Лубни

Лубни
Герб Лубен Прапор Лубен
Лубенська міська рада
Лубни на карті Лубенського району
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Полтавська область
Район/міськрада
Рада	Лубенська міська рада
Код КОАТУУ	5310700000
Засноване	988
Магдебурзьке право	1591
Статус міста	з 988 року
Поділ міста	8 мікрорайонів
Населення	▼ 47 808 1 березня 2011
Площа	45,6 км²
Густота населення	1 048 осіб/км²
Поштові індекси	37500—37509
Телефонний код	+380-5361
Координати	050.016 0032.98950°00′58″ пн. ш. 32°59′19″ сх. д.50.016111° пн. ш. 32.988611° сх. д. 50.016111, 32.988611
Водойма	р. Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік
День міста	18 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Лубни
До обл./респ. центру
- залізницею	144 км
- автошляхами	136 км
До Києва
- залізницею	190 км
- автошляхами	198 км
Міська влада
Адреса	м. Лубни, вул. Я. Мудрого, 33
Веб-сторінка	Лубенська міська рада
Міський голова	Грицаєнко Олександр Петрович

Лубни́ (МФА: [lubˈnɪ],  вимова^{опис файлу} ) — місто обласного підпорядкування в Полтавській області, адміністративний центр Лубенського району, значний економічний та культурний центр. Знаходиться в центральній частині України, на правому березі річки Сули. Висота 158 м. над рівнем моря.

Станом на 1 березня 2011 року чисельність наявного населення в місті Лубни становила 48 105 особи.

Географія

Розташування

Місто Лубни розташоване в центральній частині Лубенського району і є його адміністративним центром. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі.

Клімат

Місто розташоване у лісостеповій фізико-географічній зоні. Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньорічні температури: літня +21 °C, зимова −3,1 °C. Середньорічна кількість опадів — 590,9 мм. Територією міста протікає річка Сула.

Історія

Давні часи

Лубни — це одне з найстаріших поселень на Полтавщині.

Панорама старого міста

Замок Яреми Вишневецького в Лубнах. Репродукція

Місто засноване Великим князем Київським Володимиром I Святославичем в 988 році в честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»).

У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк і Шарукан.

У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але дякуючи багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін.) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.

З часом місто розвивалося — вже у 1591 році воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто знаходилося під управлінням магнатів Вишневецьких. Тут був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького.

У 1596 році в урочищі Солониця під Лубнами відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.

XVII—XIX століття

Поряд із містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.

У 30-ті роки 17 століття Лубни стають центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.

У 1648—1781 рр. Лубни — центр Лубенського полку.

У роки Народно-визвольної війни 1648—1654 під проводом Богдана Хмельницького відзначився Лубенський козацький полк.

Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія ІІІ Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.

З 1709 році в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.

До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавської обл.

З 1781 року Лубни — місто Київського намісництва, пізніше — центр Лубенського повіту Полтавської губернії.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 3995 осіб (2096 чоловічої статі та 1899 — жіночої), налічувалось 358 дворових господарств, існували 6 православних церков, лікарня, духовне, повітове та приходське училища, поштова станція, 2 заводи, казенна запасна аптека, відбувалось 4 ярмарків на рік.

У 1885 році у с. Круглик під Лубнами Катерина Миколаївна Скаржинська відкрила перший приватний музей в історії України на теренах українських земель.

У місті було засновано знамениту на всю Полтавщину Лубенську чоловічу гімназію (нині середня школа № 1), багато випускників та учнів якої відомі далеко за межами України.

XX століття

Промисловий розвиток міста прискорився після того, як через нього пройшла залізниця (1901).

На початку ХХ століття тільки до 13% лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника «Кобзаря» — жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді — грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою «Хлібороб». Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі — брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.

Під час революційних подій 1905 — 1907 років, у місті було проголошено «Лубенську республіку», яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в 1911 році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілею Тараса Шевченка, в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.

За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков.

1912 року в Лубнах була створена науково-дослідна станції лікарських рослин, співзасновником і першим директором якої став Петро Гавсевич. Це була перша на території України і колишньої Російської імперії науково-дослідна станція лікарських рослин.

У 1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з прифронтових західних губерній машинобудівний завод «Фенікс» («Шліфверст»), завод «Механіка» («Комсомолець»), сукняні фабрики («Валтекс»).

Після подій Лютневої революції 1917 року багато демократичних змін відбулося і в Лубнах. Тут було створену одну з перших в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, в червні відбулися установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно діяла організація «Просвіти», активізували свою діяльність лубенські друкарні, зокрема, були видані «Заборонені твори» Тараса Шевченка.

Часи Радянської влади

З 1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи. Після розрухи і голоду відбудовувались лубенські підприємства. В 1921 року пущено в хід дві суконні фабрики, 1922 року — міську електростанцію. Під кінець 1925 року без державних асигнувань безробітним Лубен було відновлено завод «Фенікс», який став носити назву «Комунар» (нині — «Шліфверст»). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик. В 1932 році Лубенська повстяна фабрика було єдиною в Україні механізованою, на ній виготовлялось 70% усієї повсті. Наприкінці 1927 року було відкрито деревообробну майстерню, що згодом переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни було утворено одну з перших в країні жіночих паровозних бригад, яку очолила Галина Тодчук.

Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі мешканців навколишніх сіл вмирали від штучно влаштованого більшовицькою владою голодомору. Не випадково на родючій лубенській землі біля Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи «Голодомор-33» на Зажургорі.

Нацистська листівка для мешканців Лубен

Німецька окупація

Військовий стан і початок мобілізації був оголошеним 23 червня 1941 р. Заводи «Комунар» і «Комсомолець» було перепрофільовано для ремонту військової техніки, швейна артіль розпочала пошиття обмундирування для червоноармійців.

На базі спиртово-горілчаного заводу розгорнула роботу лабораторія Південно-Західного фронту по виготовленню пляшок із запальною рідиною КС для боротьби з німецькими танками, відкриваються також в Лубнах районні курси по підготовці фронтових медичних сестер.

Тисячі лубенчан копали окопи та протитанкові рови навколо Лубен та на північному заході району, укріплювали висоти по берегах р. Сули. За почином пенсіонера-машиніста станції Лубни Г. Кузьміна на залізничний транспорт повернулись ветерани. Чоловіків, які пішли на фронт, заміняли на виробництві жінки і підлітки.

На Лубенщині йшло прискорене формування, доукомплектування дивізій і полків. Не вистачало сучасної зброї, тому 151 і 297 стрілецькі дивізії, 581 і 683 полки озброювались гвинтівками Мосіна зразка 1891 року і модернізованими — 1891/30 рр., 76 мм гарматами зразка 1915 року на кінній тязі тощо. Не знайшлося жодного автомата чи протитанкової рушниці.

Не закінчивши доукомплектування, терміново на фронт відправились 162 Донецька дивізія (командир — полковник Колтунов), 297 дивізія (командир — полковник Афанасьєв) — під Кременчук, де на початку серпня німці окупували правобережну частину Полтавської області і готувались до форсування Дніпра.

7 липня на базі міської лікарні сформований військовий госпіталь на 250 ліжок, а першого серпня з Житомира в Лубни евакуйовано три евакогоспіталі на 800 ліжок з пораненими, медперсоналом, майном. Госпіталі були розміщені в школах №№ 1, 2, 56, де функціонували до евакуації у вересні 1941 року.

21 липня командування Південно-Західного фронту повідомляє секретаря Полтавського обкому партії В. С. Маркова про будівництво по річках Сула і Псьол армійських оборонних укріплень. Вони охоплювали Лубенський, Миргородський, Хорольський, Оболонський і Оржицький райони. На будівництво польових укріплень з Лубенського району у розпорядження 19 управління військово-польового будівництва з 17 по 28 серпня було мобілізовано 6 тисяч цивільного населення і 800 підвід. В складі 19 Управління був задіяний і 256 окремий інженерносаперний батальйон 187 стрілецької дивізії, в якому командиром взводу був лубенчанин, лейтенант П. П. Згола. Останній до призиву в армію в 1940 році працював директором Снітинської середньої школи. Війну зустрів у Перемишлі (тепер місто Польщі).

8 районі міста Лубен будувався аеродром з двома злітно-посадочними полосами. Будувався він також армійськими підрозділами і населенням. Термін завершення будівництва був визначений 9-го липня.

На Лубенщині формувалися військово-громадські допоміжні підрозділи: ополчення, винищувальний батальйон. Особовий склад батальйону «ястребків» на 1 серпня налічував 235 чоловік. На озброєнні бійців були станкові і ручні кулемети, гвинтівки, мисливські рушниці, револьвери, гранати. Призначався винищувальний батальйон для боротьби з ворожими парашутистами, диверсантами а також для охорони важливих народно-господарських об'єктів, мостів, ліній зв'язку, залізничних станцій.

Форсувавши Дніпро, німці навально з Кременчуцького плацдарму просувалися на Лубни і Лохвицю. Перерізали залізничну магістраль Харків — Полтава — Київ і, не зустрічаючи активного опору, мостом через ріку Сулу, з боку села Засулля, ввірвалися в Лубни. Танкам і мотомеханізованим частинам вермахта протистояли слабо озброєні, виснажені безперервними боями армійські підрозділи та бійці 94 прикордонного полку майора Ф. І. Врублевського, рештки 6 мотострілецького полку військ НКВС. Три дні в умовах ворожого оточення на північній околиці Лубен йшли бої. Радянські воїни поступались кількістю, озброєнням, мобільністю. Останній бій був жорстоким і кривавим. На місці бою встановлено монумент з написом: «Героїчним воїнам 94 прикордонного полку, які полягли смертю хоробрих у боях за Радянську Батьківщину із німецькофашистськими загарбниками 17 вересня 1941 року».

Понесла великі втрати і група генерал-майора Алексєєва. До 40 німецьких танків при підтримці мотопіхоти переслідували червоних воїнів і відкинули їх на захід від Лубен. Біля села Ждани 487 стрілецький полк зазнав значних втрат і змушений був його залишити. Прапор полку підняла і зберегла колгоспниця Тетяна Галич. Після визволення від гітлерівців Жданів вона передала його радянському командуванню.

Тимчасово загарбавши Лубни і Лубенський район, німецько-фашистська влада встановила окупаційний режим.

За офіційними даними в Лубенському районі загарбники знищили 13500 чол. мирного населення, в тому числі 2100 дітей. 16 жовтня 1941 року фашисти ліквідували в Засуллі єврейське гетто, знищивши 3,5 тис. чоловіків, жінок, дітей. В яру під Вільшанкою вбили хворих і фізично немічних дітей, вивезених з Харкова у 1942 році.

На території учительського інституту і залізничної школи № 8 створили табір військовополонених — Дулаг № 171. За два роки від голоду, холоду, хвороб, особливо тифу, який лютував у листопаді — грудні

1941 року і на початку 1942, загинуло і померло в лазареті 19,5 тис. радянських військовополонених. У таборі діяло дві підпільні групи П. П. Леонтьєва і М. Р. Розторгуєва. Пізніше вони об'єднались і влились у сформований німцями «козачий батальйон № 121». У листопаді 1942 року німці направили батальйон у Київську область на ст. Янів Південно-Західної залізниці. «Козаки» підняли збройне повстання, перебили гітлерівських офіцерів, витримали чотириденний бій біля міста Остер Чернігівської області з армійською групою вермахта, оголосили себе партизанським загоном ім. Будьонного і ввійшли окремим підрозділом у партизанське з'єднання Ю.0. Збанацького, де продовжили збройну боротьбу з гітлерівцями.

