Лондонівська глибина проникнення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лондонівська глибина проникнення - характеристика надпровідника, яка визначає наскільки глибоко може проникнути в нього магнітне поле. Названа на честь Фріца та Гайнца Лондонів, які в 1935 запропонували рівняння Лондонів для опису магнітних властивостей надпровідників.

Лондонівська глибина проникнення  \delta визначається формулою [1]

 \delta = \sqrt{\frac{mc^2}{4\pi e^2 n_s}}

де m - маса електрона, c - швидкість світла у вакуумі, e - заряд електрона,  n_s - густина надпровідної фракції електронів у надпровіднику.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника визначається формулою

 \mathbf{B} = \mathbf{B}_0 e^{-x/\delta}

де  \mathbf{B} - магнітна індукція на глибині x, а вектор \mathbf{B}_0 - паралельний поверхні надпровідника.

Затухання магнітного поля в глибину надпровідника описується даною формулою в тому випадку, коли глибина проникнення  \delta набагато більша за довжину когерентності. Така ситуація щодо надпровідника називається лондонівською.

Зазвичай лондонівська глибина проникнення має порядок 10-6  \div 10-5 см.

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Формули на цій сторінці записані в системі СГС (СГСГ). Для перетворення в систему СІ дивись Правила переводу формул із системи СГС в систему СІ.