Лобановський Валерій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Валерій Лобановський
Valeri Lobanovsky.jpg
Валерій Лобановський 1985 року
Особові дані
Повне ім'я Валерій Васильович
Лобановський
Дата народження 6 січня 1939(1939-01-06)
Місце народження УРСР Київ
Дата смерті 13 травня 2002(2002-05-13) (63 роки)
Місце смерті Україна Запоріжжя
Зріст 187 см
Вага 80 кг
Прізвисько гравця: Рудий соняшник
(рос. Рыжий подсолнух)
тренера: Лобан, Маятник,ВВЛ,
Метр, Полковник
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1959–1964 СРСР «Динамо» Київ 144 (42)
1965–1966 СРСР «Чорноморець» О 59 (15)
1967–1968 СРСР «Шахтар» Д 50 (14)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1960–1961 СРСР СРСР 2 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Позиція
1968–1973 СРСР «Дніпро» Д
1973–1982 СРСР «Динамо» Київ
1975–1976 СРСР СРСР
1984–1990 СРСР «Динамо» Київ
1982–1983 СРСР СРСР
1986–1990 СРСР СРСР
1990–1992 ОАЕ ОАЕ
1994–1996 Кувейт Кувейт
1996–2002 Україна «Динамо» Київ
2000–2001 Україна Україна
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР
Заслужений тренер СРСР
Заслужений тренер України
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Вале́рій Васи́льович Лобано́вський (* 6 січня 1939, Київ, Українська РСР — 13 травня 2002, Запоріжжя, Україна) — видатний радянський та український футболіст і тренер. Багаторічний наставник «Динамо» (Київ), на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988. Тренер збірної України у 2000–2001 роках. Майстер спорту СРСР. Нагороджений радянськими орденами «Знак Пошани» і Трудового Червоного Прапора. Заслужений тренер СРСР та України. Герой України.

Зміст

Юність та ігрова кар'єра[ред.ред. код]

Народився 6 січня 1939 року у Києві в сім'ї робітника. Рідний дядько Лобановського по матері — український письменник Олександр Бойченко[1][2].

Освіта[ред.ред. код]

Навчався у київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Зараз там встановлено меморіальну дошку, а сам навчальний заклад названо іменем Лобановського.[3] Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, де з частими перервами, академвідпустками і поновленнями вчився до 1964 року, коли сам написав прохання про відрахування з ВНЗ. Потім таки отримав вищу освіту — в Одеському політехнічному інституті.[4] Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти.

Кар'єра гравця[ред.ред. код]

Вихованець футбольної школи № 1 (від 1952 року) та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). Перший тренер — Микола Чайка.

У 1957 році 18-річного нападника запросили до дублю «Динамо» (Київ). Після певного періоду гри за дублерів дебютував у чемпіонаті Радянського Союзу 29 травня 1959 року у матчі з ЦСК МО.[5] Лобановський прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів (т. зв. «сухий лист») — часто після різаних передач Лобановського м'яч влітав у ворота безпосередньо з кутового. На тренуваннях відпрацьовував удари такого типу, використовуючи фізичний ефект Маґнуса і власні математичні підрахунки. Завдяки цьому вмінню футболіст прославився на весь Радянський Союз. Його порівнювали з таким видатним тогочасним майстром виконання цього технічного елемента, як бразилець Діді — чемпіон світу 1958, що саме на цьому турнірі зразково виконував підкручені і «різані» паси та удари. Партнери відзначали нестандартне мислення Валерія на футбольному полі, вміння застосовувати дриблінг, що було незвично для таких високих (187 см) гравців. Часто його стрімкі проходи лівим краєм поля завершувалися точною передачею товаришу у середню частину поля. Володів цілою низкою фінтів та обманних рухів. Добре грав головою у повітрі.

Якщо воротар відкривав ближній кут, Лобановський підкручував м'яч прямо у ворота
Якщо воротар зміщувався надто близько до передньої штанги, Лобановський підрізав м'яч на дальню, де гол забивав Олег Базилевич

Із сезону 1960 року став повноцінним футболістом основного складу — переважно він діяв на лівому фланзі нападу, де прекрасно зігрався з Валентином Трояновським.[6] Того року Лобановський став найкращим бомбардиром клубу, забивши 13 голів. У сезоні 1961 року «Динамо» (Київ) увійшло до історії, ставши першою не московською командою-чемпіоном, а нападник провів 10 голів у чемпіонаті.

Валерія Лобановського запрошували і до збірної СРСР, але тоді у Радянському Союзі було дуже багато лівих нападників найвищого рівня (Михайло Месхі, Анатолій Ільїн, Галімзян Хусаїнов), тому киянин зіграв тільки 2 матчі (проти Австрії та Польщі). Провів дві гри за олімпійську команду СРСР, де був капітаном і діяв на місці центрального нападника. Завершував ігрову кар'єру в одеському «Чорноморці» (1965–1966) та донецькому «Шахтарі» (1967–1968, у 1968 році був капітаном команди).

Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському «Динамо» — відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському «Чорноморці» — 59 і 15, у донецькому «Шахтарі» — 50 і 14).

Був головним виконавцем відомого футбольного удару у стилі «сухий лист».

Тренерська робота[ред.ред. код]

«Дніпро» (1968–1973)[ред.ред. код]

Валерій Лобановський досить швидко закінчив професіональні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу. Першою командою для 29-річного наставника став дніпропетровський «Дніпро», куди його запросили у другій половині 1968 року. Цього сезону клуб посів третю позицію у своїй підгрупі другої групи класу «А» (друга група класу «А» — тодішня назва першої ліги) і наступні два роки теж фінішував у першій трійці.

1971 року команда виграла турнір своєї підгрупи. У фінальній групі з чотирьох переможців своїх підгруп дніпряни зайняли друге місце (проходило дві перші команди) і вийшли до вищої ліги. Команда не була «зірковою», але мала у складі класних виконавців (воротар Леонід Колтун, півзахисники Роман Шнейдерман, Анатолій Пилипчук, Станіслав Євсєєнко та нападники Віктор Романюк і колишній гравець «Динамо» й «Чорноморця» Валерій Поркуян). У рік дебюту серед найсильніших «Дніпро» під керівництвом Валерія Лобановського зайняло високе, як на новачка, шосте місце, випередивши багато сильних колективів, наприклад, московські «Динамо» та «Спартак».

Початок роботи у «Динамо» (1973–1974)[ред.ред. код]

Після такої вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо». Валерій Лобановський у жовтні 1973 року замінив на посаді головного тренера Олександра Севідова.

20 жовтня 1973 року у львівській грі проти «Карпат» Лобановський вперше вивів команду «Динамо» на поле у ранзі головного тренера. Основний час закінчився «сухою» нічиєю (0:0), а серію пенальті, яка у цьому сезоні була обов'язкою у випадку нічиєї, виграли кияни. Той сезон «Динамо» завершило на 2-му місці.

У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес.[7] У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакувальний футбол на виїзді (т. зв. «виїзна модель» — гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто — у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. На воротах стояв Євген Рудаков, в обороні грали Стефан Решко, Михайло Фоменко, Володимир Трошкін. В середній лінії діяли, зокрема, Володимир Мунтян, молодий Леонід Буряк, який швидко прогресував, та Володимир Веремєєв. Разом з Олегом Блохіном на вістрі діяв Володимир Онищенко. У традиційному «списку 33 найкращих» футболістів СРСР 1974 року було 8 «динамівців», з них аж 7 — під № 1.

Тандем Лобановський—Базилевич розумів, що у сучасному футболі неможливо обійтися без точного розрахунку навантажень на футболістів. «Динамо» почало співпрацювати з Анатолієм Михайловичем Зеленцовим — науковцем з кафедри теорії фізвиховання Київського інституту фізкультури. Зеленцов розробив точну систему розрахунку тренувального процесу, математичне моделювання фізичних навантажень на гравців і згодом очолив наукову лабораторію київського «Динамо», яку в народі назвали «центром Зеленцова»[8].

Кубок володарів кубків та Суперкубок УЄФА (1975)[ред.ред. код]

У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.

У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали болгарський ЦСКА, «Айнтрахт» (Франкфурт), де виступав відомий Юрґен Ґрабовскі і турецький «Бурсаспор». Півфінальним суперником «Динамо» став ПСВ (Ейндговен) — чемпіон Голландії-1975, у складі якого виступало кілька відомих гравців збірної. Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0. Повторну гру з мінімальною перевагою динамівці програли — 1:2.

