Луначарський Анатолій Васильович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Анатолій Васильович Луначарський (11 (23) листопада 1875, Полтава — 26 січня 1933, Ментон, Франція) - радянський письменник, марксист, політик-більшовик, нарком освіти СРСР (1917-1929), академік АН СССР (1933).
Народився і виріс в родині крупного чиновника у Полтаві. Потім вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним з співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.
По закінченню гімназії спробував поступати у московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В звязку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюріхського університету. 1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895). Луначарський був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910-1910-х Луначарський — інтернаціоналіст. Незабаром був обраний членом Першого Всеросійського з’їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.
З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов’євим створив групу «правих більшовиків». 1918—1922 – представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР. На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови радянської делегації під час конференції по роззброюванню при Лізі Націй.
Помер у грудні 1933 в місті Ментон, Французька Рив'єра. Похований у Москві. Луначарський — один з основоположників пролетарської літератури. Брав участь в організації кружків пролетарських письменників за межами Радянської Росії, в роботі Пролеткульту. Відомі твори: «П'ять фарсів для аматорів», «Вавилонська паличка», «Фауст і місто», «Олівер Кромвель» і т.д.
