Лохвиця

Лохвиця
Герб Лохвиці
Лохвицька райдержадміністрація
Лохвиця на карті Лохвицького району
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Полтавська область
Район/міськрада	Лохвицький район
Рада	Лохвицька міська рада
Код КОАТУУ	5322610100
Перша згадка	1320
Магдебурзьке право	1644 р.
Статус міста	з 1618 року
Населення	▼11 965 (01.01.2011)
Площа	30,88 км²
Густота населення	3875 осіб/км²
Поштові індекси	37200—204
Телефонний код	+380-5356
Координати	50°21′28″ пн. ш. 33°15′57″ сх. д.
Висота над рівнем моря	106 м
Водойма	Лохвиця
День міста	13 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Лохвиця
До обл./респ. центру
- залізницею	177 км
- автошляхами	174 км
До Києва
- залізницею	177 км
- автошляхами	217 км
Міська влада
Адреса	37200, Полтавська обл. м. Лохвиця, вул. Перемоги, 19
Веб-сторінка	Лохвицька міська рада
Міський голова	Демчук В'ячеслав Іванович

Ло́хвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула.

Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 174 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці становить близько 12 тис. жителів.

Історія Лохвиці

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посульської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У «Книге большому чертежу» (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

В 1648–1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658–1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті містилася гетьманська казна.

Благовіщенська церква

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781–1796), заштатне місто Малоросійської (1796–1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802–1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, навчальні ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929–1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932–1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили близько 400 жителів міста, 536 ос. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті містився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М. Ватутіним.

У Лохвиці в різний час видавалися такі газети: «Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи» (1903–1905), «Лохвицкий вестник» (1913–1914), «Лохвицкое слово» (1912–1918), «Провесінь» (1918), «Робітник» (1919), «Известия» (1919), «Вісті» (1920–1923), «В соціалістичний наступ» (1930–1937), «Більшовицька трибуна» (1937–1941,1943), «Лохвицьке слово» (1941–1942), «Вісті Лохвиччини» (1942–1943), «Зоря Лохвиччини» (1943–1944), «Зоря» (з 1944), «Лохвицький вісник» (1990–1991), «Добридень» (з 1997 р.).

Окрім сучасних пам'ятників, у Лохвиці також багато історичних принад, що були споруджені в середині 19 — на початку 20 ст. Серед них: Лохвицька синагога, побудована на гроші відомого лохвицького мецената та підприємця Дунаєвського, будівля поліцейської управи, повітовий уїзд, тютюнова фабрика Дунаєвського (на ній і досі збереглися вензелі з літерою -Д-), реальне училище, старовинний єврейський цвинтар та багато інших унікальних місцин, старовинних будиночків і хат.

В останні роки, унікальні споруди, що пережили 1 світову війну, революцію, колективізацію, німецьку окупацію та совітський режим нещадно нищаться місцевою владою, підприємцями та місцевими жителями — навмисне чи через недбальство.

Сучасне місто

У листопаді 1945 введено в дію відбудований цукровий завод ім. Сталіна.

Зараз у місті діють швейна фабрика, АТ «Лохвицький промкомбінат», харчосмакове орендне підприємство «Зоря» (не працює), цегельний завод, дві будівельно-монтажних організації і три шляхових будівельно-експлуатаційних, підприємство «Харчування» АТП-15342 (напівзруйноване) і авто підприємств облспоживспілки, управління житлово-комунального господарства, управління експлуатації газового господарства, друкарня, районна і дитяча лікарні, поліклініка, 7 аптек, ресторан і кілька кафетерій, готель «Україна» (м. Лохвиця, вул. Перемоги, 4, +38 (05356) 3-14-15, (095) 768-88-83), ряд побутових підприємств, будинок культури, 3D-кінотеатр, краєзнавчий музей, бібліотека, три середні загальноосвітні школи, спортивна і музична школи, медичне училище, ПТУ-27, станції юних техніків і натуралістів, будинок школярів, відділення «Полтавабанку», Ощадного банку, пошта, підприємство електрозв'язку «Укртелеком», кілька малих і кооперативних підприємств. У Лохвиці видаються газети «Зоря» (з 1944) і «Лохвицький край».