У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. Дубль зробив Володимир Онищенко, один гол забив Олег Блохін. Угорський футбол на той час вже давно пережив свої найкращі роки.

Восени того ж 1975 року двоматч (протистояння із двох матчів) з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою «Баварією» приніс радянським футболістам упевнені «сухі» перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 — збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу Зеппа Майєра, Франца Бекенбауера, Ґеорґа Шварценбека і Ґерда Мюллера.

Всі 3 голи у цих іграх провів прудконогий результативний нападник Олег Блохін, якого у кінці року «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч» (у класифікації був ще один динамівець — Леонід Буряк поділив 23-26 місця). У 1975 році клуб Валерія Лобановського встановив рекорд радянського «списку 33 найкращих»: у переліку опинилося аж 12 киян і 8 з них були під № 1. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання — «заслужений майстер спорту СРСР». За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою спортивною командою світу, а Лобановського та Базилевича — найкращими спортивними тренерами світу[9].

Перший прихід у збірну СРСР і кінець 70-х (1976–1982)[ред.ред. код]

Валерія Васильовича призначили наставником збірної СРСР, яка у попередньому, 1974 році дуже невдало розпочала відбіркові ігри чемпіонат Європи 1976, програвши Ірландії 3:0. Київське «Динамо», чия висока ігрова форма була безсумнівною, стало базовим клубом збірної.

Лобановським був прихильником введення системи «осінь-весна», яка більше підходила для клубу, який виступає у єврокубках. «Динамівці» мусили входити у тренувальний період рано навесні, щоб підготуватися до вирішальних стадій міжнародних клубних турнірів, що закінчувалися саме весною, а радянський чемпіонат стартував лише у квітні. Коли ж радянські команди набирали оптимальну форму (літо-осінь), то єврокубки лише починалися. Замість нової системи футбольні чиновники сезон вирішили поділити 1976 на 2 окремі чемпіонати. Весь календар було підкориговано заради інтересів «Динамо» (Київ) та збірної. Лідерам киян дали можливість цілеспрямовано готуватися до завершальних матчів Кубка європейських чемпіонів, чемпіонату Європи і Олімпіади 1976 у Монреалі. «Динамо» більшість ігор весняної першості 1976 провело напівзапасним складом — кияни були основою збірної СРСР та готувалися до важливих єврокубкових поєдинків з «Сент-Етьєнном». 2:0 на власному полі, 0:2 після основного часу в гостях і пропущений м'яч на 22-й хв. додаткового часу. Французів пройти не вдалося.

Київський клуб у 1970-х та 1980-х роках мав можливість використовувати потужний «адмінресурс» — палким уболівальником «Динамо» був перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.[10] Одною вказівкою чи телефонним дзвінком Щербицький міг викликати до Києва будь-якого гравця з команд усієї УРСР. У всьому Радянському Союзі подібними впливами міг похвалитися хіба ЦСКА (Москва), який вербував талановитих футболістів повістками з військомату для «проходження» військової служби у клубі.

Турнір у відбірковій групі до чемпіонату Європи радянські футболісти виграли, але у плей-оф відбірному раунді поступились майбутнім чемпіонам — Чехословаччині.

Єдиним пріоритетом став олімпійський турнір. В групі 'збірна' грала зі збірними КНДР і Канади. В обох матчах радянські футболісти легко виграли — з Канадою 2:1, з КНДР 3:0. В чвертьфіналі збірна зустріла іранців. Все було ясно після голу Звягінцева, який подвоїв рахунок, і, хоч збірна Ірану в кінці матчу скоротила відставання, на цьому рахунок 2:1 на користь радянських футболістів не змінилася. В півфіналі з тим самим рахунком збірна СРСР програла майбутнім чемпіонам — збірній НДР. В матчі за «бронзу» збірна перемогла бразильських олімпійців з рахунком 2:0, що означало перший успіх Лобановського на посаді головного тренера збірної Радянського Союзу. Після цього ВВЛ покинув збірну, оскільки тренування двох команд водночас негативно впливало на результати київського «Динамо».

Влітку 1976 у виснаженій команді почалися конфлікти певних футболістів (Мунтяна, Трошкіна і Матвієнка) з тренерами. Після закінчення першості пішов асистент Лобановського Олег Базилевич. ВВЛ залишився.

В 1979 році Лобановський головним тренером збірної УРСР на футбольному турнірі Спартакіади народів СРСР. Українці посіли 3-тє місце, в матчі за бронзу обігравши росіян з рахунком 2:1 (Степан Юрчишин — двічі).

У сезоні 1978 «динаміки» були другими, у 1979 — третіми. Завершив виступи воротар Євген Рудаков. Гравців «бунтівників» віддали до інших команд (Матвієнка та Трошкіна до «Дніпра», Мунтян догравав у київському СКА). До команди прийшов талановитий швидкий лівий оборонець Анатолій Дем'яненко, в основному складі закріпився універсал Володимир Безсонов, у середній лінії діяли Володимир Верємєєв та Леонід Буряк, а у нападі грали Вадим Євтушенко та Олег Блохін, якого ще з 1972 щороку визнають найкращим лівим нападником країни. «Динамо» стає чемпіоном у 1980 та 1981 роках, а керівництво радянського футболу повертає Лобановського на пост наставника збірної у 1982 році (після невиразної гри Радянського Союзу на ЧС 1982).

Шлях до вершин (1982–1990)[ред.ред. код]

Найближчою метою збірної став вихід до фінального турніру чемпіонату Європи 1984. Перед останнім туром СРСР випереджав Португалію на 1 очко і остання гра відбувалася між цими командами у Лісабоні. Команду Лобановського задовольняла навіть нічия, але її не було досягнуто. Долю матчу вирішив пенальті, реалізований португальцем Жордау наприкінці 1 тайму. Валерія Васильовича знову відсторонили від роботи зі збірною.

Тим часом «динамівців» у сезоні 1983 тренував ленінградський фахівець Юрій Морозов. Командній грі бракувало колективної зіграності, частіше траплялися порушення спортивного режиму серед футболістів. 7 місце стало найнижчим від весни 1976 року, коли у чемпіонаті грав напів-«дубль». У 1984 Валерія Лобановського повернули до «Динамо». Команда переживала явний спад — було багато травмованих, тренери у останніх іграх випускали молодь. 10 позиція та поразка у Кубку СРСР вперше за останні 14 років залишила киян без єврокубків.

Валерій Васильович бачив помилки і знав як можна їх виправити. Колектив підтримав наставника і почав готуватися до нового сезону. З «Динамо» пішов Леонід Буряк, на вістря атаки запросили нападника «Чорноморця» Ігоря Бєланова. Команда дуже сильно почала сезон. «Тільки диво може завадити київським динамівцям не стати чемпіонами», — сказав вже восени 1985-го відомий у минулому футболіст Едуард Стрєльцов. Київська команда здобула «дубль» — виграла і чемпіонат і Кубок СРСР.

1986 рік. Лобановський — другий найкращий тренер світу[ред.ред. код]

Навесні 1986 року кияни виграють ще один Кубок кубків — у фіналі турніру підопічні Лобановського розгромили мадридський «Атлетико» 3:0. Перед чемпіонатом світу 1986 у Мексиці головним тренером втретє призначили Валерія Васильовича Лобановського.

Із 11 гравців стартового складу на чемпіонаті світу 8 були представниками «Динамо». Команда у першій ж грі не залишила каменя на камені від оборони Угорщини — 6:0, потім зіграла унічию 1:1 з чемпіонами Європи французами. Третій матч збірна провела напівзапасним складом виграла в аутсайдера Канади — 2:0. Журналісти називали радянський колектив одним з відкриттів чемпіонату — гостра комбінаційна гра на оптимальних швидкостях і лише 1 пропущений гол за 3 матчі.

1/8 фіналу проти Бельгії ввійшла до історії суддівськими помилками та видовищним додатковим часом. Остаточний рахунок — 3:4 (хет-трик Бєланова) і виліт з турніру. Після Кубка світу британський журнал «Ворлд Соккер» назвав «Динамо» другою найкращою командою світу, зовсім трохи поступившись переможцю — збірній Аргентини (Аргентина — 14,59%, «Динамо» (Київ) — 14,55%, Данія — 8,6%)[11], а Валерія Лобановського класифікували на 2 позиції серед тренерів, зовсім трохи поступившись Гі Тісу (Гі Тіс — 15,4%, Лобановський — 14,7%, Кенні Далгліш — 14,14%)[12]. «Динамо» виграло чемпіонат країни 1986, найкращим футболістом СРСР назвали Олександра Заварова, найкращим футболістом Європи — Ігоря Бєланова.