Добровільців їхати до Німеччини через біржу праці знаходилося небагато. Поліцаї, старости шляхом репресій насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 540 мешканців Лубен і 6635 чоловік з району. Ті, хто намагався втекти, переховувалися по селах, мандрузали в пошуках притулку, розпорядженням гебітскомісара від 23 листопада 1942 року підлягали арешту і під вартою відправлялися в жандармерію для покарання.

Для керівництва антифашистською боротьбою в районі у вересні 1941 р. був створений підпільний РК КП(б)У на чолі з 0. Я. Крижевичем. Запізніла організація, відсутність досвіду, слаба конспірація і зрада сприяли поразкам. У березні 1942 року загинув залишений для підпільної роботи уродженець с. Губське, поет, посмертно прийнятий до лав спілки письменників України, Петро Артеменко.

Помітний слід на Лубенщині залишили підпільники на Оріхівському цукрозаводі, керовані І. С. Корабельником, організація «Голос Батьківщини» на чолі з В. А. Подолієм та пілотом збитого у повітряному бою під Лубнами літака А. С. Коробковим. З кінця 1942 року і до початку лютого 1943 у паровозному депо діяла підпільна піонерська група у складі: А. А. Буценка, Б. М. Гайдая, І. М. Сацького. Це вони пустили паровоз під парами на обігове коло і вивели з ладу депо на тривалий час. їх видав зрадник. Юні месники були схоплені гітлерівцями і розстріляні.

Почуття людяності і милосердя виявили лубенці у 1942 році. Вони врятували життя багатьом вихованцям дитячого будинку, вивезеного німцями з Харкова. Громадяни, подружжя О. Й. та А. О. Коломійці, М. М. і І. К. Шкоди, І. О. Шепітько, М. Д. Колтунова та інші всиновили і вдочерили десятки хлопчиків і дівчаток, виховали і вивчили, дали їм добру путівку в життя.

Фактично партизанська боротьба розпочалася у квітні 1942 року, коли група радянських парашутистів була закинута на територію Лубенського району. Біля сіл Лука, Пуленці, Ісківці відбувся бій з німецькими карателями і українською поліцією. Десантники знищили більше 20 фашистів і поліцаїв. У серпні наступного року висадилися з літаків дві організаційно-партизанські групи — загони №№ 25 і 26. Бойові дії, розвідувальну і диверсійну роботу партизани вели аж до звільнення Оржицького і Лубенського районів. Було знищено начальника лубенського гестапо, його ад'ютанта, коменданта району, помічника гебітскомісара і його шофера. Підірвано військовий ешелон на перегоні Лубни — Тарнавщина.

Стійкість, мужність і витримку під прапором Червоного Хреста виявили лікарі 3. Ю. Трохименко, А. В. Котляр, які у напівлегальних умовах надавали допомогу пораненим червоноармійцям і командирам.

Після двохрічної окупації Лубенщина 17 — 19 вересня 1943 року була визволена військами 40 армії Воронезького фронту. Особливо відзначилися 337 стрілецька дивізія за що їй було присвоєно почесне найменування «Лубенська» і танкісти 2 танкового корпусу. 19 вересня о 3 год. 30 хв. ранку радянські війська оволоділи містом і станцією Лубни. 1129 стрілецький полк переслідував ворога по дорозі на Вільшану, 1131 стрілецький полк вибив німців з сіл Хитці і Лука.

Віступаючи під ударами радянських військ, фашисти залишали руїни і згарища. Матеріальні збитки від їх дій склали понад 400 млн. крб. у довоєнних цінах.

