Лудоманія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паталогічний потяг до азартних ігор
МКХ-10 F63.0
МКХ-9 312.2
Ігрові автомати та казино

Лудома́нія (гра́льна зале́жність, ігрома́нія ) — пристрасть до азартних ігор, хвороба, заключна стадія якої — затьмарення свідомості та божевілля. МКБ-10 має код F63.0.

Спекулятивну торгівлю на фондових ринках та Forex можна сміло також прирівняти до азартних ігор, оскільки торговці фінансовими активами не створюють реального продукту (хочуть нічого не робити, але заробляти на спекуляціях) . Особливого поштовху розвитку лудоманії надав Інтернет.

Останнім часом проблема азартних ігор набула виключно важливого значення у зв'язку з значним розповсюдженням ігрових автоматів, відкриттям безлічі казино. Всі вони красиво оформлені, що сприяє посиленню ефекту легкої можливості виграшу за короткий час. Ігрові автомати давно поширені в усьому світі. Так, ще в 1970-х роках XX століття в Англії виникла проблема низької відвідуваності кінотеатрів, аж до необхідності їх закриття, за рахунок зростаючої популярності залів ігрових автоматів. У США, за даними Р. Фольберг (Volberg, 1996), кількість «проблемних гравців» — адиктивних гравців, настільки залежних від ігрових автоматів, що їх життя опиняється повністю підпорядкованим цій пристрасті, — сягає 5 % населення. Дані інших дослідників (Ladouceur et al., 1999) свідчать про те, що тільки за першу половину 1990-х років число проблемних гравців зросла в Канаді більш ніж на 75 %.

У зв'язку з цим багато зарубіжних дослідників вважають азартні ігри серйозною соціальною проблемою, що представляє загрозу для частини населення. Проблема посилюється тим, що в процесі гри в ряді випадків виникають розслаблення, зняття емоційної напруги, відволікання від неприємних проблем, і гра сприймається як приємне проведення часу. На основі цього механізму поступово настає втягування і розвивається залежність. Разом з тим у літературі досі не вщухають суперечки — чи є ігрова залежність психологічною залежністю чи більшою мірою однією з форм обсесивно-компульсивного розладу (Blanco et al., 2001).

Ознаки[ред.ред. код]

Існує купа ознак, які є характерними для азартних ігор. Азартні ігри, в свою чергу, є проявом залежності. До основних ознак відносять:

  • Постійна залученість, збільшення часу, проведеного в ситуації гри.
  • Зміна кола інтересів, постійні думки про гру, переживання і уява ситуацій, що стосуються гри.
  • «Втрата контролю», що виражається в нездатності припинати гру, як після великого виграшу, так і після постійних програшів.
  • Стан психологічного дискомфорту, роздратування, занепокоєння, що розвивається через порівняно короткі проміжки часу.
  • Поступове збільшення частоти участі у грі, прагнення до більш високого ризику.
  • Періодично виникає стан напруги, що супроводжуються ігровим «драйвом».
  • Швидко наростаюче зниження здатності чинити опір спокусі. Це виражається в тому, що, вирішивши раз і назавжди «зав'язати», при найменшій провокації (зустріч зі старими знайомими, розмова на тему гри, наявність поруч грального закладу і т. д.) ігрова залежність поновлюється.

Філософський погляд[ред.ред. код]

Якщо, поглянути глобально, то ігровий бізнес, букмекерські контори, лотереї — це недобрі речі. Чому недобрі?

  • Попри те, що ігровий бізнес створює велику кількість робочих місць, дає поштовх розвитку багатьох видів спорту (букмекерські контори фінансують клуби, окремих спортсменів тощо), дає людям відчуття адреналіну (можливість виграти), цікаво проведений час — суспільна думка є однозначною, ігровий бізнес — негатив. Можливо в списку вище наведено не усі позитивні сторони існування букмекерських контор та ігрового бізнесу, проте негативні сторони ігрового бізнесу говорять самі за себе.
  • До таких можна віднести: втрата духовності, звикання гравців (клієнтів) до неприйнятного методу отримання грошей, лудоманія (горе сімей), втрата здоров'я (через нервові зриви, постійне хвилювання), підвищення злочинності (задля отримання грошей і гри) тощо.