Гра вихованців Лобановського у єврокубках, чемпіонаті СРСР та Кубку світу підтвердила жартівливий вислів, який був популярний у народі тоді[13]:

Збірна СРСР — це київське «Динамо», ослаблене гравцями інших клубів

Віце-чемпіонство Європи 1988. Виїзд за кордон[ред.ред. код]

Проте вже наступний сезон, 1987, динамівці провело посередньо і закінчили виступи в першості СРСР на 6 місці. Критики ганили наставника киян за недовіру до молодих хлопців, які виступають у молодіжних командах «Динамо» та спробі знов покласти увесь тягар сезону на кільканадцятьох основних досвідчених гравців.

У відбірковому циклі до ЧЄ 1988 Радянський Союз у Парижі на диво впевнено переміг команду одного з лідерів європейського футболу Францію — 2:0. В підсумку радянська команда виграє змагання у відбірковій групі, випередивши французів.

«Срібло» на чемпіонаті Європи 1988 стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних з 1972 року. Як і два роки до того (на чемпіонаті світу 1986) Валерій Васильович зробив ставку на перевірених власних гравців. У першій грі радянська команда переграла Голландію — 1:0, потім зіграла внічию з ірландцями і впевнено виграла в Англії — 3:1. Півфінальним суперником команди Лобановського була сильна збірна Італії, але її було обіграно всуху, з рахунком 2:0.

Фінал став повторенням першої гри, бо суперником знов були голландці. Це був зірковий колектив, найсильніший з часів «тотального футболу», показаного раніше на Кубку світу-1974. Найвідомішими з команди були брати Кумани та тріо Франк РайкаардМарко ван БастенРууд Гулліт. Після 30 хвилин переваги радянських футболістів гра вирівнялась і рахунок відкрив Гулліт. Другий гол журналісти назвали «фантастичним» і «неповторним» — майже з нульового кута з правого боку воріт ван Бастен перекинув Ріната Дасаєва.

З 11 умовно «основних» (тих, що зіграли більшість ігор) футболістів лише троє не представляли «Динамо» Київ. Решта 8 були гравцями команди зі столиці УРСР. Оборонці Олег Кузнецов та Анатолій Дем'яненко, універсал Василь Рац, футболісти середини поля — Геннадій Литовченко, Олександр Заваров та Олексій Михайличенко і нападники Ігор Бєланов з Олегом Протасовим.

Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів (Борис Аркадьєв та Михайло Якушин виграли по 6) та 6 Кубків СРСР (стільти ж здобув Віктор Маслов).

Лобановський працював у «сборной» до 1990 року. Ще напередодні італійського чемпіонату світу багаторічний наставник «Динамо» та збірної заявив, що незалежно від результатів команди на турнірі, він відмовиться від подальшої роботи з національною командою та «Динамо» і покине СРСР. Власне, чемпіонат світу 1990 вийшов для амбіційної команди СРСР невдалим  — виліт вже після групового етапу. Тренер отримав досить цікаві запрошення з найкращих клубів Європи, з них найвідоміша — від мадридського «Реалу» та збірної Англії[14]. Однак Лобановський, відправився на Близький Схід — до ОАЕ та Кувейту, де тренував збірні цих країн.

Робота в Об'єднаних Арабських Еміратах та Кувейті (1990–1996)[ред.ред. код]

Порадившись з родиною, Валерій Васильович вирішив покинути Радянський Союз і поїхав на Арабський півострів. Разом з ним поїхав асистент Володимир Веремеєв.

Там погодився тренувати збірну ОАЕ. Контракт було підписано на 2 роки. Робота зі збірною Еміратів зробила його легендою серед арабів. Завдання, яке було поставлено перед Лобановським — вийти на Кубок Азії 1992 — тренер виконав, а на турнірі посів зі збірною 4 місце — найкращий результат «збірники» показали лише в наступному розіграші. Однак Лобановський називав цей період «чорним» — голова ФФ ОАЕ, арабський шейх, досить часто втручався до тренерської роботи Метру, в результаті через конфлікт шейх розірвав контракт, навіть не заплативши (!) суму відступних. Через декілька років шейх послав Лобановському до Києва лист, в якому попросив вибачення та визнав правоту тренера.

Дуже швидко прийшла пропозиція з табору сильнішої збірної Кувейту. Лобановському поставили завдання повернути кувейтців до еліти азійського футболу. Виходило це у нього вдало, на Азійських іграх-1994 збірна здобула бронзові медалі (вперше в історії), однак в країні почалась війна, і негайно по закінченню контракту тренер покинув збірну і повернувся до Києва.

Повернення до «Динамо» (1996–2002)[ред.ред. код]

Восени 1996 року Валерій Васильович Лобановський дав згоду на повернення до «Динамо». Виконувати свої обовязки тренер почав з 1 січня 1997 року. Тоді у клубі зібралися гравці, які були основою збірної України: Сергій Ребров, Олександр Головко, Владислав Ващук, Дмитро Михайленко, Віталій Косовський і Андрій Шевченко. У 1997 році команда перемагає у чемпіонаті України. У 1998 році кияни роблять «дубль» — чемпіонат + Кубок, а Сергій Ребров поставив рекорд чемпіонатів України — 22 голи за сезон.

У Європі команду особливо запам'ятали завдяки розгромним перемогам у груповому турнірі Ліги чемпіонів УЄФА над легендарною «Барселоною» (3:0 удома і 4:0 на виїзді). Матч на «Камп Ноу» був у 2011 році названий найкращим матчем в «новітній» історії українського клубного футболу за версією «Спорт-Експресу». Київський клуб уперше за багато років дійшов так далеко у єврокубках, до 1/4 Ліги чемпіонів, де поступився італійському «Ювентусу» — 1:1 в Італії та 1:4 в Києві (єдиний розгром київського «Динамо» під орудою Лобановського).

На Кубку Співдружності київське «Динамо» показало найкращий результат в історіїї турніру — 6 перемог з 6, різниця м'ячів 19-0 та здобуття престижного трофею.

Сезон 1998/99 став ще успішнішим, бо кияни не тільки повторили перемоги у першості та Кубку України, а й були за крок до фіналу найпрестижнішого євротурніру. У груповому етапі українці грали з «Арсеналом» (Лондон), французьким «Лансом» і грецьким «Панатінаїкосом», в останньому турі забезпечивши перше місце. Чвертьфінальним суперником став іспанський «Реал Мадрид», чинний володар трофею. В нелегкому матчі у Мадриді кияни добилися вигідної нічиєї 1:1 завдяки комбінації Шовковський—Ребров—Шевченко, чим порушили серію королівського клубу, яка складала 15 переможних матчів в єврокубках. Другу гру «Динамо» впевнено виграло — 2:0 (А. Шевченко — двічі).

У півфіналі «динамівці» зустрічалися з мюнхенською «Баварією». Знову перша гра мала пройти у Києві. 80 000 глядачів на НСК «Олімпійському» вже почали сподіватися на хороший результат (рахунок 3:1 після 50 хв. зустрічі), кияни грали впевнено, але Штефан Еффенберг робить рахунок 2:3. На останній, 90-й хвилині основного часу Карстен Янкер зумів таки зрівняти рахунок.

« За всю мою кар'єру було дві невдачі, які невідомо чому трапились, два абсолютно неймовірних матчі — 3:4 в Мексиці і 3:3 з «Баварією»…  »
« Та й у матчі-відповіді «Динамо» було кращим — лише у Шевченка було багато гольових моментів, втім безрезультатно. А гол Маріо Баслера в першому таймі поставив перед киянами непосильне завдання. Так «динамівці» втратили найреальніший шанс виграти найпрестижніший клубний європейський турнір, і минули черговий пік своєї слави.  »
(телепрограма «100% Динамо»)

22-річного Андрія Шевченка визнали найкращим нападником Ліги чемпіонів 1998/99. Разом з Олександром Шовковським вони були номіновані на «Золотий мяч» (3-тє та 32-ге місце відповідно). В номінації на «Діамантовий мяч» (Найкращий футболіст світу) Андрій посів сьоме місце. Також Шевченко став найкращим клубним форвадом сезону за версією УЄФА.

