Лужицька культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поширення Лужицької культури в Європі (салатовий колір)

Лужицька культура (англ. Lusatian culture) — археологічна культура пізньої бронзової доби і ранньої залізної доби. Була названа від Лужиці, слов'янського краю у східній Німеччині, що межує з Чехією і Польщею, де вперше були знайдені характерні їй кладовища і поселення.

Час і територія[ред.ред. код]

Тривала приблизно з 1300 до 350 роки до PX. Охоплює час від Монтеліус III-го до V-го Північно-європейської часової схеми.

Басейн рік Шпрее, Одри, горішньої і середньої Лаби і Східної Німеччині і Чехії, а також вся територія Польщі за винятком давніх українських і білоруських територій на правобережжі Віслі і Східної Прусії, а також Словаччина.

На територію Західної України лужицька культура поширилася приблизно з 1100 до РХ вздовж верхньої і середньої течії Західного Бугу. Поблизу села Млинище досліджено могильник, в якому виявлено близько 30 поховань з трупоспаленнями і супровідний інвентар, що містив типово лужицький посуд. Подібний могильник досліджено поблизу села Тяглів на Львівщині. Окремі пам’ятки зустрічаються на сході аж до Дніпра, що свідчить про тісні торгові і міграційні зв'язки між народом Лужицької культури і населенням Середньої Наддніпрянщини.

Розвинулась з Долужицької і Тшинецької культури. Межувала на заході з Культурою полів поховань (Східна Франція, Німечина, Швейцарія) і Кновицькою культурою (Чехія), культурою Нордичній бронзовій добі — на півночі, Дунайською культурою — на півдні, Білогрудівською і Ноа, а пізніше Чорноліською культурами — на сході (Україна).

У західній частині території змінилася на Білендорфську культуру (Billendorf culture), а у східній — на Померанську культуру (поширилась з району Гданської затоки).

Поховання культури[ред.ред. код]

Мертвих спалювали, а порох клали у поховальну урну, або у невеличкі ями на кладовищі (іноді до 1000 поховань). У пізніший добі культури з'являються багаті поховання, що свідчить про появу соціального розшарування. Відома «княжа могила» у Седдині (Бранденбург, Німеччина) з середньоземноморським бронзовим скарбом і засипана земляним курганом.

Численні людські кістки в ямі 5 метрів глибиною, можливо, є результатом канібалізму (Лоссов, Бранденбург, Німеччина).

Існували і місцеві варіанти обряду поховань.

Господарство культури[ред.ред. код]

Народ лужицької культури не знав гончарного кругу, але виготовляв глиняний посуд: амфори, глечики, келихи, миски і яйцеподібні посудини. Поховальні урни — двоконічні посудини. Існували і місцеві варіанти видів посуду.

Бронза завозилася, і з неї місцеві ремісники виготовляли кинджали, мечі, прикраси і посуд. Десь з 600 року до РХ поширилася металургія заліза.

Племена лужицької культури займалися орним землеробством (дерев'яні плуг і соха) Вирощували пшеницю, ячмінь, пшоно (просо), жито, овес, горох , кормові боби, сочевицю. Садівництво яблунь, груш і слив.

Приселищне скотарство. Мали домашніх свиней, корів, кіз, вівці, коней і собак. Їздили на конях і запрягали у колісниці.

Мисливство на оленя, кабана, бізона, лося, зайця, лису і вовка. Ловили і споживали в їжу рибу і жаб.

Хати і поселення[ред.ред. код]

Приблизно з 800-700 років до РХ з'являються поселення-фортеці. Вони будувалися у важкодоступних місцях, оточені рвами і земляними валами. До цього поселення були відкритими. Ця зміна свідкує про початок майнових конфліктів і набуття багатства деякими групами народу.

Хати були дерев'яні стовпової і зрубної конструкції.

Цікаве біскупинське городище недалеко від Познані. Довгі будівлі роділені на окремі квартири з окремим вогнищем у кожній. Населення будувало льохи для збереження врожаю.

Культура в Україні[ред.ред. код]

На території України відомо небагато зразків лужицьких бронзових та залізних виробів. Скарб з села Чехи (нині Луговське) Львівської області складається з лужицьких прикрас. Зокрема — кельти, браслети, шпильки. Деякі східні вироби проникають з Наддніпрянщини на захід, на територію лужицької культури.

Етнічна належність культури[ред.ред. код]

Деякі дослідники вважають, що народи лужицької культури говорили на мовах кельто-італійськой групи [1]. Так академік Седов стверджує, що лужицьке, допшеворське населення Польщі було кельтським[2]. Інші вважають їх германцями, але ніяк не слов'янами [3]. Треті вважають, що вони були предками іллірійців[4] або кельто-іллірійцями [5]

Див. також[ред.ред. код]

Історичні джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]