Локомотив (Москва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Локомотив» (Москва)
Локомотив Москва.png
Повна назва Футбольний клуб
«Локомотив»
Прізвисько червоно-зелені, Локо,
паровози, гудки, кочегари
Рік заснування 12 січня 1936
Місто Москва, Росія Росія
Стадіон «Локомотив»
Вміщує 28 800
Президент Росія Ольга Смородська
Головний тренер Білорусь Леонід Кучук
Ліга Чемпіонат Росії
2012/13 9
Домашня
Виїзна
Запасна

«Локомоти́в» (рос. «Локомотив») — російський футбольний клуб з міста Москва. Виступає у Російській Прем'єр-Лізі. Заснований у 1923 році.

Колишні назви: КЖР (19231931), «Казанка» (19311936).

Історія і традиції[ред.ред. код]

Футбольний клуб московського «Локомотива» веде свою історію з 1923, коли був утворений Клуб ім. Жовтневої революції (рос. Клуб им. Октябрьской революции, КОР), який об'єднав найсильніших футболістів Казанської та інших залізниць Московського вузла.

Наприкінці 1920-х і початку 1930-х років КОР постійно фігурує серед найсильніших футбольних колективів Москви, багато його представників (зокрема, центрова трійка нападу першої команди КОРа Чеснов — Загрядський — Дементьєв, лівий край Холін) входять до складу збірних команд Москви. У 1935, коли було створено Добровільне спортивне товариство залізничників «Локомотив», у його футбольну команду, що представляло столицю СРСР, увійшли найкращі гравці КОРа, а також ряд інших профспілкових футболістів: Гранаткін, Ільїн, Соколов, Теренков, Жуков, Гвоздков.

Московський «Локомотив» матчем з динамівцями Ленінграда 22 травня 1936 відкрив перший розіграш клубного чемпіонату СРСР з футболу. У цьому турнірі зайняли 5 місце. В осінньому чемпіонаті того ж року «Локомотив» піднявся на сходинку вище.

Але найбільшого свого успіху «Локомотив» домігся в перерві між двома чемпіонатами країни 1936, став першим володарем Кубка СРСР.

У 1937-1940 рр. московський «Локомотив» у чемпіонатах країни незмінно демонстрував гарну гру, монолітність і стабільність всіх своїх ліній. Це підтверджувалося результатами в чемпіонатах країни: у 1937 — 6-е місце, в 1938 — 8-е, в 1939 році — 5-е, в 1940 — 6-е. У турнірах 1936—1940 рр. лише московський «Спартак» і тбіліське «Динамо» постійно займали місця вище «Локомотива».

Не так вдало виступав «Локомотив» у розіграші Кубка СРСР: 1937 вибув в 1/2 фіналу від московського «Динамо» (1:4), 1938 в 1/16 фіналу поступився київському «Динамо» (0:2), 1939 в 1/8 фіналу — московському «Спартаку» (0:1).

У команду прийшли молоді талановиті гравці: захисник Іван Станкович (в «Локомотиві» в 1937—1939 рр.), півзахисники Володимир Мошкаркін (1938—1940) та Олександр Прохоров (1940), нападник Василь Карцев (1939—1940). Пізніше всі вони перейшли в інші московські клуби: «Динамо», ЦДКА і «Торпедо». Форвард Володимир Огурцов провів у клубі чотири сезони (1937—1940), а Віктор Лахонін грав в «Локомотиві» з 1938 по 1950 (спочатку в ролі нападника, а після війни — півзахисником). Тренував команду, починаючи з 1937, Михайло Сушков.

У 1941 футболісти «Локомотива» увійшли до складу знову сформованих перших і других збірних профспілок.

У 1945—1950 рр. в розіграшах Кубка СРСР «Локомотив» виступав невдало. Тренували команду Дмитро Максимов (1948) і Гавриїл Качалін (1949, 1950).

У 1952 «Локомотив» вдруге у своїй історії повернувся у вищу лігу. У цей рік він в турнірній таблиці посів 9-е місце. У наступному сезоні тренерське місце зайняв колишній тренер ЦДКА - ЦДСА Борис Аркадьєв. Під його керівництвом клуб займав такі місця у чемпіонатах країни: 1953 — 6-е, 1954 — 10-е, 1955 — 5-е, 1956 — 10-е, 1957 — 4-е, 1958 — 5-е, 1959 — 2-е, 1960 та 1961 років — 5-е; виграш Кубка СРСР у 1957, виступ у фіналі кубкових змагань у 1953, 1955, 1958 рр.

Багато гравців «Локомотива» увійшли до списку 33 найкращих футболістів країни. Це були Герман Апухтін, Віталій Артем'єв, Юрій Ковальов, Володимир Маслаченко, Євген Рогов, Віктор Ворошилов, Валентин Бубукін, В'ячеслав Спиридонов.

У 1962 «Локомотив» зайняв 13 місце на чемпіонаті країни, в наступному сезоні — 17-е і втретє у своїй історії вибув з вищої ліги. На тренерському містку Бориса Аркадьєва змінив у 1967 Валентин Бубукін.