6508 лубенчан нагороджено орденами і медалями. Повними кавалерами ордена «Слави» закінчили війну Ф. Т. Шокало з с. Мгар, Д. П. Штиря з с. Тишки та В. Д. Михайленко з м. Лубен. 14 лубенцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу: П. Г. Дейкалу, В. С. Куку, Н. Ф. Меклін, В. Ф. Мицику, М. Е. П'ятикопу, П. М. Раку, А. П. Рибкіну, Д. І. Сірику, К. Ф. Стронському, Д. К. Федорині, В. О. Халу, М. М. Халявицькому і А. М. Щербаню. Лубенці Т. Т. Дерикон, М. П. Недбайло, П. М. Олійник та М. Г. Самійленко брали участь в Параді Перемоги ([Москва]).

На території міста і району є 52 братські могили, в яких поховано 690 воїнів. Імена більшості невідомі. В братських могилах в селах: Хитці, Засулля, Клепачі, Матяшівка захоронено невідому кількість радянських бійців, як і в Тарнавщині та Губському, де поховані воїни, що загинули в 1941 році.

Встановлено 56 пам'ятників, обелісків та пам'ятних знаків, 60 пам'ятних стел, на яких увічнені імена односельців, що полягли в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр.

Лубни — місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося «духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії».

Символіка

Офіційно затвердженими символами Лубен є герб та прапор міста.

Детальніше у статті Герб Лубен
та

Детальніше у статті Прапор Лубен
.

Гімн Лубен — один із символів міста. Музика І. Любича, слова О. Хало.

Славтесь, Лубни величаві,
Горда красуня Сула.
Рідному місту навіки
Наша хвала.

Прославляймо Лубен,
звитягу трудову,
Малинове знамено,
козацьку булаву,
Місто сонця і весни —
Вічно юні Лубни.

З верхнього Валу — донині
Вірна і доблесна путь,
Хай над Лубнами зоріє
Світлість майбуть.

Населення

Чисельність населення в місті Лубни становить 48.7 тис. осіб, що складає 3.2% від загальної чисельності населення в області.

Сучасні Лубни

Хорольський спуск

Лубенський краєзнавчий музей

Сьогодні Лубни — значний промисловий і культурний центр. Найбільші підприємства: заводи «Лічмаш», «Лубнифарм», «Автомаш», м'ясокомбінат, молокозавод, цегельний завод, заводи «Комсомолець» та «Шліфверст» (колишній «Комунар»), меблевий комбінат, хлібозавод. Але з 1992 року в місті починається глибока соціально-економічна криза, падає виробництво та життєвий рівень населення. У наш час більшість підприємств міста у руїні. Стабілізації економіки, соціальної сфери й рівня життя в місті не спостерігається.

У місті виробляють 45 видів морозива, лубенський хліб відомий в усій Україні, добре знають у столиці та інших містах лубенську цеглу..

Навчальні заклади: 10 загальноосвітніх, технікуми (коледжі): лісовий та бухгалтерського обліку; техшкола Південної залізниці, художня і спортивна школи, медучилище, музична школа, Лубенський професійний ліцей.

Місто має свою футбольну команду ФК «Лубни». Вона володар Кубка Полтавщини — 2005/06 та 2006/07 років, другий призер чемпіонату області 2005/06, третій призер — 2006/07 та 2007(осінь). Волейбольний клуб "Фаворит" в 2010 р. здобув право грати в Супер-лізі України. Наступна мета волейболістів — єврокубки! Виходить газета «Лубенщина».

Є галерея мистецтв, краєзнавчий музей, кінотеатр «Київська Русь», міський Будинок культури.

Місто вважається «літературною столицею області».

День міста — 18 вересня.

Поділ міста

З 2000 року 53-тисячні Лубни поділені на 8 мікрорайонів. Кожним мікрорайоном керує спеціально призначений секретар з числа співробітників міськвиконкому. Разом із дільничними міліціонерами та працівниками житлово-комунальної служби секретар намагається оперативно вирішувати проблеми городян, які звертаються по допомогу.

