Лубок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ведмідь з козою прохолоджуються, лубок

Лубок  — загальна назва різновиду історичних народних картинок, створених друкованим засобом, які мали значний наклад. В 19 ст. стали предметом колекціонування і надбанням музеїв. В 20 ст. — різновид образотворчого мистецтва, гравюри як такої, специфічні властивості якої використовують вже професійні митці.

Історичні дані[ред.ред. код]

Умови для виникнення лубка були створені ще в середньовіччя. Поява дерев'яних матриць для нанесення візерунків та малюнків на текстиль в 12-13 ст. - не що інше як лубок на тканині. Специфічні якості лубка як мистецтва гравюри сформовані у 15-16 ст., коли для друку народних картинок почали використовувати папір, новий дешевий матеріал, принадний для друку як текстів книг, так і зображень. Схематичні зображення народної картинки ( лубка ) наближені до середньовічної мініатюри і до зображень на кахлях.


Назва[ред.ред. код]

Аркуш-звістка про виставу «Олексій - Божа людина», що відбулася в Києві у 1674 р. на честь російського царя Олексія Михайловича, одна з перших театральних програмок.


Первісна назва лубка - фряжські аркуші, «фряжські» - тобто закордонні по відношенню до Московії. Відсутність на відміну від Західної Європи розвинених жанрів живопису ( картина олійними фарбами, вітраж, мозаїка ) сприяли надзвичайній популярності фряжських аркушів в Московії та Україні. Їх можна було побачити як в курній дерев'яній оселі маленького села, так і в хоромах боярина, князя, царя. Специфічна назва «лубок» закріпилася за народною картинкою лише з 19 століття. Назву - за однією з версій - пов'язують з луб'яним коробом, в якому їх носили на продаж.


Лубок часто пов'язують з Російським царством і російським мистецтвом, хоча відомо, що народні картиники ( тобто лубки ) друкували і в Києві, в Києво-Печерському монастирі.

Якості лубка[ред.ред. код]

Лубок до початку 19 ст. пройшов довгий шлях історичного розвитку, виробивши специфічні риси, що відрізняли його від професійно створених гравюр з її освіченими майстрами і трудоміськими друкарськими техніками. Лубок створювали неосвічені або мало освічені народні майстри досить примітивними засобами і техніками. Тому майстри лубка практично не використовували закони художньої перспективи, відкриті італійськими майстрами 15 століття, лубок не мав розвиненої колористичної гами, широко вживав схематичні зображення. Найкращі зразки лубка мають -

  • лаконізм
  • знаковість, запозичену з ікони ( будівля як знак оселі, а не реальна споруда )
  • відсутність зображень інтер'єрів ( до 19 ст. )
  • доповнення віршованими написами з примітивною римою
  • невизнання реального масштабу ( курка більша за людину, а дерево - менше за людину і курку)
  • умовне використання фарби ( червоні очі у котів, синє хутро у мишей )
  • обмеженість в кольорах або використання взагалі одного з них
  • розфарбування робили вручну і без дотримання контурів
  • казковість і фантастичність ситуацій і багатьох персонажів

Функції[ред.ред. код]

лубок-козьмографія ( умовна мапа світу ), початок 18 ст.

Лубок мав надзвичайно широкі функції -

  • декоративні ( окраса бідної селянської оселі, постоялого двору )
  • лубок-абетка, лубок-календар
  • розповсюдження письменності( по написам лубка часто навчали грамоті )
  • лубок-козьмографія ( з астрономічними даними )
  • лубок казковий, фантазійний
  • ботанічні ( лубок - травник )
  • лубок з тектом пісні
  • лубок з математичними прикладами
  • примітивний замінник газет
  • соромицький лубок
  • лубок з релігійними сюжетами тощо.



Безцензурне народне видання[ред.ред. код]

Я детина небогатой имею нос горбатой, лубок 18 ст.

Лубок довгий час був безцензурним народним виданням. Тому час від часу отримував сатиричне, протестне спрямування як відображення народного спротиву світському чи церковному гнобленню, але не став пропагандиським чи агітаційним засобом на кшталт сучасного плакату.

Консевативна народна свідомість протистояла негуманно проведеним культурним реформам, що запровадив цар Петро І та його оточення. Лубок початку 18 століття вперше запозичив стилістику доби у вигляді елементів бароко та моди на новий європейський одяг. Ще раз це відбудеться в добу ампіру, коли Російська імперія воюватиме з військами Наполеона у 1812 - 1814 рр.


Цензурні утиски 18 - 19 ст.[ред.ред. код]

Цирюльник ріже бороду
Смерть Павла Коломенського, лубок з рукопису старообрядців
Єврейська корчма або шинок в Україні, лубок 1868 року
Князь Василь Йосипович Бебутов, лубок 1887 р.