Щодо грошей. Що тут скажеш, не в грошах справа. Те що існує ігровий бізнес може навіть і не так погано. У руках власників ігрового бізнесу зосереджується конкретна сума грошей. Такі кошти дають можливість для інвестиційної діяльності, що окремі люди не змогли б зробити. Проте тут треба звернути увагу, на кількості гравців, на час проведений за грою. Ці люди в цей час могли б працювати, створювати частинку ВВП і прийнятно заробляти гроші. Це було би добре. Натомість бачимо зовсім іншу картину. Існують окремі точки зору, щодо діяльності грального бізнесу. Як відомо інтернет тільки дав поштовх розвитку ігрового бізнесу: тому є точка зору, того що Букмекерські контори використовують метод 25 кадру, задля впливу на рішення гравців і отримання вигоди. Бог, яким би Він не був для кожної людини, дав людині голову і розум. Дав голову і розум не для краси, а для того, аби Людина думала. Думати потрібно завжди. Голова для того, аби думати.

Американська класифікація[ред.ред. код]

В американській класифікації психічних розладів (DSM-IV, 1994) діагноз патологічної ігрової залежності ставиться при наявності п'яти і більше пунктів з розділу А та одного пункту розділу Б. При цього лудоман здійснює такі вчинки:

А.

  • Повністю в грі, наприклад, постійно повертається в думках до минулого досвіду ігор, навмисно відмовляється від гри або, навпаки, смакує і готується до реалізації чергової можливості зіграти, або обмірковує спосіб дістати кошти для цього.
  • Продовжує гру і підвищує ставки, щоб досягти бажаної гостроти відчуттів.
  • Робив неодноразові, але безуспішні спроби контролювати свою пристрасть до гри, грати менше або зовсім припинити.
  • Проявляє занепокоєння і дратівливість при спробі грати менше або зовсім відмовитися від гри.
  • Грає, щоб втекти від проблем або зняти дискомфорт (зокрема, відчуття безпорадності, провини, тривогу, депресію).
  • Повертається до гри на наступний день після програшу, щоб відігратися (думка про програш не дає спокою).
  • Бреше сім'ї, лікарю та іншим людям, щоб приховати ступінь того наскільки втягнутий у гру.
  • Здійснював кримінальні злочини — такі, як фальсифікація, шахрайство, крадіжка, привласнення чужого майна з метою забезпечення засобів для участі в грі.
  • Ставить під загрозу і навіть готовий повністю порвати стосунки з близькими людьми, кинути роботу або навчання, відмовитися від перспективи кар'єрного зростання.
  • У ситуації відсутності грошей через гру перекладає вирішення проблем на інших людей.

Б.

  • Ігрова поведінка не пов'язана з маніакальним епізодом.

Говорячи про психологічні особливості проблемних гравців, більшість дослідників вказує на втрату контролю над власною поведінкою, причому це стосується всіх варіантів гри — від гри на тоталізаторі до ігрових автоматів (O'Connor, Dickerson, 2003). Австралійські дослідники А. Бласцінскій и Л. Науер (Blaszczynski, Nower, 1997) виділяють три підгрупи проблемних гравців:

  • з порушенням поведінки;
  • емоційно нестійкі;
  • антисоціальні гравці, схильні до імпульсивних поступків (тим самим підкреслюють неоднорідність групи залежних)