Споруджено такі пам'ятники: українському філософу і просвітителю Г. Сковороді (1922, реконструйовано в 1972 р., скульптор І. Кавалерідзе); В. Леніну (1932, реконструйовано в 1989 р., скульптор В. Рябчук, архітектор М. Пивоваров); загиблим у роки Вітчизняної війни воїнам-визволителям (1957, скульптори Я. Рик і Н. Клейн); і пам'ятний знак полеглим воїнам-землякам (1967, реконструйовано в 1975 році); комсомольцям двадцятих років (1968, скульптор Ю. Варв'янський); пам'ятний знак воїнам-визволителям стрілецької дивізії Воронезького фронту (1975, реконструйовано в 1989 р., скульптор А. Шапран, архітектор Гвоздя).

Дивіться основну статтю: Пам'ятники Лохвиці.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 532 від 24 листопада 1976 р. Лохвиця занесена до переліку малих і середніх міст України, що мають пам'ятники історії, архітектури і містобудування.

Персоналії

• Булах Григорій Іванович (1938, с. Піски Лохвицького району) — письменник, поет, перекладач, народний артист України.
• Васютинський Анатолій Георгійович — заслужений діяч наук УРСР, професор Київського інститу удосконалення лікарів.
• Веніамін (Пуцек-Григорович) — російський церковний діяч
• Голуб Андрій — старшина Армії УНР
• Гордон Володимир Михайлович — український вчений-правознавець, доктор цивільного права, професор, доктор юридичних наук, академік Всеукраїнської Академії Наук.
• Городовенко Нестор Феофанович — український хоровий диригент, керівник капели «Думка»
• Дмитренко Михайло — художник
• Дунаєвський Ісаак Осипович — радянський композитор
• Кайданов Яків Кузьмич — автор перших в Російській імперії підручників з ветеринарії.
• Кущинський Антін — підполковник Армії УНР, один із організаторів Українського Вільного Козацтва на Полтавщині, Військовий і Кошовий отаман УВК, редактор часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист.
• Петренко Микола Євгенович — письменник, поет.
• Піроцький Федір Аполлонович — український інженер, винахідник першого у світі трамвая на електричній тязі.
• Попов Дем'ян Володимирович — лікар-гомеопат, засновник київської гомеопатичної школи
• Радченко Олександр Маркович — український композитор і диригент
• Ріжко Юрій Вікторович — рок-музикант, композитор та автор пісень, учасник популярних українських рок-гуртів «Chicken's Smile» и «Говорящая Говядина». Автор гімна ФК «Дніпро» Дніпропетровськ.
• Ротмістров Михайло Миколайович — український мікробіолог.
• Ціховський Павло — український живописець XVIII століття.
• Яцута Костянтин Захарович — лікар-анатом і антрополог.

Різне про Лохвицю

Лохвиця

(вірш Дмитра Білоуса із збірки «Чари барвінкові»)

Коли ми їдем Київ — Суми,

побіля Лохвиці — місток.

Обабіч — зарості. Внизу ми

аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина

дала їй назву отаку?

Адже росли тут лох, лохина,

що є в Грінченка в словнику.

Та головне, що річка в'ється

повз давні насипи, вали.

Сухою Лохвицею зветься

і є притокою Сули.

Снігами живиться й дощами,

й, буває, так пересиха,

що, мов калюжка між кущами,

стає воістину суха.

Та назва не дає спокою:

що ж Лохвиця в собі таїть,

що може бути і сухою — : як тайну слова зрозуміть?

Щоб дивну назву розтлумачить,

нас може виручить слівце — : слов'янське локва. Що це значить?

А означає слово це —

калюжа, рудочка, болітце

(а зменшувальне — локвица).

І докажіть ви, що не звідси

походить назва Лохвиця!

Посилання

• Картка на сайті ВРУ
• Інфоресурс «ІмпЕрія»
• Громадська організація «Нова хвиля Лохвиччини»
• Скульптура, автор Хоменко В. С.
• «Лохвицький шлях»
• ДНЗ № 1 " Теремок " м. Лохвиця
• Лохвиця
• Віртуальна газета «Вікна»
• Лохвиця — Персональний сайт Олександра Панченка