Лондонський протокол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лондонський протокол — угода від 3 лютого 1830 року, який підписали три «великі держави» Європи — Російська імперія, Великобританія і Франція, визнавши таким чином незалежність Греції від Османської імперії після укладення Адріанопольського мирного договору між російською і турецькою сторонами в 1829 році.

Умови[ред.ред. код]

Політичні кола Великобританії побоювалися зближення незалежної православної Греції з також православною Російською імперією та їх подальшого союзництва з метою спільної боротьби за Константинополь і Чорноморські протоки на шкоду британським інтересам. Тому за наполяганням британських дипломатів кордони Греції були урізані до мінімуму у порівнянні з визволеною повстанцями територією. Північна межа країни пройшла за уявною лінією, що сполучала Пагасетійську та Амбракійську затоки, або лінією Волос-Арта.

Більшість великих Егейських островів з переважно грецьким населенням (зокрема Крит, Родос, Лесбос та інші), крім острова Евбея, залишилися у складі Туреччини. В результаті незалежне Королівство Греція налічувало всього близько 800 тисяч жителів, з яких не менше чверті становили албанці-арнаути і цигани. Не менш 3 млн етнічних греків залишилися за межами країни, що породило проблему енозісу і стало причиною нестабільності на Балканах у майбутньому. Також за наполяганням Великобританії Греція проголошена незалежною конституційною монархією. Призначення грецьким монархом членів протестантської німецької сім'ї Оттона Баварського також мало на меті вивести Грецію від російської сфери впливу. Тим не менше, Греція здобула суверенітет, що поклало початок «параду незалежності» на Балканах.

Посилання[ред.ред. код]