Хоча хвороблива пристрасть до азартних ігор частіше спостерігається у чоловіків, у жінок ця залежність приймає більш важкі форми. Жінки втягуються в небезпечне захоплення в три рази швидше і важче піддаються психотерапії. На відміну від чоловіків, жінки підпадають під залежність від азартних ігор в зрілішому віці, і з інших причин. Найпоширеніша з них — це особисті проблеми від яких вони намагаються піти в гру. Найбільш часто це відбувається у віці від 21 до 55 років, і в 1-4 % випадків пристрасть набуває таких форм, при яких необхідна допомога психіатра. Кожен третій патологічний гравець — це жінка. Так, в недавньому порівняльному дослідженні 70 проблемних гравців-чоловіків і 70 гравців-жінок показало більш поетапний розвиток залежності у жінок за стадіями: соціальна ігрова залежність; інтенсивна ігрова залежність; проблемна ігрова залежність. Статеві відмінності між чоловіками і жінками полягали також у тому, що ігрову залежність в жінок частіше супроводжував депресивний розлад, а у чоловіків — алкоголізм (Tavares et al., 2003).


Слід зазначити, що особи, які беруть участь у грі, порівняно часто зловживають алкоголем та іншими психоактивними речовинами, тобто включаються до комбінованої форми залежності. Для «гравців» типові труднощі міжособистісних відносин, часті розлучення, порушення трудової дисципліни, часта зміна роботи.

Фактори, які призводять до ігрової залежності[ред.ред. код]

Існують фактори, які можуть привести до ігрової залежності :

  • неправильне виховання у сім'ї (тиск на дитину)
  • участь у грі батьків, знайомих (має велике значення на початковому етапі)
  • прагнення брати участь у грі з дитинства (карти, доміно, шахи)
  • переоцінка значення матеріальних цінностей (можливо найголовніший фактор)
  • увага на фінансових можливостях
  • заздрість багатшим людям
  • переконання в тому, що все можна вирішити за допомогою грошей

Американський дослідник А. Пастернак (Pasternak, 1997), в свою чергу, в якості факторів ризику виділяє :

  • відношення до етнічної меншості
  • відсутність сімейного статуса
  • депресію
  • також різні варіанти хімічної залежності

На думку біологів із Університета Кентуккі, у частини тварин існує певний біологічний механізм, який говорить про ігроманію. Наприклад, голуби віддають перевагу нерегулярній, але великій (за кількістю) їжі, попри те, що невелика кількість регулярної їжі вцілому на 50 % більше випадкових виграшів[1].

Стадії розвитку ігрової залежності[ред.ред. код]

Р. Кастер (Custer, 1984) виділив три стадії ігрової залежності :

  • стадія виграшів
  • стадія програшів
  • стадія розчарування

Стадія виграшів представлена ​​наступними ознаками: випадкова гра, часті виграші, уява передує і супроводжує гру, частіші випадки гри (приймання парі), збільшення розміру ставок, фантазії про гру, дуже великий виграш, безпричинний оптимізм. Для стадії програшів характерні: гра на самоті, хвастощі виграшами, роздуми тільки про гру, епізоди програшів, які затягуються, нездатність зупинити гру, брехня і приховування від друзів своєї проблеми, зменшення турботи про сім'ю або дружину, зменшення робочого часу на користь гри, відмова платити борги, зміна особистості — дратівливість, стомлюваність, нетовариськість, важка емоційна аура будинку (помешкання), позичання грошей на гру, дуже великі борги, створені як законними, так і незаконними способами, нездатність оплатити борги, відчайдушні спроби припинити грати. Ознаками стадії розчарування є: втрата професійної та особистої репутації; значне збільшення часу, проведеного за грою, і розміру ставок; віддалення від сім'ї і друзів; докори совісті; каяття; ненависть до інших; паніка; незаконні дії; безнадійність; думки про самогубство; арешт; розлучення; зловживання алкоголем; емоційні порушення; закриття у собі.

Розвиток фаз[ред.ред. код]

В. В. Зайцев і А. Ф. Шайдуліна (2003) описали розвиток фаз і поведінку пацієнтів, що складають так званий ігровий цикл, розуміння якого важливо для формування психотерапевтичних завдань при роботі з проблемними гравцями.

