поручника Мартинця захопив ратушу, 75 стрільців хорунжого Сендецького оволоділи намісництвом та арештували генерала Гуйна. Четар Григорій Трух зайняв комендатуру і арештував генерала Пфеффера, четар Огоновський зайняв і роззброїв міську поліцію, відразу було розташовано першу помічну службу сотника Я. Гинилевича. О 5-й ранку було відключено міський телефон і міжнародну телеграфну лінію, захоплено радіо. До світанку зайнято всі вокзали. Вже на ранок у місті з'явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках. На львівській ратуші було піднято синьо-жовтий прапор, виготовлений дружиною директора «Народної торгівлі» Марією Лазорко і встановлений 17-річним вістуном Степаном Паньківським. О 7-й ранку Дмитро Вітовський рапортував Костю Левицькому про зайняття Львова без жодних людських втрат. Тоді ж Військовий Комітет було перейменовано на Українську Генеральну Команду.

Підрозділи УСС зайняли також Станіславів, Тарнопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав та інші.

Вдень намісник Гуйн передав всю владу в Галичині своєму заступнику українцеві Децикевичу, посилаючись на маніфест цісаря від 16 жовтня 1918 року Українській Національній Раді. Надвечір Генерала Гуйна та чиновників австрійської адміністрації було відпроваджено потягом до Відня. Перед від'їздом генерал Гуйн сказав:

« Мені старому здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники — це завзяті люди.  »

1 листопада у Львові була розповсюджена відозва Української Національної Ради до населення міста Львова:

« Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави. Дальші зарядження видадуть цивільні і військові органи Української Національної Ради. Взивається населення до супокою і послуху сим зарядженням. Під сею умовою безперечність публичного порядку, життя й маєтку, як також заосмотрення в поживу вповні запоручається.  »

Наслідки[ред.ред. код]

Листопадовий чин спричинив утворення Української Держави площею 70 тис. км². 9 листопада було сформовано її уряд — Державний Секретаріат. 13 листопада Українська Держава отримала нову назву — Західноукраїнська народна республіка. Втім, це призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни. Так, уже 1 листопада у Львові польське населення міста розпочало підготовку до неї. Польський штаб розмістився у Будинку техніків (на сучасній вулиці Горбачевського) та Школі імені Сенкевича (сьогодні — вул. Залізняка, 21). Під вечір 1 листопада наприкінці вулиці Коперніка з'явилися перші збройні вузли польських боївок.

На пам'ять про Листопадовий чин у центрі Львова названо вулицю. Щороку, 1 листопада, у Львові відзначають День Листопадового чину.

Джерела[ред.ред. код]

Спомини[ред.ред. код]