Лоботомія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Префронта́льна лоботомі́я (від дав.-гр. λοβός — доля і τομή — розріз), також відома як лейкотомі́я (від дав.-гр. λευκός — білий і τομή — розріз) — форма нейрохірургії, операція, що полягає в розрізанні тканин, що з'єднують лобові долі мозку з його іншими частинами. Наслідком такого втручання є знищення впливу лобових долей мозку на інші структури центральної нервової системи.

Історія[ред.ред. код]

Лоботомію розробив 1935 року португалець Антоніо Еґаш Моніш. Перша операція була проведена в 1936 році. Через загострення подагри Моніш не міг провести її особисто, тому операція була проведена професором нейрохірургії Алмейдом Ліма під його керівництвом. Моніш назвав операцію лейкотомия (грец. λευκό — «білий», τομή — «розріз»), оскільки самі лобові частини не пошкоджувались, а прорізалась лише біла речовина нейрональних зв'язків, що поєднають лобові частини з іншими відділами мозку. Таким чином у мозок вноситься дефект, на фоні якого ніяка складна патологічна психопродукція (галюцинації, марення) просто не здатна виникнути. Дана процедура рекламувалась як засіб порятунку в безнадійних ситуаціях.

Інструмент для проведення лоботомії

Після лоботомії хворому встановлювався діагноз «синдром лобної долі (код F07 по МКБ-10)» назавжди.

Еґаш Моніш був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини в 1949 році «за винайдення терапевтичного впливу лейкотомії при деяких психічних захворюваннях».

Після присудження Монішу Нобелівської премії лейкотомія стала використовуватися частіше. Американський психіатр Волтер Джей Фріман (Walter Freeman) став провідним пропагандистом цієї операції. Він розробив нову техніку, за якої не потрібно було просвердлювати череп пацієнта, і назвав її «трансорбітальна лоботомія». З подачі Фрімана і Джеймса Уотса як сама процедура, так і назва «лоботомія» стали більш розповсюдженими. Свою першу лоботомію він провів використовуючи електрошок як знеболювальне. Він націлював звужений кінець хірургічного інструмента, що нагадував по формі ніж для колки льоду, на кістку очної впадини, за допомогою хірургічного молотка пробивав тонкий шар кістки і вводив інструмент у мозок. Після цього рухом рукоятки ножа розсікались волокна лобних долей головного мозку. Фріман стверджував, що процедура усуне з «душевної хвороби» пацієнта емоційну складову. Перші операції проводились за допомогою справжнього ножа для колки льоду. З часом Фріман розробив для цієї операції спеціальні інструменти — лейкотом, потім — орбітокласт.

На початку 1950-х років у США проводилось біля 5 тисяч лоботомій на рік. Дана операція була піддана критиці з етичних міркувань. У зв'язку з цим до середини 1950-х років число лоботомій різко зменшилося. В СРСР лоботомія була офіційно заборонена 1950 року.

Заборона психохірургії[ред.ред. код]

У травні 1950 року психіатр професор В. А. Гіляровский запропонував знову вернутись до обговорення лейкотомії задля того, щоб заборонити її використання як методу лікування в психіатричних закладах.

Питання було знову розглянуте на Пленумі Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів 22-24 червня 1950 року. Прийнята резолюція підтвердила попереднє рішення:

  1. Визнати застосування фронтальної лейкотомії як методу лікування душевних захворювань доцільним у випадку, коли всі інші методи лікування не надали терапевтичного впливу. Підтвердити попереднє рішення Пленуму Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів від 4.02. 1949 року з цього питання.
  2. Пленум констатує, що в ряду випадків цей метод застосовувався неправильно, отримавши поширення при деяких захворюваннях, що не стосуються шизофренії, а також при захворюваннях на початкових стадіях, при яких не були використані всі доступні для лікування засоби і, нарешті, мало місце застосування вказаного методу хворим дітям.
  3. Беручи до уваги, що можливості активної терапії шизофренії в наш час дуже обмежені, а спроби лікування — малоефективні, Пленум іще раз вказує на необхідність звернути увагу на вивчення питання патогенезу, патофізіологічних механізмів шизофренії та інших психічних захворювань у світлі вчення Івана Павлова, що повинно відкривати нові можливості терапевтичного впливу.
  4. Повторно просити Учену Раду Міністерства охорони здоров'я виробити спеціальну інструкцію відповідно до рішення Пленуму невропатологів і психіатрів від 4 лютого 1949 року і теперішнього Пленуму. Встановити перелік психіатричних клінік, ВУЗів, науково-дослідних інститутів, яким може бути надано право призначення операції фронтальної лейкотомії, а також перелік хірургів, які можуть її проводити.

За цю резолюцію проголосували 28 із 30 членів Управління, двоє були проти. Професор В. А. Гіляровский наполіг, щоб записали його особисту думку: «Не вважаю лейкотомію методом лікування, який можна рекомендувати психіатричним установам».

Професор В. А. Гіляровский добився розпорядження Мінздраву СРСР про перевірку результатів лейкотомії на місцях. У звіті про перевірку Ленінградського інституту імені В. М. Бехтерєва було вказано, що лейкотомії було піддалоно 176 хворих, із них 152 — з діагнозом «шизофренія». Комісії продемонстрували 8 хворих із хорошими результатами, однак у всіх були виявлені ті чи інші дефекти, деяке органічне зниження. Операції проводили і хірурги, і психіатри. Хворих після лейкотомії зазвичай переводили в інші медичні заклади, і тому віддалені наслідки не вивчалися як належить.

Незабаром вийшла стаття того ж Гіляровського в журналі «Медицинський робітник» № 37 від 14.09.1950 «Вчення Павлова — основа психіатрії». В ній різко критикується метод лоботомії. Наприклад,

Предполагается, что перерезка белого вещества лобных долей нарушает их связи с зрительным бугром и устраняет возможность поступления из него стимулов, приводящих к возбуждению и вообще расстраивающих психические функции. Это объяснение механистично и уходит своими корнями к узкому локализационизму, свойственному психиатрам Америки, откуда и перенесена к нам лейкотомия.

29 листопада 1950 р. газета «Правда» направила Міністру охорони здоров'я СРСР нещодавно опублікований в ній «Лист в редакцію» — «Проти одного лженаукового методу лікування»(рос. «Против одного лженаучного метода лечения», в якому також було таке:

Одним из примеров бессилия буржуазной медицины является пользующийся широким распространением в американской психиатрии «новый метод лечения» психических заболеваний — лоботомия (лейкотомия)… Естественно, что в среде наших врачей, воспитанных в духе славных традиций великих гуманистов — Боткина, Пирогова, Корсакова, вооружённых учением И. П. Павлова, не может быть места таким «Методам лечения», как лоботомия. Тем не менее и у нас нашлись люди, которым оказался по вкусу этот заокеанский плод лженауки. Ещё в 1944 году заведующий кафедрой психиатрии Горьковского медицинского института профессор М. А. Гольденберг произвёл операцию по методу лоботомии.

На наступний день після сигналу з «Правди» 30 листопада 1950 року відбулося засідання Президіуму Ученої медицинської Ради Мінздрава СРСР. На порядку денному стояло одне питання: «Про результати обговорення на Пленумах правління Всесоюзного наукового медичного товариства невропатологів і психіатрів питання про використання лейкотомії в лікувальних психоневрологічних закладах». Було постановлено

Воздержаться от применения префронтальной лейкотомии при нервно-психических заболеваниях, как метода противоречащего основным принципам хирургического лечения И. П. Павлова.

9 грудня (через 10 днів після постанови Вченої ради) був підписаний наказ № 1003, що забороняв використання префронтальної лоботомії.