Фаза стриманості характеризується стриманістю від гри через відсутність грошей, тиску мікросоціального оточення, пригніченістю, викликаною черговою ігровою невдачею.

Фаза «автоматичних фантазій», коли частішають спонтанні фантазії про гру. Ігроман прокручує у своїй уяві стан азарту і передчуття виграшу, витісняє епізоди програшів. Фантазії виникають спонтанно або під впливом непрямих стимулів.

Фаза наростання емоційного напруження. Залежно від індивідуальних особливостей виникає тужливо-пригнічений настрій, або відзначаються дратівливість, тривога. Іноді цей настрій супроводжується посиленням фантазій про гру. У ряді випадків цей настрій сприймається пацієнтом, як беззмістовний і навіть спрямований в бік від гри. Заміщується підвищенням сексуального потягу, інтелектуальними навантаженнями.

Фаза прийняття рішення грати. Рішення приходить двома шляхами. Перший з них полягає в тому, що пацієнт під впливом фантазій в «телеграфному стилі» планує спосіб реалізації свого бажання. Це «дуже ймовірний для виграшу», на думку ігромана, варіант ігрового поведінки. Характерний для переходу першій стадії захворювання в другу. Інший варіант — рішення грати приходить відразу після ігрового епізоду. У його основі лежить ірраціональне переконання в необхідності відігратися. Цей механізм характерний для другої і третьої стадій захворювання.

Фаза витіснення прийнятого рішення. Інтенсивність усвідомлюваного хворим бажання грати зменшується, і виникає «ілюзія контролю» над своєю поведінкою. В цей час може покращитися економічний і соціальний статус гравця. Поєднання цих умов призводить до того, що пацієнт без усвідомлюваного ризику йде назустріч обставинами, що провокує ігровий зрив (велика сума грошей на руках, прийом алкоголю, спроба зіграти для відпочинку тощо).

Фаза реалізації прийнятого рішення. Для неї характерно виражене емоційне збудження та інтенсивні фантазії про майбутню гру. Часто ігромани описують цей стан як «транс», «стаєш як зомбі». Попри те, що у свідомості пацієнта ще виникають конструктивні заперечення, вони тут же відкидаються ірраціональним мисленням. У гравця домінують хибні уявлення про можливості контролювати себе. Гра не припиняється, поки не програються усі гроші. Потім починається фаза стриманості і починається новий цикл.

Помилки мислення[ред.ред. код]

В. В. Зайцев і А. Ф. Шайдуліна (2003) приділяють особливу увагу так званим «помилкам мислення», які формують ірраціональні установки ігроманів. Помилки мислення бувають стратегічними, які зумовлюють загальне позитивне ставлення до своєї залежності, і тактичними, які запускають і підтримують механізм «ігрового трансу».

До стратегічних помилок мислення відносяться наступні внутрішні переконання:

  • Гроші вирішують усе, в тому числі проблеми емоцій і відносин із людьми.
  • Невпевненість у теперішній ситуації (житті) і очікування успіху внаслідок виграшів, уявлення про можливість знищити життєві невдачі успішною грою.
  • Заміна думок про контроль над собою думками і фантазіями про майбутній виграш.

До тактичних помилок відносяться такі помилки:

  • Віра в виграшний — фартовий (успішний) день.
  • Переконання у тому, що обов'язково має настати переломний момент в грі.
  • Уява про те, що повернути борги можна тільки за допомогою гри, тобто відіграти.
  • Емоціональний зв'язок тільки із останнім ігровим епізодом, коли ігроман обіцяє сам собі більше ніколи не грати.
  • Переконання у тому, що доведеться грати лише на частину грошей (в наявності).
  • Сприйняття грошей під час гри як фішок або цифр на екрані.
  • Уява про ставки як про угоди.