Півнфінальний матч киян в Лізі чемпіонів з «Баварією» потрапив до списку 50 найкращих матчів в історії турніру[15].

Ані в наступному сезоні дорога «Динамо» по Лізі Чемпіонів не мусила скінчитись в другому груповому етапі. Перший груповий етап кияни почали з шокуючої домашньої поразки від словенського «Марибору» і виїзної поразки від римського «Лаціо», проте потім прийшов двоматч з леверкузенським «Баєром». В Німеччині «Динамо» зіграло внічию 1:1, а в Києві виграло 4:2.

Далі прийшла перемога в Словенії над «Марибором» (1:2) і домашня поразка від «Лаціо» (1:0). Київський клуб набрав 7 очок, але і цього вистачило на друге місце в групі і прохід далі.

В другому груповому етапі команда заграла впевненіше. «Динамо» почало однаковими поразками 2:1 вдома з «Реалом» і на виїзді з «Баварією», проте більше київський клуб в групі не програвав. Двоматч з норвежським «Русенборгом» команда виграла в обох матчах з рахунком 2:1.

Після цього прийшла нічия в Мадриді з «Реалом» (2:2) і домашня перемога над «Баварією» — 2:0. «Динамо» хоч і набрало 10 очок в групі, але мюнхенці набрали на 1 очко більше, а «Реал» обігнав киян завдяки кращому показнику в особистих матчах. Саме мадридці із «Баварією» вийшли до чвертьфіналу.

Того сезону в Україні київський клуб втретє підряд здобув золотий «дубль», чим поставив рекорд в пострадянському просторі. Особливо вдало «Динамо» зіграло в чемпіонаті — жодної поразки і лише три нічиї у виїзних матчах з «Кривбасом», «Шахтарем» і «Чорноморцем».

Продаж найкращих гравців в найкращі клуби Європи (Андрій Шевченко та Кахабер Каладзе в італійський «Мілан», Олег Лужний та Сергій Ребров в лондонські «Арсенал» та «Тоттенхем Хотспур»), травми провідних гравців Косовського, Гусіна, Кардаша та інших за останні два роки не дозволили «динамівцям» втриматись між топ-командами — два наступні роки «Динамо» зупинилось на стадії першого групового етапу Ліги чемпіонів. Цікавим став матч 2-го туру 2000/01 року, коли перед домашнім матчем з «Манчестер Юнайтед» футболісти київського клубу вирішили постригтися[16]. Той матч «Динамо» зіграло внічию з рахунком 0:0.

Після провального виступу в 2000 році, Лобановський почав заново будувати команду, запросивши до клубу талановитого Олександра Мелащенка, серба Горана Гавранчича, болгарина Георгі Пеєва, румунів Флоріна Черната та Тіберіу Гіоане. В чемпіонаті в «Динамо» з'явився серйозний та амбіційний конкурент — донецький «Шахтар», керований мільярдером Рінатом Ахметовим та підсилений легіонерами з ближнього та далекого зарубіжжя. Вигравши на останніх хвилинах заключний матч чемпіонату з дніпропетровським «Дніпром» (2:1), кияни вдев'яте підряд стали чемпіонами України, лише на 1 очко випередивши «гірників» (64 проти 63).

Зуміщення посад головного тренера збірної України та київської команди погано позначилось на результатах «біло-синіх» в Лізі чемпіонів — знову 4 очки та останнє місце в групі. Свій останній матч на турнірі Лобановський виграв в Києві проти португальської «Боавішти» — 1:0 (Мелащенко).

Ця перемога дозволила київському «Динамо» вийти на 30 місце в рейтингу клубів УЄФА 1997–2002 (саме в цей період Метр тренував київську команду), що стало найкращим показником серед команд колишнього Радянського Союзу за цей відрізок часу[17].

Пішовши з посади головного тренера збірної України, тренер нарешті міг спокійно будувати нову команду «Динамо». І вже взимку «динамівці» здобули Кубок Співдружності, який в останній раз зібрав по-справжньому найсильніших гравців команд СНД. У фіналі в дуже цікавому матчі кияни обіграли московський «Спартак» — 4:3. Віталій Рева став найкращим вортарем турніру[18].

Навесні під орудою Лобановського кияни зіграли 10 матчів у чемпіонаті та Кубку України, вигравши 8 з них, 2 звівши унічию та жодного разу не програвши, а різниця забитих м'ячів виглядала оптимістично — 24 забиті голи та лише 3 пропущені.

Збірна України[ред.ред. код]

Ще на зорі створення збірної, в 1992 році, керівники ФФУ відіслали до ОАЕ лист, в якому запрошували «Лобана» тренувати збірну. Тренер дав згоду, однак вже за кілька годин до відльоту арабські керівники запропонували йому новий дворічний контракт — 24 тисячі долларів в місяць та нову віллу в Дубаях, від якого ВВЛ не міг відмовитися[19].

Вдруге керівництво українського футболу вирішило спробувати Лобановського у ранзі наставника національної збірної в 2000. До цього він обіймав посаду тренера-консультанта збірної (з 1996) у Йожефа Сабо, який зайняв у відборі до Євро 2000 2-е місце, але через поразку від Словенії в плей-оф подав у відставку. Пізніше Йожеф Йожефович про це пошкодував :«Я підвів Лобановського. Через мою відставку Валерій мав тренувати дві команди, і це у нього взяло залишок здоров'я[20]». Новому наставникові було важче, адже він не залишив роботи в київському клубі, тому мусив тренувати дві команди одночасно, хоч такий досвід Валерій Васильович вже мав у 1975–1976 та 1986–1990 роках зі збірною СРСР. Суперники у групі були не грандами: Польща, Норвегія, Білорусь, Уельс та Вірменія. Перед початком ігор фаворитом розглядали норвежців — учасників останніх чемпіонатів світу та Європи, найкращу команду континенту 1999 року згідно з класифікацією «Франс футболу» та найперспективнішою командою Європи за версією УЄФА[21].

В першій половині 2000 ВВЛ зіграв перші два матчі зі збірною України, обидва виїзні і товариські: у березні українці виграли в Болгарії 1:0, а в травні програли англійцям на Вемблі 2:0. Однак сам тренер був під час матчів відсутній, діями команди керував асистент Володимир Веремеєв.

При Лобановському в команді почали регулярно грати такі новачки, як Дмитро Парфьонов, Анатолій Тимощук, Сергій Шищенко та Андрій Воробей а також дебютували Максим Левицький, Сергій Перхун, Олександр Співак, Артем Яшкін, Сергій Задорожний та інші, повернувся Геннадій Зубов. Натомість, закінчили кар'єру у формі «жовто-синіх» Дмитро Михайленко та Сергій Ковальов. Проблему в півзахисті, яка була в команді від часу її заснування, Лобановський вирішив, поставивши Андрія Шевченка на позицію лівого півзахисника — разом Сергієм Ребровим у нападі грали Олександр Мелащенко або Андрій Воробей. Дмитро Парфьонов, який в своїх клубах грав зазвичай грав в обороні, був пересунутий на позицію опорного хавбека, замість нього інколи на поле виходив Сергій Попов.

Насправді, Метр переживав серйозні проблеми з кадром збірної: травми провідних гравців (а особливо голкіперів) збірної — Косовського, Шовковського, Гусіна, Вірта, Левицького, Максимова, Скрипника, Кардаша, Дмитруліна чи Мороза, трагічна загибель перспективного воротаря Сергія Перхуна[22], різке зниження форми і невідповідніть міркам сучасного футболу зі сторони Коновалова та Михайленка, відсутність ігрової практики Сергія Реброва поставило «Лобана» не лише перед вимушеною ротацією складу «жовто-синіх», але й перед необхідністю зміни складу «Динамо». Однак в українському футболі не знайшлося жодного молодого гравця, який би відповідав рівню киян, єдиним винятком став Олександр Мелащенко. «Збірна творилася не на основі „Динамо“, як завжди. У ній виступали футболісти з Києва, Донецька, Лондона, Мілана та Москви. З'являлись вони на передматчевий збір у неоднорідному психофізичному стані. Тренерам доводилось виконувати роль механіків, які готують старенький автомобіль до міжнародного ралі[23]». Наступною пробемою стала відсутність плеймейкера — після відходу Юрія Калитвинцева не знайшовся ніхто, хто зміг би замінити футболіста — ні Сергій Кандауров, ні Геннадій Мороз, ні Артем Яшкін. І зрештою, зміна поколінь — після цього відбірного циклу цілий ряд футболістів завершили ігрову кар'єру.

