Лузіньяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб королів Кіпру та Єрусалима
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Лузіньяни (фр. de Lusignan, вірм. Լուսինյան) — феодальний рід у середньовічній Франції, у Єрусалимському та Кіпрському королівствах, а також у Кілікійській Вірменії.

Історія[ред.ред. код]

Родина Лузіньян була одним із дворянських родів Західної Франції, що отримав своє ім'я за замком Лузіньян, який Лузіньяни тримали як васали графів Пуату і герцогів Аквітанії. У зв'язку з неодноразовою участю Лузіньянів у хрестових походах, у представників цього роду зав'язались тісні зв'язки у державах хрестоносців на Близькому Сході. Ймовірно, тому Аморі Лузіньян, що брав участь у заколоті проти англійського короля Генріха II, тікає від переслідувань до Єрусалимського королівства. Тут він сприяє одруженню свого брата Гі зі спадкоємицею єрусалимського престолу Сибілою. Після смерті її брата Балдуїна IV й малолітнього сина Балдуїна V королем Єрусалимьским стає Гі де Лузіньян (у 1186 році). Утім, наступного року Гі був розбитий вщент мусульманами на чолі з Салах-ад-Діном у битві під Гаттіною. Гі де Лузіньян опинився у полоні і втратив Єрусалим. Після звільнення, однак, у поверненні до Святої Землі йому відмовив Конрад Монтферратський, що був короткий час єрусалимським королем (1192). В результаті Гі купує у Річарда I Левове Серце права на завойований англійцями Кіпр. Після смерті правнука Гі, Гуго III, Кіпр виявився для роду Лузіньян втраченим, оскільки спадкоємець і двоюрідний брат Гуго, будучи також правнуком Аморі, хоч і мав прізвище Лузіньян, але за своїм походженням уже був членом родини графів Пуату.

Гуго V Лузіньян у Франції, завдяки вдалому шлюбу, стає графом Марш. У той час, коли Аморі та Гі Лузіньяни, молодші представники роду, брали участь у хрестових походах й закріплювали за собою землі на Сході, члени роду, що лишились у Франції, намагались посилити і збільшити володіння, що дістались їм на батьківщині. Рауль Лузіньян, молодший брат Аморі, ставши до шлюбу, придбав графство Е в Нормандії, а Гуго Х Лузіньян, одружившись із вдовою англійського короля Іоанна Безземельного Ізабеллою Ангулемською, стає графом Ангулемським. У той час як графство Е було Лузіньянами за покоління втрачено, графствами Марш і Ангулем вони володіли аж до 1309 року, коли, після смерті останнього графа Лузіньян, його сестри передали ці володіння французькій короні.

Представники роду Лузіньян до хрестових походів[ред.ред. код]

Представники роду Лузіньян часів хрестових походів[ред.ред. код]

Графи Ла Марш і Ангулем[ред.ред. код]

  • Гуго IX, пом. 1219 року
  • Гуго Х де Лузіньян, пом. 1249 року під час 7-го хрестового походу
  • Гуго XI, пом. 1250 року під час 7-го хрестового походу
  • Гуго XII, пом. 1270 року
  • Гуго XIII, пом. 1303 року
  • Гі I, пом. 1303 року, останній представник роду Лузіньян, графів Марш і Ангулем чоловічої статі
  • Іоланда I, пом. 1314 року, передала у 1309 році обидва графства короні
  • Гільйом (Вільям) де Валанс, пом. 1294/96 року, граф Пембрук
  • Еймар, пом. 1324 року, граф Пембрук

Королі Кіпру[ред.ред. код]

Після смерті Жака II й померлого того ж року його новонародженого сина Кіпр, а також королівські титули Вірменії та Єрусалима перейшли до вдови Жака, Катарини Корнаро, яка передала їх 1489 року Венеції.

Царі Кілікійської Вірменії[ред.ред. код]

Останні 5, будучи королями Кіпру, формально були також царями Кілікійської Вірменії.

Посилання[ред.ред. код]

Дворянські родини Франції