Литвин Володимир Михайлович

Володимир Михайлович Литвин
9-й Голова Верховної Ради України
Час на посаді:
9 грудня 2008 — 12 грудня 2012
Президент	Віктор Ющенко Віктор Янукович
Попередник	Олександр Лавринович (в.о.) Арсеній Яценюк
Наступник	Володимир Рибак
6-й Голова Верховної Ради України
Час на посаді:
28 травня 2002 — 25 травня 2006
Президент	Леонід Кучма Віктор Ющенко
Попередник	Іван Плющ
Наступник	Олександр Мороз
Народився	28 квітня 1956(1956-04-28) (57 років) Слобода-Романівська, Житомирська область
Політична партія	Народна партія
Особистий підпис
Нагороди

Народний депутат України
4-го скликання
За єдину Україну!	14 травня 2002	—	25 травня 2006
6-го скликання
Блок Литвина	23 листопада 2007	—	6 грудня 2012
7-го скликання
позафракційний	12 грудня 2012	—

Литви́н Володи́мир Миха́йлович (нар. 28 квітня 1956, село Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області) — український політик, голова Верховної Ради України у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012. 4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною Радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики», але вона не була прийнята. Голова «Народної партії». Герой України (2004).

Біографічні відомості

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

У 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання у 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.

У 1978 — 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України і ЦК КПУ).

У 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966–1975 рр.)».

У 1991–1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.

З серпня 1994 року за пропозицією Олександра Разумкова Литвин став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.

У 1995 захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».

З 1997 року є член-кореспондентом Національної академії наук України. З 2003 року — дійсний член НАНУ, а з 2006 — віце-президент НАНУ.

Почесний доктор Харківського національного університету внутрішніх справ (2009).

Політична діяльність

Голова Адміністрації Президента

З листопада 1995 р. — заступник глави президентської Адміністрації, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.

У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.

У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2% голосів і до парламенту не потрапили.

Повернення Литвина у велику політику

Реклама Володимира Литвина під час виборів Президента України, Київ, 2009

Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності, пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з'являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.

9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі.

4 липня 2012 року подав у відставку після прийняття Верховною радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики», хоча парламентська фракція очолюваної ним «Народної партії» підтримала закон майже в повному складі. Однак вже 31 липня підписав мовний законопроект посилаючись на «безвихідь».

На виборах до Верховної ради 2012 року обраний народним депутатом від округу № 65.

Скандали

Звинувачення у плагіаті

1991 р. для журналу «Політика і час» Володимир Литвин написав статтю про Українську міжпартійну асамблею. Кілька абзаців із праці політолога Олексія Гараня «До волі: через національний конгрес» переписав без посилання на джерело.

19 січня 2002 р. Володимир Литвин опублікував у газеті «Факты и комментарии» статтю «Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз». За кілька днів журналісти встановили, що ця стаття є фактично дослівним перекладом роботи «Civil Society» американського політолога Томаса Каротерса, написаної ще 1999 р. для журналу «Foreign Policy». Український політик не змінював навіть підзаголовків розділів, цитат відомих філософів та істориків. Вже 25 січня Литвин визнав, що статтю писав не сам. Звинувачення у плагіаті відкинув. Натомість сказав, що опублікував реферат статті американця. Щоправда, ані посилань на оригінал статті, ані істотних скорочень, яких передбачає формат реферату, зроблено не було. Це не завадило політику двічі отримати посаду голови Верховної Ради.

2006 р. за авторства Володимира Михайловича вийшла тритомна «Історія України». Майже половина першого тому, 432 сторінки, повторювала зміст наукових робіт українських істориків Наталі Яковенко й Олексія Толочка.

2008 р. на форумі «Європа — Україна» Литвин виступив з промовою, деякі частини якої майже дослівно збігалися з текстом інтерв'ю «Новый кризис опаснее чумы и мировой войны» російського професора Сергія Капіци, опублікованого 12 лютого 2008 р. у виданні «Известия». При цьому, жодного разу про росіянина український політик не згадав.

Звинувачення у причетності до вбивства Георгія Ґонґадзе

Володимир Литвин є однією з осіб, яку підозрюють у причетності до вбивства Георгія Ґонґадзе. Закиди щодо цього неодноразово лунали у пресі.

Закон «Про засади державної мовної політики»

3 липня 2012 року у Верховній Раді України з порушеннями прийняли Закон «Про засади державної мовної політики» у другому читанні. Володимир Литвин як спікер парламенту після голосування пообіцяв, що не підписуватиме документ. Однак 31 липня він порушив свою обіцянку і підписав законопроект, який згодом набув чинності. Ці події стали причиною різкої критики політика з боку громадськості. Зокрема активісти кампанії «Займіться ділом, а не язиком!», ще у травні попередивши Литвина про можливі наслідки для нього у разі голосування фракції Народної партії та підписання Литвиним як спікером документу, почали проти політика поширення листівок у рамках кампанії «Помста за розкол країни». Під час двох антиагітаційних поїздок 18 червня та 25—26 серпня активістам перешкоджали та на них нападали невідомі, міліція, місцеві чиновники, молодики, що належать до організацій, пов'язаних з Володимиром Литвиним. Найвідомішим став напад брата Петра Литвина на ринку у Новоград-Волинському, після якого Володимир Литвин заявив, що ще більше «заповажав» свого брата.

Сім'я

Брати:

• Микола Литвин, Голова Державної прикордонної служби України, генерал армії України;
• Петро Литвин, командир 8 армійського корпусу.

Праці

Автор понад 270 наукових праць і книжок, зокрема —

• «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),
• «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),
• «Україна на межі тисячоліть (1991–2000)» (2000 р.),
• «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і роки ХХ ст.)» (2001 р.),
• «Україна: хроніка поступу (1991–2001)» (2001 р.),
• «Вимір історією» (2002 р.),
• «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).

Нагороди

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (9 грудня 2004 року) — за визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформуванні політичної системи, утвердження ідеалів громадянської єдності та злагоди в суспільстві
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 квітня 2011) — за видатні особисті заслуги в галузі державного будівництва, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність
• Заслужений діяч науки і техніки України (26 листопада 1998 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток наукових досліджень, зміцнення науково-технічного потенціалу України та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1 грудня 1999 року) — за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»
• Орден Дружби (Російська Федерація, 2011) — за значний вклад у розвиток та укріплення відносин дружби та співробітництва між Російською Федерацією та Україною

Подорожі

• 2003, 26-29 травня — візит до Японії в якості голови Верховної Ради України.
• 2011, березень — візит до Японії в якості голови Верховної Ради України.

Див. також

• Народний блок Литвина

Посилання

• narodna.org.ua — офіційний сайт Народної партії
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Олексій Толочко, Наталя Яковенко, «Потрапили в історію», Критика. №7—8, 2006 рік. — Критичний аналіз наукової творчості Володимира Литвина.
• Литвин: Вимір зрадою. 27 квітня 2010. (Київ, 2012)