Лук'яненко Левко Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Левко Григорович Лук'яненко
Левко Григорович Лук'яненко

Голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування
Час на посаді:
29 квітня 2005 — 15 вересня 2008
Президент   Віктор Ющенко

1-й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
Час на посаді:
14 травня 1992 — 15 жовтня 1993
Президент Леонід Кравчук
Попередник  —

Народився 24 серпня 1927(1927-08-24) (87 років)
село Хрипівка,
Городнянський район,
Чернігівська область
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна відзнака Президента України
Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України»
Україна Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України 15 травня 1990 18 червня 1992
2-го скликання
Українська республіканська партія 9 лютого 1995 12 травня 1998
4-го скликання
Українська республіканська партія (БЮТ) 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 15 червня 2007

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (*24 серпня 1927, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) — український дисидент і політик часів СРСР; політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор Акту про Незалежність України.

Біографія[ред.ред. код]

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 19511953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І. Кандибу та А.Любовича.

7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані І. Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Лук'яненко, пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.

Засудження[ред.ред. код]

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при цьому, що 17-ою та 125-ою статтями радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.[1]

Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шестидесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976, на пропозицію Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 Лук'яненко з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення[ред.ред. код]

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акту про незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

Володіє англійською, польською, німецькою мовами[Джерело?].

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією, головою партії до проведення з'їзду обраний голова громадської організації «Громадська ліга Україна — НАТО» Сергій Федорович Джердж[2] .

Бібліографія[ред.ред. код]

Левко Лук'яненко написав наступні книги:[3][4]

  • Лук'яненко Л. Що далі?. — 1989.
  • Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників. — 1991.
  • Лук'яненко Л. За Україну, за її волю…. — 1991. (брошура)
  • Лук'яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. — К.: МП «Пам'ятки України», 1991.
  • Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні!. — К.: Софія, 1994.
  • Лук'яненко Л. Народження нової ери. — 1997.
  • Лук'яненко Л. На землі кленового листу. — 1998.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. — 2005.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. Сосновка-7. — 2007.
  • Лук'яненко Л. З часів неволі. Спогади та роздуми [5]. — ВД «Світлиця», 2009. — 446 с. — 1000 прим.

Автор численних брошур та статей.

Лук'яненко планує завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя».[6]

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

Доброчинність[ред.ред. код]

Коштом Левка Лук'яненка та його дружини Надії в 2008 видано десяте видання документально-історичного роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр».

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]