Литвинова Рената Муратівна
| Литвинова Рената Муратівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| тат. Рената Морат кызы Литвинова (Вәргазова) рос. Рената Муратовна Литвинова | ||||
 | ||||
| Народилася |
12 січня 1967 (57 років) Москва, СРСР | |||
| Громадянство |
 Росія | |||
| Діяльність | кінорежисерка, сценаристка, акторка, режисерка, ведуча, продюсерка, кінопродюсерка, телеведуча, співачка | |||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
| Вчителі | Парамонова Кіра Костянтинівнаd | |||
| Роки діяльності | 1989 — тепер. час | |||
| IMDb | nm0514852 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Литвинова Рената Муратівна у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Рена́та Мура́тівна Литви́нова (нар. 12 січня 1967 р) — російська акторка, драматургиня та режисерка. Лауреатка Державної премії Росії (2001) за роль у серіалі «Кордон. Тайговий роман».
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 12 січня 1967 р. в Москві.
Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1989).
Авторка сценарію фільмів: «Ленінград. Листопад» (1990, у співавторстві), «Нелюбов» (фільм, 1991), «Трактористи-И» (1992, у співавторстві), «Принциповий та жалісливий погляд» (1995).
Знімалась у фільмах української режисерки Кіри Муратової «Захоплення» (1993, Лілія; Приз за найкращий акторський дебют і спеціальний приз спонсорів за найкращу жіночу роль МКФ «Кінотавр», 1994, «Вікно в Європу» (Виборг, 1994) «Ніка-94»), «Три історії» (1997, новела «Офелія», авторка сценарію), «Настроювач», «Два в одному», «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення».
Серед повнометражних художніх стрічок режисерки такі фільми як: «Богиня: як я покохала» (2004), «Остання казка Рити» (2012), «Північний вітер» (2021). В усіх трьох стрічках Литвинова є режисеркою, авторкою сценарію та виконавицею головної ролі. Також у 2008 році був випущений повнометражний музичний фільм «Зелений театр в Земфірі». Фільм був повністю побудований на відеоматеріалах одного концерту Земфіри.
25 лютого 2022 року, після початку повномасштабного наступу Росії на Україну, Рената Литвинова опублікувала на своїй сторінці Instagram повідомлення «Ні війні».[2] Згодом вона покинула Росію, а її заплановані спектаклі у Санкт-Петербурзі були скасовані.[3]
23 квітня 2022 року опублікувала відео «Когда же Вы наконец поймёте?» з антивоєнною піснею «Sag mir wo die Blumen sind», яку в свій час виконувала Марлен Дітріх.
19 травня 2022 року Земфіра випустила антивоєнну пісню «Мясо», відеоряд до якої складався повністю з ілюстрацій російського вторгнення в Україну. Роботи до відеоряду виконала Рената Литвинова.
Наразі проживає у Парижі.
Особисте життя[ред. | ред. код]
Перший чоловік Литвинової - кінопродюсер Олександр Антипов (нар. 1970). Пара одружилась у 1996 році. Проте вже через рік, у 1997, вони розлучились.
Вдруге Рената Литвинова вийшла заміж у 2001 році. Її чоловіком став бізнесмен Леонід Добровський (нар. у 1965).
У 2002 році у пари народилася донька Уляна.
у 2007 році шлюб розпався. Після розлучення донька Уляна залишилася з Литвиновою.
Уляна Леонідівна Добровська навчалася у Франції, а згодом вступила на факультет моди у Королівську академію витончених мистецтв у Антверпені. Вона також знімається у короткометражних та повнометражних фільмах Ренати.
У березні 2021 року на Youtube-каналі Tatler Russia вийшла програма «Детектор брехні», де Рената Литвинова зробила камінг-аут як бісексуалка.[4]
З березня 2022 року проживає з Земфірою у Парижі.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ https://www.instagram.com/p/CaX2XZitdeQ/
- ↑ Ольга Либгардт. Рената Литвинова огорошила признанием: «Не приеду… И прошу прощения» [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.] // KP.ru, 25.03.2022. (рос.)
- ↑ Рената Литвинова призналась в бисексуальности: Кино: Культура: Lenta.ru. web.archive.org. 16 березня 2021. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ Земфіра, яка засудила війну, отримала французьке громадянство - ЗМІ. www.unian.ua (укр.). Процитовано 5 липня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Плахов А. Мания стиля, или Тоска Ренаты Литвиновой // Советский зкран. 1998. № 1. — С.26—29.
- Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.181-182.
|
