Литвинова Рената Муратівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Литвинова Рената Муратівна
тат. Рената Морат кызы Литвинова (Вәргазова)
рос. Рената Муратовна Литвинова
Народилася 12 січня 1967(1967-01-12) (57 років)
Москва, СРСР
Громадянство  Росія
Діяльність кінорежисерка, сценаристка, акторка, режисерка, ведуча, продюсерка, кінопродюсерка, телеведуча, співачка
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Вчителі Парамонова Кіра Костянтинівнаd
Роки діяльності 1989 — тепер. час
IMDb nm0514852
Нагороди та премії

CMNS: Литвинова Рената Муратівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Рена́та Мура́тівна Литви́нова (нар. 12 січня 1967 р) — російська акторка, драматургиня та режисерка. Лауреатка Державної премії Росії (2001) за роль у серіалі «Кордон. Тайговий роман».

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 12 січня 1967 р. в Москві.

Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1989).

Авторка сценарію фільмів: «Ленінград. Листопад» (1990, у співавторстві), «Нелюбов» (фільм, 1991), «Трактористи-И» (1992, у співавторстві), «Принциповий та жалісливий погляд» (1995).

Знімалась у фільмах української режисерки Кіри Муратової «Захоплення» (1993, Лілія; Приз за найкращий акторський дебют і спеціальний приз спонсорів за найкращу жіночу роль МКФ «Кінотавр», 1994, «Вікно в Європу» (Виборг, 1994) «Ніка-94»), «Три історії» (1997, новела «Офелія», авторка сценарію), «Настроювач», «Два в одному», «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення».

Серед повнометражних художніх стрічок режисерки такі фільми як: «Богиня: як я покохала» (2004), «Остання казка Рити» (2012), «Північний вітер» (2021). В усіх трьох стрічках Литвинова є режисеркою, авторкою сценарію та виконавицею головної ролі. Також у 2008 році був випущений повнометражний музичний фільм «Зелений театр в Земфірі». Фільм був повністю побудований на відеоматеріалах одного концерту Земфіри.

25 лютого 2022 року, після початку повномасштабного наступу Росії на Україну, Рената Литвинова опублікувала на своїй сторінці Instagram повідомлення «Ні війні».[2] Згодом вона покинула Росію, а її заплановані спектаклі у Санкт-Петербурзі були скасовані.[3]

23 квітня 2022 року опублікувала відео «Когда же Вы наконец поймёте?» з антивоєнною піснею «Sag mir wo die Blumen sind», яку в свій час виконувала Марлен Дітріх.

19 травня 2022 року Земфіра випустила антивоєнну пісню «Мясо», відеоряд до якої складався повністю з ілюстрацій російського вторгнення в Україну. Роботи до відеоряду виконала Рената Литвинова.

Наразі проживає у Парижі.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Перший чоловік Литвинової - кінопродюсер Олександр Антипов (нар. 1970). Пара одружилась у 1996 році. Проте вже через рік, у 1997, вони розлучились.

Вдруге Рената Литвинова вийшла заміж у 2001 році. Її чоловіком став бізнесмен Леонід Добровський (нар. у 1965).

У 2002 році у пари народилася донька Уляна.

у 2007 році шлюб розпався. Після розлучення донька Уляна залишилася з Литвиновою.

Уляна Леонідівна Добровська навчалася у Франції, а згодом вступила на факультет моди у Королівську академію витончених мистецтв у Антверпені. Вона також знімається у короткометражних та повнометражних фільмах Ренати.

У березні 2021 року на Youtube-каналі Tatler Russia вийшла програма «Детектор брехні», де Рената Литвинова зробила камінг-аут як бісексуалка.[4]

З березня 2022 року проживає з Земфірою у Парижі.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Virtual International Authority File[Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  2. https://www.instagram.com/p/CaX2XZitdeQ/
  3. Ольга Либгардт. Рената Литвинова огорошила признанием: «Не приеду… И прошу прощения» [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.] // KP.ru, 25.03.2022. (рос.)
  4. Рената Литвинова призналась в бисексуальности: Кино: Культура: Lenta.ru. web.archive.org. 16 березня 2021. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 5 липня 2023.
  5. Земфіра, яка засудила війну, отримала французьке громадянство - ЗМІ. www.unian.ua (укр.). Процитовано 5 липня 2023.

Література[ред. | ред. код]

  • Плахов А. Мания стиля, или Тоска Ренаты Литвиновой // Советский зкран. 1998. № 1. — С.26—29.
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.181-182.