Поєднуючи роботу в збірній України та «Динамо», тренер «розривався» між інтересами обох сторін — поставивши до основи киян, наприклад, венгерського футболіста Ласло Боднара, російського воротаря Олександра Філімонова чи серба Горана Гавранчича, ВВЛ нехтував інтересами «жовто-синьої» дружини. Однак, включаючи в основу недосвідчених Віталія Реву, Юрія Дмитруліна або недолікованого Андрія Гусіна, Васильович ризикував інтересами киїського клубу. В результаті Валерій Васильович не міг викладатися на обидві сторони стовідсотково, а лише наполовину, що негативно позначувалось на результатах обох команд.

Сама група виявилась досить рівною — відразу п'ять команд мали амбіції вийти на мундіаль — Польща, Україна, Білорусь, Норвегія та Уельс. Перший матч вдома проти поляків українці грали непогано, виглядали кращими та активнішими, навіть за статистикою тактично-технічних дій (ТТД), однак програли 1:3 (і через грубі помилки в обороні) — другий гол в ворота «жовто-синіх» забив Еммануель Олісадебе після порушення правил на воротаря В'ячеслава Кернозенко. Однак, українці мусили визнати що поляки переграли їх по самовіддачі — щонайменш двічі захисники вибивали м'яч з лінії воріт, боролись за будь-яку точку поля. Тому не дивно, що після поразки на Валерія Лобановського та його асистентів обрушився шквал критики. Одною з причин була також тактика команди — журналісти не розуміли, чому на полі Україну заступали 3 нападники (окрім Шевченка та Реброва також Яшкін).

Після двох перемог у Вірменії (3:2) та Норвегії (1:0) критика зі сторони журналістів затихла, а українці пішли на зимову паузу в хорошому настрої, посідаючи друге місце за збірною Польщі.

Однак наступні чотири матчі в групі закінчились нічийними результатами. Після нічиїх в Києві з білорусами (0:0) та валлійцями (1:1) на тренерський штаб впав шквал нищівної критики. Різко зменшилась відвідуваність матчів збірної країни — на 83-тисячному «Олмпійському» 30-40 тисяч глядачів не були дуже помітними. Тренера критикували за консерватизм, за те, що тренер покладався на перевірених гравців, не підключуючи молодіж, хоча серед таких голосно про себе заговорив лише Олександр Мелащенко.

Затихли критики після блискучої перемоги в Мінську (0:2) та впевненої перемоги над вірменцями (3:0) у Львові — саме тут і показався досвід підопічних Валерія Лобановського. Ситуація перед останнім туром була такою: Польща мала в активі 20 очок та дострокову перемогу в групі, Україна — 16 очок, Білорусь — 15, Норвегія — 7, Уельс — 6, Вірменія — 5. На останній матч групового етапу українці їхали до Польщі. «Жовто-сині» в досить цікавому матчі зіграли вінчию 1:1 (голи в активі Олісадебе та Шевченка), а підопічні Едуарда Малофеєва програли в Кардіффі з рахунком 1:0, що дозволило збірній України спробувати отримати путівку на чемпіонат світу через плей-оф. Норвежці, яких вважали беззаперечним фаворитом, не могли вибратись з нижньої частини групи та посіли аж четверте місце.

Турнірне становище по завершенні відбіркового турніру в 5-й групі зони УЄФА на Чемпіонат Світу 2002 року

Команда M В Н П МЗ МП О
Польща Польща 10 6 3 1 21 11 21
Україна Україна 10 4 5 1 13 8 17
Білорусь Білорусь 10 4 3 3 12 11 15
Норвегія Норвегія 10 2 4 4 12 14 10
Уельс Уельс 10 1 6 3 10 12 9
Вірменія Вірменія 10 0 5 5 7 19 5

Жереб звів нашу команду в плей-оф з найважчим суперником, збірною Німеччини.

Перший матч в Києві зібрав справжній ангшлаг у вигляді 90 тисяч вболівальників та шаленого скандування «Україна! Україна!». Вже в стартові 10 хвилин український нападник Андрій Воробей мав два виходи тет-а-тет з воротарем Олівером Каном — вперше м'яч потрапив у штангу, а вдруге команду підтримав воротар, блискавично зігравши ногою. На 15 хвилині матчу Геннадій Зубов відкрив рахунок після подачі зі штрафного Андрія Шевченка. Однак вже на 31 хвилині, майже в такому самому стилі, забив Міхаель Баллак. В подальшому як «жовто-сині», так і «бундесмашина», мали достатньо гольових нагод, однак рахунок 1:1 не змінився.

На жаль, в матчі-відповіді футболісти тренера не підтримали — вже в стартові 15 хвилин німці забазпечили вихід на чемпіонат світу, забивши три голи. Остаточний рахунок — 4:1, змусив «Лобана» піти зі збірної та зосередитися на роботі в клубі.

Водночас, це була лише третя поразка українців під орудою Лобановського — жоден з тренерів, які тренували збірну бодай 10 матчів, не добився такого результату. Програвши в груповому етапі один раз, українці показали найкращий результат нового десятиліття (повторити, але не перевершити, цей результат змогли вихованці Метра — Олег Блохін та Олексій Михайличенко).

Андрій Шевченко з 9 голами став найкращим бомбардиром кваліфікаційного раунду на ЧС-2002, зона УЄФА.

Через 5 років збірна України з футболу, керована колишнім гравцем «Лобана» Олегом Блохіним, дійшла до чвертьфіналу чемпіонату світу, а кістяк команди був, по стуі, зібраний саме Лобановським: воротар Олександр Шовковський, захисники Владислав Ващук та Андрій Несмачний, півзахисники Сергій Ребров, Анатолій Тимощук та Андрій Гусін, нападники Андрій Шевченко та Андрій Воробей[24] .

У списку 10 найкращих тренерів в історії збірної Лобановський посів 2 місце, поступившись лише своєму колиньому гравцю, Олегу Блохіну. Його роботу описують так:«Прагматичный Мэтр провёл сборную по отборочному турниру чемпионата мира практически без пробоев: одно поражение за групповой турнир — лучший результат всех времён (потом его повторит Блохин). Но даже Лобановскому не под силу было снять проклятие плей-офф. Позорное поражение от Германии (4:1) положило конец национальной карьере великого тренера.».

Останні дні[ред.ред. код]

Надгробок Валерія Лобановського на Байковому цвинтарі в Києві

Перший раз серйозні проблеми з серцем виникли у тренера у 1988 році — відтоді під час усіх поїздкок Лобановського намагалась супроводжувати дружина Аделаїда. Після повернення із закордону було видно, що фігура Лобановського вже не є такою підтягнутою, як раніше, позаяк тренер мусив полегшити свої заняття фізкультурою через особливості близькосхідного клімату і солідний вік.[25] Другий інфаркт трапився восени 2001 року — внаслідок цього наставник переніс операцію. В кінці 2001 року Лобановський пропустив усі виїзні ігри «Динамо» у Лізі чемпіонів через гіпертонію і заборону лікарів подорожувати літаками.[26]

7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату з «Металургом» у Запоріжжі. Тренера госпіталізовано з діагнозом «інсульт» та прооперовано, стан тренера був оцінений як критичний. Німецька преса, яка регулярно слідкувала за станом здоров'я Васильовича, писала, що надія на поправку ще є, але Валерій Васильович вже не прийшов до тями[27]. Його серце зупинилося 13 травня 2002 року о 20:35[28]. Фінал європейської Ліги чемпіонів, який відбувся через 2 дні, розпочали з хвилини мовчання.

Після такої важкої втрати «Динамо» влітку 2002 року вперше з 1992-го не виграло чемпіонат України, поступившись «Шахтарю» на 1 пункт.

На церемонію прощання з видатним тренером, що відбулася 14 травня 2002 року, прибуло чимало важливих персон: Президент України Леонід Кучма, прем'єр-міністр Анатолій Кінах, Віктор Медведчук та інші. Були присутні вихованці та колишні підопічні Лобановського Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Володимир Мунтян, Олег Блохін, Олександр Заваров та Ігор Бєланов. Загалом, попрощатися з геніальним наставником прийшло від 60 до 150 тисяч осіб.[29]

Похоронений на Байковому кладовищі (ділянка № 52а) у Києві. Його надгробок прикрашає колонада, де набито напис російською «Ми живі доти, доки про нас пам'ятають» (в оригіналі: «Мы живы до тех пор, пока нас помнят»).

