Лотар II (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лотар III)
Перейти до: навігація, пошук
Лотар II
нім. Lothar von Supplinburg
Лотар II
17-й король Східно-Франкського королівства
24 серпня 1125 — 4 грудня 1137
Коронація: 13 вересня 1125, Ахен
Попередник: Генріх V (імператор Священної Римської імперії)
Наступник: Конрад III
Імператор Священної Римської імперії
4 червня 1133 — 4 грудня 1137
Коронація: 4 червня 1133, Рим
Попередник: Генріх V (імператор Священної Римської імперії)
Наступник: Фрідріх I Барбаросса
Герцог Саксонії
1106 — 4 грудня 1137
Попередник: Магнус (герцог Саксонії)
Наступник: Генріх X
 
Народження: 1075
Смерть: 4 грудня 1137(1137-12-04)
Тироль, Австрія
Династія: Суплінбурзька
Батько: Гебхард
Мати: Гедвіга де Форбах
Дружина: Ригенза Нортгеймська
Діти: донька: Гертруда Суплінбурзька

Лотар II (нім. Lothar von Supplinburg, * 1075 року — 4 грудня 1137 року, Брайтенванг, Тироль, Австрія) — король Німеччини (1125—1137) та імператор Священної Римської Імперії (1133—1137), герцог Саксонії (1106—1137), граф Суплінбурга. Син Гебхарда Суплінбурзького, графа кверфуртського, вбитого в бою з Генріхом IV під Гомбургом на річці Унструт (9 червня 1075 року), та Гедвіги де Форбах.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Саксонець за походженням, багатий і освічений, Лотар завжди був ворогом Франконської династії і кілька разів був проти Генріха V, хоча останній і призначив його герцогом Саксонським.

Після припинення існування Франконської династії, Лотар був обраний 24 серпня 1125 року в Майнці німецьким королем, а згодом і коронований в Ахені 13 вересня того ж року. Одразу після коронації Лотар виступив проти Фрідріха Гогенштауфена, герцога Швабії, який захопив родові володіння Генріха V. Оголосивши його на Страсбурзькому сеймі (1126) бунтівником, Лотар заручився союзом герцога Чехії Собеслава, який приніс йому васальну присягу в 1126 році після битви при Хлумце, і залучив на свою сторону Вельфів, видавши свою дочку Гертруду за могутнього баварського герцога Генріха Гордого (1127).

Гогенштауфени, однак, відбили спробу Лотара і його союзників взяти Нюрнберг (1127) і самі зайняли Шпаєр (1128). Тоді він звернувся до Церінгенів, прихильників Франконської династії, і вступив з ними в союз. Війна з Гогенштауфенами велася як в Бургундії, так і в Нижній Лотарингії (1129).

В 1130 році Лотар взяв Нюрнберг і приборкав своїх супротивників в Саксонії і Тюрінгії. У цьому ж році Лотару довелося вирішувати боротьбу за папський престол Інокентія II і Анаклета II. За Анаклета клопотали римляни, які обіцяли Лотару імператорську корону, за Інокентія — німецьке духовенство. Лотар визнав папою Інокентія.

В 1132 році Лотар вирушив до Італії і, зазнавши кілька невдач в Ломбардії, підступив до Риму, але не міг захопити храм св. Петра. Тоді Інокентій коронував його і його дружину Ригензу в Латеранському храмі (4 червня 1133). Лотар дав присягу на вірність папі, визнавши колишні володіння Матильди Тосканської власністю святого престолу і пішов у Німеччину.

На Бамбергському сеймі (1135) Фрідріх поклявся у вірності Лотару, який затвердив його в сані герцога Швабського. Одночасно владу Лотара визнав і Конрад III, герцог франконський, і з 1127 називав себе королем Німеччини. Могутність Лотара зросла: всі сусідні правителі шукали його дружби, у Німеччині було встановлено загальне перемир'я на 10 років. Тоді Лотар задумав ще один похід в Італію, щоб відновити там імператорську владу і припинити церковні суперечки. З величезним військом він пішов через Трієст в Ломбардію (1136), взявши Павію, Турин, П'яченцу, Болонью, і в 1137 рушив на південь, думаючи щоб з Калабрії переправитися в Сицилію.

Сварка з папою Інокентієм через Салерно примусила Лотара відмовитися від походу. На зворотньому шляху до Німеччини 4 грудня 1137 Лотар помер, залишивши по собі добру пам'ять, як енергійного, хороброго, чесного і морального чоловіка.

Похований у Кенігслуттері в церкві Бенедиктинського монастиря.

Література[ред.ред. код]

  • Егер О. Всемирная история в т 4 — М : АСТ, 2000.
  • Бульст-Тиле Мария Луиза, Иордан Карл, Флекенштейн Йозеф. Священная Римская империя: эпоха становления / Пер. с нем. Дробинской К. Л., Неборской Л. Н. под редакцией Ермаченко и.о — СПб. : Евразия, 2008. — 480 с. — 1000 экз . — ISBN 978-5-8071-310-9.


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги