Луначарський Анатолій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анатолій Луначарський

Анатолій Васильович Луначарський (* 11 (23) листопада 1875, Полтава — 26 січня 1933, Ментон, Франція) — російський письменник, журналіст, марксист, політик-більшовик, нарком освіти СРСР (1917–1929), академік АН СССР (1933).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився і виріс в Україні, в родині крупного чиновника у Полтаві. Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним з співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.

По закінченню гімназії спробував поступати у московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюріхського університету. 1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).

Луначарський був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст. Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917 р. (див. Пломбований вагон). Незабаром був обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.

З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».

1918–1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР. На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброювання при Лізі Націй.

Помер у грудні 1933 в місті Ментон, Французька Рив'єра. Похований у Москві. Луначарський — один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівацьких письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.

Відомі твори: «П'ять фарсів для аматорів», «Вавилонська паличка», «Фауст і місто», «Олівер Кромвель» і т. д.

Екранізації[ред.ред. код]

За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).

Імені Луначарського[ред.ред. код]