Лозоходство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лозоходець. Гравюра XVI ст.
Лозоходець з французької книги XVIII століття, присвяченій забобонам.

Лозохо́дство - група парапсихологічних практик, яка декларує можливість виявлення прихованих предметів, зазвичай розташованих під землею, таких як порожнини, джерела води, поклади корисних копалин, «геопатогенні зони», «лінії магічної сили» і т. п. за допомогою лози, спеціальної рамки, маятника чи інших пристосувань. Наукових доказів реальності явища не існує

Історія лозоходства[ред.ред. код]

Спочатку лозоходство було утилітарною магічною або ритуальної практикою, метою якої було виявлення підземних вод, покладів руд та скарбів, його, мабуть найбільш рання згадка (і засудження) в європейській літературі можна знайти в Біблії :

Народ Мій допитується в свого дерева, і об'являє йому його палиця відповідь;. Бо дух блуду ввів їх в оману, і блудодіючи вони відступили від Бога свого

У західноєвропейській літературі згадки про лозохідські методики зустрічаються з XV століття і відносяться до гірників Німеччини, які шукали жили металевих руд. Ця практика, слідом за Німеччиною, набула поширення і в Англії, куди її принесли німецькі шахтарі, зайняті в розробці вугілля. Втім, Георгій Агрікола у своїй фундаментальній праці «Про гірничу справу і металургію» (De Re Metallica), виданому в 1556 р. про лозоходство відгукувався вельми скептично:

... людина розсудлива і розуміюча знаки природи в лозі не потребує ... вона побачить природні ознаки (рудних) жил і без допомоги чарівного прута ...

Практика лозоходства[ред.ред. код]

У згаданій праці «Про гірничу справу і металургію» (De Re Metallica) Георг Аргікола так описує практику лозоходства:

Деякі з тих, що користуються цією паличкою спершу обрізають ножем розвилку гілки ліщини, яку вони вважають найбільш підходящою для пошуку руди, особливо якщо цей горіховий кущ якраз і росте над якою-небудь рудою; інші ж в зв'язку з різноманітністю металів користуються різними рудопошуковими лозами, а саме: горіховими для срібних руд, ясеневими для мідних, сосновими для свинцевих і особливо для олов'яних і, нарешті, залізними прутиками для знаходження золота. Ті і інші беруть рогатку з лози за її ріжки, стискаючи руки в кулаки; при цьому, однак, вважається обов'язковим, щоб стислі в кулак пальці були звернені до неба і щоб лоза тим кінцем, до якого сходяться обидві ріжки, була піднята догори. Потім шукачі руд з цими прутиками пускаються бродити по гірських місцях. Як вони запевняють, лише тільки вони наступлять на жилу, їх лоза повертається донизу, вказуючи їм на родовище, а лише тільки вони відійдуть від місця цієї жили, вона знову стає в їх руках нерухомою. Так ось, за їх твердженнями, причиною руху лози і є деяка властива рудам сила, яка іноді така велика, що нахиляє до себе навіть гілки зростаючих поблизу дерев. Ті ж, які, навпаки, вважають, що рудопошукова лоза не може ніякій ґрунтовній і серйозній людині принести яку-небудь користь, заперечують, що сила руд може бути причиною рухів цієї палички, бо вона приходить в рух не у всіх людей, а лише у тих, хто вдається до всякого роду замовлянь, у які вони вірять, а то і просто шахраям. Вони заперечують здатність руд притягати до себе гілки дерев....

Прихильники лозохідства вважають, що необхідно п'ять умов для того, щоб лоза виконувала своє призначення:

  • перша з них – це величина прутика, бо сила руд не в змозі повернути дуже велику палицю;
  • друга – форма лози, бо якщо вона не вилоподібна, то сила, мовляв, не може повернути її;
  • третя – сила руд, що мають властивість цього притягнення;
  • четверта – правильне поводження з лозою; і, нарешті,
  • п'ята – відсутність у лозошукачів яких-небудь прихованих властивостей, що заважають впливу руд на неї.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]