Литвин Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Михайлович Литвин
Володимир Михайлович Литвин

Час на посаді:
9 грудня 2008 — 12 грудня 2012
Президент   Віктор Ющенко
Віктор Янукович
Попередник Олександр Лавринович (в.о.)
Арсеній Яценюк
Наступник Володимир Рибак

Час на посаді:
28 травня 2002 — 25 травня 2006
Президент Леонід Кучма
Віктор Ющенко
Попередник Іван Плющ
Наступник Олександр Мороз

Час на посаді:
22 листопада 1999 — травень 2002
Президент Леонід Кучма
Попередник Білоблоцький Микола Петрович
Наступник Зінченко Олександр Олексійович

Народився 28 квітня 1956(1956-04-28) (58 років)
Слобода-Романівська, Житомирська область
Політична партія Народна партія
Особистий підпис Підпис Литвин В.М..jpg
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Дружби
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія України в галузі науки і техніки
Україна Народний депутат України
4-го скликання
За єдину Україну! 14 травня 2002 25 травня 2006
6-го скликання
Блок Литвина 23 листопада 2007 6 грудня 2012
7-го скликання
Народна партія 12 грудня 2012

Литви́н Володи́мир Миха́йлович (нар. 28 квітня 1956, село Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області) — український політик, голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012. 4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною Радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики»[1], але вона не була прийнята. Голова Народної партії. Герой України (2004).

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

У 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання у 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.

У 1978 — 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України і ЦК КПУ).

У 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966–1975 рр.)»[2].

У 19911994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.[3]

З серпня 1994 року за пропозицією Олександра Разумкова Литвин став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.[3]

У 1995 захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».

З 1997 року є член-кореспондентом Національної академії наук України. З 2003 року — дійсний член НАНУ, а з 2006 — віце-президент НАНУ.

Почесний доктор Харківського національного університету внутрішніх справ (2009)[4].

Політична діяльність[ред.ред. код]

Голова Адміністрації Президента[ред.ред. код]

З листопада 1995 р. — заступник глави президентської Адміністрації, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.

У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.

У цей час очолював ТСК з питань моніторингу реалізації законодавства про вибори Президента України (2004).

У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2% голосів і до парламенту не потрапили.

Повернення Литвина у велику політику[ред.ред. код]

Підтримка Володимира Литвина на виборах Президента України 2010
Реклама Володимира Литвина під час виборів Президента України, Київ, 2009

Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності[5], пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.

9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі[6].

У першому турі президентських виборів 17 січня 2010 Володимир Литвин отримав 2,35% голосів. Найбільшу підтримку Литвин здобув в Рівненській області (7,1 %) i Житомирськiй областi (7,0 %).

4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики», хоча парламентська фракція очолюваної ним «Народної партії» підтримала закон майже в повному складі[1]. Однак вже 31 липня підписав мовний законопроект посилаючись на «безвихідь».[7]

На виборах до Верховної ради 2012 року обраний народним депутатом від округу № 65[8]. Голова Комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони. 16 січня проголосував за сумнозвісні закони про диктатуру, але згодом просив вважати свій голос недійсним[9], підтримав Постанову про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України[10], та підтримав Постанову про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень[11].

Скандали[ред.ред. код]

Звинувачення у плагіаті[ред.ред. код]

1991 р. для журналу «Політика і час» Володимир Литвин написав статтю про Українську міжпартійну асамблею. Кілька абзаців із праці політолога Олексія Гараня «До волі: через національний конгрес» переписав без посилання на джерело.

19 січня 2002 р. Володимир Литвин опублікував у газеті «Факты и комментарии» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще 1999 р. для журналу «Foreign Policy»[12]. Український політик не змінював навіть підзаголовків розділів, цитат відомих філософів та істориків. Вже 25 січня Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Щоправда, ані посилань на оригінал статті, ані істотних скорочень, яких передбачає формат реферату, зроблено не було. Це не завадило політику двічі отримати посаду голови Верховної Ради[13].

2006 р. за авторства Володимира Михайловича вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка[14].

2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци, опублікованого 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия». При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав.

Звинувачення у причетності до вбивства Георгія Ґонґадзе[ред.ред. код]

Володимир Литвин є однією з осіб, яку підозрюють у причетності до вбивства Георгія Ґонґадзе. Закиди щодо цього неодноразово лунали у пресі[15].

Закон «Про засади державної мовної політики»[ред.ред. код]

3 липня 2012 року у Верховній Раді України з порушеннями прийняли Закон «Про засади державної мовної політики» у другому читанні. Володимир Литвин як спікер парламенту після голосування пообіцяв, що не підписуватиме документ[16]. Однак 31 липня він порушив свою обіцянку і підписав законопроект[17], який згодом набув чинності. Ці події стали причиною різкої критики політика з боку громадськості. Зокрема активісти кампанії «Займіться ділом, а не язиком!», ще у травні попередивши Литвина про можливі наслідки для нього у разі голосування фракції Народної партії та підписання Литвиним як спікером документу[18], почали проти політика поширення листівок у рамках кампанії «Помста за розкол країни». Під час двох антиагітаційних поїздок 18 червня та 25—26 серпня активістам перешкоджали та на них нападали невідомі, міліція, місцеві чиновники, молодики, що належать до організацій, пов'язаних з Володимиром Литвиним[19][20][21]. Найвідомішим став напад брата Петра Литвина на ринку у Новоград-Волинському[22], після якого Володимир Литвин заявив, що ще більше «заповажав» свого брата.[23]


27 квітня 2010 голосував за ратифікацію угоди Януковича — Медведєва, тобто за продовження перебування ЧФ Росії на території України до 2042 року.