Автор книги «Бесконечный матч» (Москва, 1989)[30].

Родина[ред.ред. код]

Від професіонала Лобановського розмови про сім'ю можна було почути дуже рідко: вдова — Аделаїда Панкратіївна, 1940 року народження, юрист за освітою (закінчила Київський університет ім. Т. Г. Шевченка) — була домогосподаркою, єдина дитина — донька Світлана, російський філолог (викладач російської мови для іноземців), закінчила Київський університет.[5] Світлана Лобановська з чоловіком Валерієм Горбиком мають ресторан. Їх діти Богдан і Ксенія носять прізвище діда. Батько Василь Михайлович Лобановський (01.01.1905-1960) — з роду польських графів Лобко-Лобановських, на відміну від старших братів — фізика і професора педіатрії — працював простим робітником (магазинером) на Київському млинзаводі № 2. Мати — Бойченко Олександра Максимівна (06.03.1907-1990) — з родини робітників. Її рідний брат — відомий український письменник Бойченко Олександр Максимович. Брат Євген Васильович Лобановський (15.08.1927-09.06.1994) був директором інституту Укрдіпроцукор. [31] [32].

Хоча сім'ю він дуже любив, все ж футболу віддавався в першу чергу, чого вимагав і від своїх підопічних. Відомим став випадок, коли очолюючи збірну України, він напередодні гри з Німеччиною у кінці 2001 року не відпустив з бази «збірника» Андрія Гусіна, коли дружина футболіста мала народжувати.

Політична діяльність[ред.ред. код]

Валерій Васильович перший і останній раз висунув свою кандидатуру у державні органи у 1989 році — на позачергових виборах до Київського міського національно-територіального округу № 33. Але спортивна популярність Лобановського дозволила йому стати лише третім.

За час своєї діяльності в «Динамо» входив в КПРС, однак серйозно в політику не вплутувався. Вже в Україні, «Динамо» було, по суті, керовано фракцією СДПУ(о). Незважаючи на те, що більшість штабу «Динамо» входила в цю фракцію, Лобановський твердо зосереджувався на футболі та залишався до політики байдужим. Це допомагало, наприклад, розвіяти політичну акцію навколо матчів «Динамо» та московського «Спартака» на Кубку Співдружності.

Лобановський про еволюцію футболу[ред.ред. код]

Про моделювання гри[ред.ред. код]

Футбол не стоїть на місці і тренувальний процес вибудовується виходячи з того як розвивається гра. Тренувальний процес треба моделювати, а на заняттях програвати фрагменти майбутніх дій на полі.[33]

За Лобановським, в наш час зіграність — застаріле поняття. Кожен гравець виходить і робить те що потрібно в цей час. Як він це зробить — залежить від його майстерності, підготовки і вміння проявити себе. Але структура гри, тактика не повинні страждати від того хто виступає в конкретний момент у якості виконавця.[34]

Про тотальний футбол[ред.ред. код]

Лобановський вважав, що в 1958 році, на чемпіонаті світу бразильці зробили революцію у футболі почавши грати по системі 4-2-4. На наступному чемпіонаті світу вони ж запропонували розстановку 4-3-3. Потім у Англії на ЧС-66 з'явилась система 4-4-2.

І раптом 1974 року на ЧС в Німеччині знову революція — тотальний або колективний футбол, який продемонструвала збірна Нідерландів. На думку тренера, тотальний футбол можна порівняти з «золотою жилою», яка себе ще далеко не вичерпала.[35]

Надалі революційний процес у футболі змінився еволюцією: вдосконалюється тактика, випробуються різноманітні співвідношення гравців, використовується різна кількість захисників. Проте в сучасному футболі, на думку Лобановського, всі футболісти повинні встигати грати і в атаці, і в обороні, і не просто грати, а діяти корисно і ефективно. «Зараз ми говоримо про так звану „розумну“ універсалізацію. Що я маю на увазі? Ну, наприклад, ми не поставимо, нападника Шевченка на місце правого захисника. Але якщо він потрапить у цю зону, то повинен вміти зіграти і там. А майбутнє, я вважаю, взагалі за повною універсалізацією»[36]

Як приклад універсалізації футболіста Лобановський наводив гру Матіаса Заммераen на ЧЕ-96 року, коли німці стали чемпіонами, а номінальний захисник Заммер встигав грати і в обороні, і в організовувати атаки, і брати участь у їх завершенні. При цьому Лобановський критикував модель гри англійця Алана Ширера та бразильця Роналду які грають виключно в атаці і практично не приймають участі в організації гри команди, а тим паче в обороні[37]

Лобановський вважав, що в майбутньому не буде власне форвардів і захисників, натомість підвищиться інтенсивність гри. На його думку, вже сьогодні гравці повинні блискавично приймати рішення, бути універсалами, спринтерами, а команда — володіти високою колективною швидкістю і вмінням застосовувати різні моделі гри, різні тактичні схеми. На думку Лобановського, всі елементи гри прораховуються. «Все є число», — цитував тренер Піфагора. Це можна віднести до будь чого від економіки до футболу. За Лобановським — все число і все прораховується. Дистанція, яку треба пробігти за тренування, кількість передач, ударів. Найкращі модельні показники провідних команд світу відомі і футболісти повинні прагнути досягнути цих показників.

Лобановський переконував, що випадковості у грі немає: «Випадковостей не буває. Випадковість теж вияв певної закономірності. Якої? Нехай тренери і журналісти спробують зрозуміти».[38]

За Лобановським, єдине мірило класу гри команди — гра у європейських турнірах. При цьому Лобановський відзначав, що більш за все його цікавить процес вдосконалення гри команди, процес розвитку футболу, а своє завдання як тренера він бачить в створенні конкурентноздатної команди: «Мене перш за все цікавить процес, вдосконалення. Якщо воно йде, то будуть і пам'ятні матчі і улюблені гравці»[39]

Лобановський вважав, що еволюцію футболу визначають не стільки гравці-зірки, скільки команди-зірки. На його думку зіркові гравці часто виїжджають на старому багажі і не прагнуть вдосконалювати свою гру. «А нове у сучасному футболі — значить швидше, інтенсивніше, важче. Людям, у котрих багато грошей, все це просто не потрібно», — говорив Лобановський.[40]

Окрім того, на думку Лобановського вивести гравця на рівень модельних показників футболіста-зірки набагато простіше у команді-зірці.

Про роль організації в футболі[ред.ред. код]

За Лобановським важливим фактором у сучасному футболі є рівень організації роботи клубу, федерації і чемпіонату. За його словами, «не можна вимагати від футболістів сучасної гри, а знаходитись на організаційному рівні позавчорашнього дня»[41]

Лобановський відзначав, що навіть у радянські часи чи не головною перевагою Динамо (Київ) була краща організація роботи клубу, адже в плані матеріального забезпечення і тим паче грошей у Москві завжди було краще.[42]

Натомість у Києві краще була поставлена організація справи. На серйознішому рівні була поставлена селекційна робота, створена сучасна система управління, працював інформаційний відділ. У клубі слідкували за розвитком футболу у Європі. Спеціально виписувались іноземні футбольні видання — Shoot, Kicker і France Football. Доводилось добиватись щоб на них виділяли валюту. Окрім того у клубі уважно слідкували за професійними дискусіями провідних футбольних фахівців у Європі.