Сатиричні зображення на себе побачив ще Петро І, що започаткував державну систему шпигунства і доносів. Сатиричні лубки викликали гнів і перший указ, де сповіщалося (російською )- « За составление сатиры ея сочинитель будет подвергнут злейшим истязаниям ». Але сатири - не припинилися. Це викликало новий указ від 20 березня 1721 р ., за яким конфіскували усі народні картинки, які продавали у крамничках на Спаскому мосту в Москві. Це допомогло мало. І нові заборони на створеня сатиричних картинок видавали у 1744, у 1745, у 1783, у 1800 роках.

Справжній погром крамниць і маленьких друкарень Москви, де виготовляли лубки, відбувся восени 1850 року. План повного підкорення безцензурних народних картинок розробив тодішній генерал-губернатор Москви граф Закревський.

Поліція вдиралася у друкарні, робила обшук. Особливо цікавили дерев'яні матриці - їх викидали на двір і нещадно рубали на очах переляканих володарів. Порубані дошки кидали у багаття, кидаючи у вогонь усі паперові наклади, які були знайдені. Володарів вели до багаття і брали підписи про обов'язкове пред'явлення нових зображень цензорам. Володарів зобов'язали також здати усі мідяні дошки і їх залишки в ливарні майстерні церкви для виливання церковних дзвонів. Порушників залякали тюремним ув'язненням та висилкою з Москви. Погроми були в майстернях -

  • Кузнецова,
  • Ахметьєва,
  • Лаврентьєва,
  • Щурова,
  • Чіжкова,
  • Логінова та десятка інших. Безцензурний російський лубок з цього періоду практично зникає. Лубок стає беззубим, фольклорно-пісенним, казковим, релігійно-забарвленим. Він все більше програє в порівнянні з підцензурними друкарнями і поступається новітнім, дешевим графічним технікам.

Лубок не зникає повністю, але його переводять на промислове і підцензурне створення. Цензорами були тільки пани, тому лубок силомиць поєднують з академічною художньою системою. Він втрачає характерні особливості, в лубок силомиць вносять перспективу, пейзаж, зображення інтер'єру, а самі зображення стають більш реалістичними і нудними, сюжети жорстко контролюють, всі вони на панський смак - добропорядні. Запровадження літографії дало можливість відразу друкувати народні картинки різнокольоровими, відпала необхідність розфарбовувати їх вручну. Лубок втратив простоту, веселий характер, сміхову культуру. Сатиричних лубків просто не друкували, бо цензура їх не пропускала.

Колекціонери 19 ст.[ред.ред. код]

Лубок з пісенним текстом, початок 19 ст.

Довгий час лубок залишався на узбіччі офіційної культури. Його не вивчали, не аналізували, не сприяли збереженню традицій, практично не залучали до вирішення мистецьких чи державних проблем. Про лубок знали, але відповідної літератури про лубок та народну картинку не існувало. Ситуація змінилася лише в 19 ст. З одного боку лубок зазнав надзвичайного тиску збоку цензури, з другого - з'явилися перші поціновувавчі народної картинки у лавах офіційних державних діячів, освічених аматорів, науковців. Серед тих, хто збирає лубок у 19 столітті -

Розкішна і найповніша колекція лубків Ровінського Д.О. ( близько 8.000 зразків )стає надбанням Рум'янцевської бібліотеки в Москві.


Лубок в 20 ст.[ред.ред. код]

Видання 1914 р. з використанням стилістики лубка.

В 20 столітті лубок став надбанням музеїв і предметом аналізу і досліджень. У 1905 р. колекції лубка О. Бахрушина та П. Щукіна передані у Держаний Історичний музей. Вже самі музейні працівники їдуть по селам півночі і збирають зразки лубків, що випадково зберіглися в провінціях.

До стилістики лубка звертаються фахові художники, серед яких -

Джерела[ред.ред. код]

  • Ровинский Д. А., «Русские народные картинки», СПБ, 1881
  • Овсянников Ю.М. «Лубок», М, 1968
  • Михаил Никитин. К истории изучения русского лубка// Советское искусствознание. 1986. Вып.20.
  • Автор-составитель Иткина Е.И. «Русский рисованый лубок», собрание ГИМ, Москва, 1992
  • Народная картинка XVII—XIX веков, сб. ст., изд. Дмитрий Буланин, 1996
  • И. Л. Бусева-Давыдова. Культура и искусство в эпоху перемен. - М., Индрик, 2008, ISBN 978-5-85759-439-1


Посилання[ред.ред. код]