Родина[ред.ред. код]

Син: Іван Литвин (25 р.) - кандидат в народні депутати в 66 виборчому окрузі.[24][25]

Брати:[26]

Праці[ред.ред. код]

Автор понад 270 наукових праць і книжок, зокрема —

  • «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
  • «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
  • «Україна на межі тисячоліть (1991–2000)» (2000 р.),
  • «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і роки ХХ ст.)» (2001 р.),
  • «Україна: хроніка поступу (1991–2001)» (2001 р.),
  • «Вимір історією» (2002 р.),
  • «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).

Нагороди[ред.ред. код]

Подорожі[ред.ред. код]

Мультимедія[ред.ред. код]

Володимир Литвин став прототипом персонажу Пана Листвина в українському мультсеріалі Казкова Русь.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Литвин оголосив про відставку». Українська правда (uk). 4 липня 2012. Процитовано 2012-07-04. 
  2. Вісник НАН України, 2006, № 4
  3. а б Литвин рассказал, чем зарабатывал на жизнь в голодных 90-ых(рос.)
  4. В. Литвин став почесним доктором Харківського національного університету внутрішніх справ (рос.)
  5. «Литвин повертається в науку». Львівська газета. 10.5.2006. Процитовано 9.12.2008. 
  6. «Литвин — спікер». УНІАН. 9.12.2008. Процитовано 9.12.2008. 
  7. Литвин пожалівся на «безвихідь» і підписав «мовний» закон — Голос Америки, 31.07.2012.
  8. Результати голосування по одномандатному виборчому округу № 65 // Офіційний сайт ЦВК
  9. Результати поіменного голосування за проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) — за основу і в цілому
  10. «Поіменне голосування про прийняття в цілому проекту Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України (№4158)». 
  11. [url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=3816 Поіменне голосування про проект Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень (№4193) - за основу та в цілому]
  12. «Автора!!! (інтерв’ю з Томасом Карозерсом)». Дзеркало тижня, №4 (379), 2-8 лютого 2002. Процитовано 18.9.2007. 
  13. Українська правда. Литвин — краде по дрібницях. Поки що лише статті
  14. П'ятеро політиків, яких звинувачували в плагіаті
  15. «Роль В. Литвина у вбивстві Г. Гонгадзе». lytvyn.net. 10.02.2012. Процитовано 9.01.2012. 
  16. Литвин не підпише мовного закону — iPress.ua
  17. Литвин підписав мовний закон — Українська правда
  18. Громадські активісти — Партії Регіонів: Ви нам російську, а ми вам пониження рейтингів — Сайт «Майдан»
  19. В Новоград-Волинському міліція збирається затримати активістів Громадянського руху “Відсіч” за поширення листівок проти Литвина — Сайт «Майдан»
  20. Кампанія «Помста за розкол країни» оголошує мобілізацію добровольців для поїздки на округ Литвина — Сайт «Майдан»
  21. Активістів побили за листівки проти Литвина, а потім ще й у міліції — Українська правда
  22. Напад на захисників мови очолював особисто брат Литвина - Відсіч — Експрес
  23. Литвин «заповажав» брата, який побив активістів на Житомирщині — Українська Правда
  24. 25-летний сын Литвина вместе с отцом идет в депутаты
  25. 25-летний сын экс-спикера Литвина вместе с папой идет в депутаты (рос.)
  26. «Литвин сдал всех своих соратников» // КОММЕНТАРИИ:, № 28(272) от 15.07.2011(рос.)
  27. Указ Президента України № 1459/2004 від 9 грудня 2004 року «Про присвоєння В. Литвину звання Герой України»
  28. Указ Президента України № 510/2011 від 28 квітня 2011 року «Про нагородження В. Литвина орденом князя Ярослава Мудрого»
  29. Указ Президента України № 1312/98 від 26 листопада 1998 року «Про відзначення нагородами України працівників Національної академії наук України»
  30. Указ Президента України № 1513/99 від 1 грудня 1999 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1999 року»
  31. Голову Верховної Ради України Володимира Литвина нагороджено Орденом дружби // Офіційний сайт Верховної Ради України, 16.05.2011
Попередник: Голова Верховної Ради України
9 грудня 20086 грудня 2012
Наступник:
Олександр Лавринович Володимир Рибак
Попередник: Голова Верховної Ради України
28 травня 200225 травня 2006
Наступник:
Іван Плющ Олександр Мороз