Лобановський особливо відзначав, що «без журналістів не може йти розвиток футболу. Вони можуть або гальмувати процес, або рухати його вперед»[43]

Про гроші[ред.ред. код]

Важливим фактором в житті футболу залишаються матеріальні ресурси, гроші. Проте, за словами Лобановського: «все залежить від того, куди ці долари вкладаються. Можна їх розтринькати, а можна пустити на розвиток футболу на виховання своїх гравців, створення власної матеріально технічної бази». «В грошах теж потрібна міра. Коли люди отримують надто багато з них стає важче вимагати. Сьогодні проблема світового та європейського футболу в тому, що винагорода і ціна гравців випереджають їх реальну вартість», — говорив Лобановський. На його думку, «головне — мотивація. Як тільки у гравців закінчується мотивація, працювати неможливо» [44]

Статистика виступів[ред.ред. код]

Клубна[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Динамо 1959 10 4 - - 10 4
1960 29 12 1 0 30 12
1961 28 10 1 0 29 10
1962 30 8 1 0 31 8
1963 38 8 - - 38 8
1964 9 0 - - 9 0
Всього 144 42 3 0 147 42
Чорноморець 1965 28 10 - - 28 10
1966 31 5 4 5 35 10
Всього 59 15 4 5 63 20
Шахтар 1967 32 9 2 1 34 10
1968 18 5 1 1 19 6
Всього 50 14 3 2 53 16
Всього за кар'єру 253 71 10 7 263 78

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Гравець[ред.ред. код]

Індивідуальні призи[ред.ред. код]

Тренер[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Міжнародні[ред.ред. код]

Світ[ред.ред. код]
Європа[ред.ред. код]

Індивідуальні призи[ред.ред. код]

Нагороди та шана[ред.ред. код]

Валерій Лобановський на банері уболівальників Динамо (Київ), 2 березня 2008

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня. Посмертно нагороджений найвищим державним званням «Герой України» і Рубіновим Орденом УЄФА за внесок у розвиток футболу[47]. У травні 2002 року його ім'я присвоїли київському стадіону «Динамо».

У 2003 році нагороджений орденом ФІФА «За заслуги» за значний вклад у розвиток світового футболу.

У 2007 році англійська «Таймс» назвала Лобановського серед 50 найвизначніших тренерів світу за останні 60 років (1945–2005). Він став єдиним спеціалістом з країн колишнього СРСР, який потрапив до цього списку. Наставника описано як «безсумнівного лідера…» та «…ключову фігуру радянського футболу у 1970-х і 1980-х роках».[48]. В цьому списку тренер обійшов таких знаменитостей, як Рафаель Бенітес, Луї ван Гал чи Карло Анчелотті.

У 2008 році Валерій Лобановський посів 6 місце серед найвизначніших українців усіх часів у проекті «Великі українці». Тренер опинився попереду таких історичних постатей, як В'ячеслав Чорновіл, Григорій Сковорода, Іван Франко чи Михайло Грушевський.

У липні 2013 року авторитетний журнал World Soccer на офіційному сайті опублікував свою версію символічної збірної всіх часів, частиною якої став і список найкращих тренерів в історії футболу. Список створювали згідно вибору та голосу близько 70 експертів зі всього світу, кожен з них також мав право назвати свою символічну збірну найкращих гравців (використовуючи формацію 4—4—2) а також п'ять, на його думку, найвеличніших футбольних наставників. В цьому списку, український тренер посів сьоме місце, набравши 14 голосів[49][50].

Афоризми[ред.ред. код]

«Дорога є дорога. Вона і вдень дорога, і вночі дорога, і в сутінки дорога».

«Ніколи не підбиваю підсумків. Футбол безперервний процес».

Хронологія клубної роботи[ред.ред. код]

Радянський Союз[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Підсумки сезону
«Дніпро»
(Дніропетровськ)
1968 3 місце (2 група класу «А») Перший сезон Лобановського у ранзі тренера
1969 1 місце (3 група класу «А») попередній етап Перемога в зональній групі дозволила вийти до новостворенного класу «А» (другої ліги).
1970 3 місце (2 група класу «А») 1/64 фіналу
1971 1 місце (2 група класу «А») 1/16 фіналу Вихід до вищої ліги.
1972 6 місце 1/8 фіналу Перший турнір у елітному дивізіоні.
1973 8 місце 1/2 фіналу Впевнена гра новачка і домашня перемога «Дніпра» над «Динамо» (Київ) переконала керівництво киян у високій кваліфікованості Лобановського
«Динамо» (Київ) 1973 2 місце Фінал 1/4 фіналу Кубка чемпіонів Дебют у ранзі тренера «Динамо» у жовтні 1973 року.
1974 Чемпіон Кубок СРСРКубок 1/8 фіналу Кубка УЄФА До тренерського штабу Валерія Лобановського приєднується Олег Базилевич. Асистентами головного тренера стають Олександр Петрашевський і Анатолій Пузач. Перший «дубль» (перемога у чемпіонаті та Кубку) «динамівців» з 1966 року.
1975 Чемпіон 1/4 фіналу Кубок кубків
Суперкубок УЄФА
Уперше радянський клуб виграє європейський клубний турнір. Призначення Валерія Лобановського головним тренером збірної СРСР. Видання «Франс футбол» визнає киянина Олега Блохіна найкращим футболістом Європи.
1976 (весна) 8 місце (розіграш
закінчився восени)
1/4 фіналу Кубка чемпіонів Основу збірної складають кияни. Весняну першість «Динамо» зіграло напівзапасним складом — головною метою була підготовка до міжнародних турнірів (Кубок чемпіонів, Чемпіонат Європи та Олімпійські ігри). Виліт «Динамо» з Кубка чемпіонів і збірної з Кубка Європи
1976 (осінь) 2 місце 1/4 фіналу Перший успіх Лобановського на посаді наставника збірної — бронзові медалі Олімпійських ігор 1976 в Монреалі. ВВЛ йде з посади наставника збірної. Відхід з клубу тренерів Олега Базилевича та Олександра Петрашевського
1977 Чемпіон 1/4 фіналу 1/2 фіналу Кубка чемпіонів Одним з тренерів призначено Володимира Комана. Кияни чудово провели першість СРСР — лише 1 поразка за 30 ігор (рекорд клубу). Вперше київське «Динамо» проходить до півфіналу Кубку європейських чемпіонів.
1978 2 місце Кубок СРСРКубок 1/32 фіналу Кубка УЄФА Досить вдалий сезон — срібні медалі та перемога у Кубку країни. В Кубку УЄФА в 1/32 фіналу команду несподівано зупиняє німецький клуб «Айнтрахт»[51].
1979 3 місце 1/4 фіналу 1/8 фіналу Кубка чемпіонів Травми ключових гравців та відсутність нових тактичних ідей не дозволили киянам стабільно та успішно пройти весь сезон.
1980 Чемпіон 1/2 фіналу 1/8 фіналу Кубка УЄФА Київський колектив повертає собі титул чемпіона. Лобановський все ще шукає новий оптимальний склад команди — більшість колишніх володарів Кубка кубків вже завершили кар'єру.
1981 Чемпіон 1/4 фіналу 1/32 фіналу Кубка УЄФА Повторення успіху в першості Союзу. Найближчий суперник — московський «Спартак» відстав на 7 очок.
1982 2 місце Кубок СРСРКубок 1/4 фіналу Кубка чемпіонів Збірна СРСР невпевнено виступає на чемпіонаті світу у Іспанії. Керівництво радянського футболу знову довіряє Лобановському збірну. Після завершення сезону ВВЛ передає повноваження наставника київського клубу Юрію Морозову
«Динамо» (Київ) 1984 10 місце 1/8 фіналу 1/32 фіналу Кубка УЄФА Повернення Лобановського після річної перерви. Одним з його помічників стає Віктор Колотов. Найгірше місце «Динамо» у першості за останні 34 роки. Загроза звільнення. Під кінець сезону проходить нарада футбольного колективу з Валерієм Васильовичем. Гравці повністю підтримують тренера.
1985 Чемпіон Кубок СРСРКубок До тренерського штабу «Динамо» включено Володимира Веремєєва. Саме цей склад тренерів: Веремєєв, Пузач і Колотов пропрацює з Лобановським аж до 1990 року. Команда виграє «дубль» — остаточно сформувався колектив, який наступного року здобуде Кубок володарів кубків.
1986 Чемпіон 1/8 фіналу Кубок кубків Перемога у Кубку кубків. Валерія Васильовича втретє призначають тренером збірної. Основу команди СРСР на чемпіонаті світу в Мексиці складають кияни. «Динамівець» Ігор Бєланов отримує «Золотий м'яч».
1987 6 місце Кубок СРСРКубок 1/2 Кубка чемпіонів Гравці знизили вимоги до себе. Всю другу половину чемпіонату пропустив Олександр Заваров — плеймейкер, без якого команда виглядала значно повільнішою. За кордон виїхав найкращий бомбардир клубу в історії Олег Блохін.
1988 2 місце 1/8 фіналу 1/16 Кубка чемпіонів Дуже виснажливий сезон. «Динамівці» є фундаментом збірної СРСР на чемпіонаті Європи у ФРН. Найвище досягнення Лобановського на посаді наставника збірної — срібло чемпіонату Європи. Вигідним трансфером стає продаж Заварова «Ювентусу».
1989 3 місце 1/2 фіналу «Перестройка» торкається і футбольного господарства — створено Акціонерний футбольний клуб «Динамо».
1990 Чемпіон Кубок СРСРКубок 1/8 Кубка УЄФА Останній сезон Лобановського у радянському футболі. Зберігши вірність власним тренерським концепціям, він знову будував збірну для ЧС-1990 з київських гравців. Така ставка себе не виправдала і команда СРСР не вийшла з групи.