Епідемія ігроманії[ред.ред. код]

У зв'язку з повсюдним розповсюдженням гральних автоматів і відсутністю контролю, зокрема, вікового, в ігрових залах України серед населення практично у всіх вікових групах почалася своєрідна епідемія ігроманії. Підлітки не опинилися осторонь від неї. В останніх є свої особливості ігрової залежності. Дослідження особливостей гри серед підліткової популяції в 10000 чоловік у віці від 12 до 13 років з 114 шкіл в Англії та Уельсі показало, що підлітки грають практично в ті ж ігри, що й дорослі. Разом з тим підлітки надають перевагу ігровим автоматам (fruit machines), а також квиткам національної лотереї. За даними австралійських дослідників, понад 5% підлітків можуть бути віднесені до проблемних гравців (Fisher, 1999).

П. Дельфабро і Л. Трапп (Delfabbro, Thrupp, 2003), розглядаючи соціальні детермінанти, що сприяють виникненню підліткової ігроманії, вказують на факт ігрової залежності серед батьків, а також позитивне ставлення до гри в сім'ї. Говорячи про фактори, що перешкоджають підлітковій ігроманії, дослідники відзначають виховання в сім'ї таких якостей, як уміння зберігати свої гроші, складати і підтримувати бюджет.

Лікування ігроманії[ред.ред. код]

Історія із життя[ред.ред. код]

Навіть не пам'ятаю, як все почалося. Тільки тепер, я почав розуміти вислів — «З ким поведешся, того й наберешся».

  • Все почалось на початку 2006 року. Якось випадково, я із братом зайшли в контору, ще й букмекер прийняв ставки (мені то, навіть 16 не було). Якби не брат, я може ніколи не ставив би ставок на спортивні події, а може навпаки, ніколи не зав'язав. Хоча навіщо, когось звинувачувати у чомусь, коли власного розуму нема. Якось все, так недобре вийшло. Справа не була у грошах. Я мабуть був, ще малий навіть не розумів толком, що із грішми можна зробити. Звісно перші ставки, я програв. Але все-таки тут справа мабуть у вихованні.
  • Програші були мінімальні по 5 гривень на тиждень. Ніби не багато, так чисто, щоб поставити і подивитись, або потягнути. Проте тут був Чемпіонат світу із футболу 2006 року. Тут все і почалось, на мій погляд. Перші великі виграші. Пам'ятаю, як сьогодні, перший великий виграш 146 гривень із 15. Чим не клас. Адреналін в крові, азарт. Таким, чином (методом батога і пряника) затягують майбутніх «великих» гравців, просто наркоманів у цій справі.
  • Потім, потім навіть не пригадую, все якось швидко пішло. Почались великі ставки. На великі гроші. Спочатку ніби ставив маленькі суми, щось вигравав, ставало більше, але за принципом ставлю знову все на одну подію, програвав усі гроші. Так пам'ятаю, на рахунку в одній Букмекерській конторі «Фаворит» мав вже багацько грошей. І тут ставка на 700 гривень пролетіла, на коефіцієнт 1.2. Сердитись, що сердитись 1.2 дають не просто так.
  • Є моменти про які я не хочу згадувати, настільки соромно, що зараз не хочу навіть уявляти. Справа була у вкрадених грошах. Я завжди знав, що частина провини лежить на батьках. Адже вони недосконало виховали, дали невірну настанову про успіх у житті, про щастя. Адже воно не лежить у грошах.
  • Я б не сказав, що моя історія завершилась зовсім негативно і в неї є поганий кінець. Проте і позитиву тут немає. Можливо, я здобув трохи досвіду і більше не буду зв'язуватись із іграми, а можливо, я, просто, перебуваю на деякій стадії, після чого знову повернуся у гру. Для тих людей, які грають в азартні ігри раджу більше не грати; для тих, які ніколи не грали — ніколи й не грати.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «У голубів виявили любов до азарта». Membrana. 2010-10-15. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2010-10-17. 

Посилання[ред.ред. код]