Історичні пам'ятки

Давнє фото: Троїцька церква

• Мгарський Спасо-Преображенський чоловічий монастир (заснований 1619 року)
• храм Різдва Богородиці
• Троїцька церква на Нижньому Валу
• будинок Єпархіального училища (нині школа № 10)

про пам'ятники міста дивіться статтю Пам'ятники Лубен.

Відомі уродженці міста або ті, чиє життя пов'язане з Лубнами

• Андріє́вський Леонід Іванович
• Астря́б Олександр Матвійович
• Бо́дик Ла́зар Зу́сьович — український кінорежисер;
• Божинський-Божко Микола Васильович — Герой Крут, загинув у бою під Крутами в січні 1918 року.
• Бондар Василь Трохимович — український поет і письменник.
• Брижа́ха Олекса́ндр Проко́пович
• Венге́ров Семен Опанасович
• Джигурда́ Сергій Борисович
• До́нченко Оле́сь Васи́льович — український радянський поет, прозаїк, казкар;
• Карпі́нський Ни́кон Ка́рпович (1745—1810 р.) — відомий анатом і хірург, один із засновників вітчизняної анатомічної школи, укладач першої в Росії фармакопеї;
• Керн Анна (Керн Ганна Петрівна)
• Ліви́цький Андрій Миколайович
• Лубе́нський Петро Олександрович (Афонський Петро Олександрович)
• Малик Володимир Кирилович
• Мартос Борис Миколайович — голова Ради Міністрів УНР (1919 р.);
• Меклин Наталія Федорiвна — радянський льотчик, Герой Радянського Союзу;
• Мельхіседе́к (Значко́-Яво́рський Матвій Карпович)
• Миколаєнко Іван Сидорович — підполковник армії УНР;
• Мусієнко Дмитро Михайлович — український сценарист, кінокритик.
• Номис М. (Си́монов Матвій Тере́нтійович)
• Очеретько Митрофан - підполковник Армії УНР.
• Паїсій
• Піо́нтек Люціа́на Карлівна
• Порш Микола Володимирович
• Радзимо́вська Валентина
• Роїк Віра Сергіївна
• Ромода́нов Андрій Петрович — академік АМН СРСР, АН і АМН України, відомий нейрохірург. Ім'я А. П. Ромоданова носить інститут нейрохірургії АМН України (м. Київ)
• Руде́нко Людмила Володимирівна — радянська шахістка: друга в історії шахів та перша серед радянських шахісток чемпіонка світу (1950—53 рр.);
• Скаржи́нська Катерина Миколаївна — видатна меценатка, фундаторка першого приватного музею (1885 р.)в історії України.
• Чичиба́бін Олексій Євгенович
• Ше́мет Богдан Володимирович
• Ше́мет Володимир Миха́йлович — видатний політичний діяч
• Ше́мет Микола Миха́йлович — видатний політичний діяч
• Ше́мет Сергій Миха́йлович — видатний політичний діяч
• Шолом Алейхем (Рабинович Шолом Нохумович)
• Яно́вська Любо́в Олекса́ндрівна
• Станіславський Анатолій Іванович — український архітектор.

Міжнародна співпраця

• Скерневице (пол. Skierniewice), Польща (2007 — заява про наміри)
• Сіткувка-Новіни (пол. Sitkówka-Nowiny), Польща
• Ботошані (рум. Botoşani), Румунія
• Лясковец (болг. Лясковец), Болгарія
• Камизяк (рос. Камызяк), Росія (червень, 2010)
• Асканія-Нова (укр. Асканія-Нова), Україна

Галерея

• 

  Панорама: Ярмаркова площа

• 

  Володимирський Майдан

• 

  Храм Різдва пресвятої Богородиці

Cайти міста

• Форум міста Лубни

Джерела, посилання і література

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Сайт міської Ради
• АМУ
• ВРУ
• Стаття Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego (1880-1902), V, p. 777: "Łubny". у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V (Kutowa Wola — Malczyce) з 1884 року (пол.)
• Лубни, каталог посилань Open Directory Project