Україна[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Підсумки сезону
«Динамо» (Київ) 1996/97 Чемпіон 1/8 фіналу Кваліфікація Ліги чемпіонів
1/32 фіналу Кубка УЄФА
Повернення до Києва. Помічниками Лобановського стають Анатолій Пузач та Олексій Михайличенко.
1997/98 Чемпіон Кубок УкраїниКубок 1/4 фіналу Ліги чемпіонів У нападі команди особливо вирізняються Ребров та юний Шевченко. Перемога над «Барселоною» у Лізі чемпіонів із загальним рахунком 7-0. Вихід до чвертьфіналу Ліги чемпіонів.
1998/99 Чемпіон Кубок УкраїниКубок 1/2 фіналу Ліги чемпіонів В Україні жоден клуб не може скласти конкуренцію «динамівцям». Півфінал Ліги чемпіонів залишається найвищим досягненням українського клубного футболу і досі.
1999/00 Чемпіон Кубок УкраїниКубок 2-ий груповий етап Ліги чемпіонів Продаж Шевченка, Лужного та Реброва до західних клубів. «Динамо» зупиняється за крок від чвертьфіналу Ліги чемпіонів. Третій підряд золотий «дубль» (перемога в чемпіонаті і в Кубку країни) — такого ще не досяг жоден клуб в пострадянському просторі. Після чергової невдачі збірної у плей-оф Лобановському запропонували очолити збірну України. Він погодився.
2000/01 Чемпіон 1/16 фіналу 1-ий груповий етап Ліги чемпіонів «Динамо» продовжує курс на купівлю легіонерів (Шацьких, Деметрадзе, Пеєв, Чернат тощо). «Динамо» стає європейським середняком і вже не претендує на найвищі місця в Європі. В Україні у киян виріс конкурент — донецький «Шахтар». З перевагою в 1 очко київський клуб здобуває четвертий підряд титул чемпіона. В Кубку України в першому раунді «біло-синіх» несподівано зупиняє нижчоліговий «Спартак» (Суми).
2001/02 2 місце Фінал 1-ий груповий етап Ліги чемпіонів Збірна України програє у плей-оф Німеччині — майбутньому віце-чемпіону світу. ВВЛ подає у відставку з посади наставника збірної. Весь сезон «Шахтар» і «Динамо» йдуть пліч-о-пліч у чемпіонській гонці. Ключовою стає поразка від «гірників» за 2 тури до кінця першості — тоді Лобановського вже не було серед живих.


Цікаві факти[ред.ред. код]

Валерій Лобановський помер 13 травня, в «день народження» київського «Динамо» — рівно 75 років із дня заснування.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Газете «Факти» (рос.)
  2. Газета 2000 (рос.)
  3. Именем Лобановского назвали школу (sport.com.ua, 7 вересня 2007)(рос.)
  4. 69 лет назад родился Валерий Лобановский («Подробности», 6 січня 2008)(рос.)
  5. а б Лобановский жил футболом и футбол жил в нем! («Футбол в лицах», грудень 2005)(рос.)
  6. Тренеры «Динамо» (Киев) — Лобановский Валерий Васильевич (Історичний сайт про «Динамо»)(рос.)
  7. Розмова з Володимиром Мунтяном (офіційна сторінка «Динамо», 6 жовтня 2005)(рос.)
  8. Помер Анатолій Зеленцов («Газета по-українськи», 15 вересня 2006)
  9. Інтерв'ю з Олегом Базилевичем
  10. Когда Лобановский возразил Щербицкому, мне стало плохо («Террикон», 12 липня 2007)(рос.)
  11. World Soccer Awards
  12. World Soccer Awards
  13. Валерий Лобановский (footbolstar.com) (рос.)
  14. Лобановский. Аритмия (3-я часть)
  15. Матчи «Динамо» — в ТОП-50 лучших в истории Лиги чемпионов (ВИДЕО)
  16. http://fannet.org/eurocups/champions_league/2001/match-33126/photo-37618
  17. Рейтинг країн та клубів УЄФА 1997–2002
  18. http://dynamo.kiev.ua/user/Dynamokyivmania1986/85066.html
  19. США — Украина 0:0. Прорубили окно в Америку…
  20. Йожеф Сабо: Я виноват перед Лобановским
  21. Найкраща європейська збірна року за версією видання «Франс Футбол»(англ.)
  22. Сергей Перхун. Вечная память…
  23. Що наша мета? Гра…
  24. Саленко: Нинішні легіонери — балласт для «Динамо»
  25. ЛОБАНОВСКИЙ И В КУВЕЙТЕ ЛОБАНОВСКИЙ («Зеркало недели», 29 квітня 1995)(рос.)
  26. Последний матч Валерия Лобановского («Коммерсантъ», 21 травня 2002)(рос.)
  27. Навеки мой Лобановский
  28. Не стало Валерія Лобановського… («Хрещатик» — київська муніципальна газета, 15.05.2002)
  29. Валерия Лобановского похоронили на Байковом кладбище (peoples.ru)(рос.)
  30. Лобановський В. В. Бесконечный матч. -М.:"Физкультура и спорт". −1989 г. 191 с. ISBN-5-278-00151-8
  31. Автобіографія 1965 року, приведена в статті «Как Лобановский в Одессе учился»(рос.)
  32. В жилах Лобановского текла графская кровь(рос.)
  33. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр.62
  34. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр.61
  35. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр.62
  36. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр.62
  37. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр.62-63
  38. Е. Шаинский. Роналдо Киеву не нужен. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1998 р., стр. 68
  39. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр. 63
  40. Е. Шаинский. Роналдо Киеву не нужен. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1998 р., стр. 66
  41. М. Волобуев, К. Клещев, Э.Липовецкий, Н.Бочек. Страна Лобановского. «Спорт-Экспресс журнал», № 11 за 1997 р., стр. 46
  42. М. Волобуев, К. Клещев, Э.Липовецкий, Н.Бочек. Страна Лобановского. «Спорт-Экспресс журнал», № 11 за 1997 р., стр. 46
  43. М. Волобуев, К. Клещев, Э.Липовецкий, Н.Бочек. Страна Лобановского. «Спорт-Экспресс журнал», № 11 за 1997 р., стр. 46
  44. М. Волобуев, К. Клещев, Э.Липовецкий, Н.Бочек. Страна Лобановского. «Спорт-Экспресс журнал», № 11 за 1997 р., стр. 47-48
  45. Інтерв'ю з Олегом Базилевичем
  46. European Player, Team and Coach of the Year 1999
  47. Lobanovsky remembered («BBC Sport», 15 травня 2003) (англ.)
  48. The top 50 greatest post-war managers («Times», 12 вересня 2007)(англ.)
  49. The Greatest: — how the panel voted Read more at http://www.worldsoccer.com/features/the-greatest-xi-how-the-panel-voted#objqBH6T6MblqV16.99
  50. The Greatest manager of all time
  51. http://football11.step.lv/index.php?a=tour&event=227

Джерела[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Відеоматеріали[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Буряк Л. И. Горячие точки поля: Повесть о футболе / Лит. запись М. И. Михайлова. — К.: Молодь, 1985. — 168 с.
  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.67,183,184,288.
  • Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.223.

8 Жадько В. О. Байковий некрополь.-К.,2004.-С.48,143.

  • Нартовский Б. А. К футбольным вершинам — К.: Молодь, 1988. — 192 с. — (Знаменосцы спорта).
  • Романенко А. М. Футбол-86. Довідник-календар — К.: Здоров'я 1986. — 152 с.
  • Романенко А. М. Футбол-89. Довідник-календар — К.: Здоров'я 1989. — 128 с.
  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972. — 448 с.
  • Франков А. В. Футбол по-украински — Харьков: Книжный клуб семейного досуга, 2006. — 224 с.

Посилання[ред.ред. код]