У 1972 «Локомотив» повернувся до вищої ліги (на один сезон), а потім з 1975 грав у ній ще шість років.

У 1972—1978 рр. командою керував Ігор Волчок, в 1979—1980 рр. — Віктор Мар'єнко. Показники команди в ці роки: 1972 — 15-е місце, 1975 — 11-е, 1976 (в) — 15-е, 1976 (о) — 8-е, 1977 — 7-е, 1978 — 15-е, 1979 — 12-е, 1980 — 18-е.

Найкращими в ці роки були воротарі Золтан Мілєє, Валерій Самохін і Валерій Новіков, захисники Володимир Перегонцев, Сергій Камзулін, Володимир Рятсовський, Олексій Овчинников, Микола Калайчев та Євген Александров, півзахисники Юрій Сьомін, Анатолій Соловйов і Олександр Авер'янов, нападники Гіві Нодія, Валерій Газзаєв, Володимир Ештреков і Валерій Петраков, а в самому кінці 1970-х років — захисник Борис Кузнецов, нападники Юрій Пантелєєв, Микола Бадусов і Володимир Муханов. У двох останніх сезонах «Локомотива» у вищій лізі відзначився як снайпера Петраков.

Найкращим бомбардиром «Локомотива» за сезон залишився Віктор Ворошилов (1961 — 19 голів), більше всього м'ячів у чемпіонатах СРСР у Віктора Соколова (80), найбільше матчів за «Локомотив» зіграв Валентин Бубукін (232).

Сім сезонів московський «Локомотив» грав у другій лізі.

З приходом на місце головного тренера Юрія Сьоміна в 1986 результати «Локомотива» стали поліпшуватися — після 7 років поспіль, проведених в 1-й лізі, в 1988 році клуб повернувся в еліту радянських чемпіонатів, а в 1990 дійшов до фіналу Кубка СРСР, де поступився київському «Динамо».

З 1992 по 2006 рр. президентом клубу був Валерій Філатов, а тренував клуб аж до виклику в збірну в 2005 тренерський тандем Юрій Сьомін (головний тренер) — Володимир Ештреков. Перше чемпіонство прийшов до команди в 2002 році. У тому ж році відкрився ультрасучасний стадіон «Локомотив». У 1998 та 1999 роках команда двічі поспіль доходила до 1/2 фіналу Кубку Володарів Кубків.

У 2001—2003 рр. «Локомотив» брав участь в основному раунді Ліги Чемпіонів і двічі виходив у подальші стадії змагань.

У 2005 після майже 19 років тренерської роботи (з перервою в 1991) з посади головного тренера команди пішов Юрій Сьомін. Його місце зайняв Володимир Ештреков, який добився з командою третього місця в чемпіонаті Росії і виходу в плей-офф Кубка УЄФА.

З грудня 2005 по 5 жовтня 2006 команду тренував сербський фахівець Славолюбом Муслін. Кінець сезону 2006 клуб провів під керівництвом Олега Долматова.

26 грудня 2006 на засіданні Ради Директорів клубу було прийнято рішення призначити в якості президента клубу Юрія Сьоміна, а тренером призначити Анатолія Бишовця.

Після закінчення чемпіонату Росії 2007 незважаючи на перемогу в Кубку Росії, за невиконання поставленого завдання Юрій Сьомін та Анатолій Бишовець були звільнені від займаних посад. Виконувачем обов'язків головного тренера був призначений Рінат Білялетдінов. 6 грудня того ж року трирічний контракт з «Локомотивом» підписав колишній тренер пермського «Амкара» Рашид Рахімов. У 2008 році «Локомотив» зайняв 8-е місце у підсумковій турнірній таблиці; керівництво клубу прийняло рішення залишити на посаді тренера Рахімова.

На початку наступного сезону «Локомотив» невдало стартував в чемпіонаті, а також не зумів виконати завдання попадання в єврокубки через Кубок Росії, після чого 28 квітня 2009 року Рашид Рахімов був усунений від роботи з командою. До червня 2009 року виконувачем обов'язків головного тренера став Володимир Мамінов. 26 травня одноголосним рішенням Ради директорів клубу головним тренером був призначений Юрій Сьомін.

Досягнення[ред.ред. код]

У Росії[ред.ред. код]

  • Чемпіон Росії (2): 2002, 2004
  • Срібний призер Чемпіонатів Росії (4): 1995, 1999, 2000, 2001
  • Бронзовий призер чемпіонатів Росії (4) 1994, 1998, 2005, 2006
  • Володар Кубка Росії (5): 1996, 1997, 2000, 2001, 2007
  • Фіналіст Кубка Росії (1): 1998
  • Володар Суперкубка Росії (2): 2003, 2005

У СРСР[ред.ред. код]

  • Володар Кубка СРСР (2): 1936, 1957
  • Срібний призер чемпіонату СРСР (1): 1959

Міжнародні[ред.ред. код]

  • Володар Кубка Співдружності (1): 2005
  • Володар Кубка МССЖ (5): 1974, 1976, 1977, 1983, 1987
  • Учасник півфіналу Кубка Кубків (2): 1998, 1999

Посилання[ред.ред. код]