Луна-9

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луна-9

«Луна-9» — радянська автоматична міжпланетна станція для вивчення Місяця і космічного простору. 31 січня 1966 року здійснений пуск ракети-носія «Молнія», яка вивела на траєкторію польоту до Місяця АМС «Луна-9». Станція спочатку була виведена на опорну навколоземну орбіту з параметрами: нахил орбіти — 52°; період обертання — 88 хвилин; мінімальна відстань від поверхні Землі (у перигеї) — 170 км; максимальна відстань від поверхні Землі (у апогеї) — 220 км, а потім стартувала у бік Місяця.

3 лютого 1966 року станція «Луна-9» вперше у світі зробла м'яку посадку на поверхні Місяця в Океані Бур, на захід від кратерів Рейнер і Марій, в точці з координатами 64 градуси 22 хвилини західної довготи і 7 градусів 8 хвилин північної широти. Зі станцією було проведено 7 сеансів зв'язку загальною тривалістю більше 8 годин. Під час цих сеансів АМС передавала панорамне зображення поверхні Місяця поблизу місця посадки. Маса АМС після посадки — близько 100 кг.

Була підтверджена «метеорно-шлакова» теорія будови зовнішнього покриву Місяця, висунута В. Шароновим і Н. Ситинською.

До станції «Луна-9» було здійснено понад десять невдалих спроб м'якої посадки на Місяць за програмою Е-6. Перший запуск за цією програмою був виконаний 4 січня 1963 року, але двигун 4 ступені ракети-носія не запустився, і станція залишилася на низькій навколоземній орбіті. У 1965 С. П. Корольовим була ініційована передача тематики АМС в КБ ім. Лавочкіна, під керівництво Г. Н. Бабакіна, і «Луна-9» був першим апаратом, підготовленим на новій фірмі із заділу, переданого з ОКБ-1.

Після цього було запущено кілька станцій за програмою Е-6С (Штучний супутник Місяця) і Е-6М. Вони також базувалися на розробках ОКБ-1. Пізніше, програми Е-8 і Е-8-5 були вже повністю новими розробками.

Посилання[ред.ред. код]