Луценко Юрій Віталійович

Юрій Віталійович Луценко
Перший заступник міністра внутрішніх справ і виконувач обов'язків міністра
Час на посаді:
28 січня 2010 — 29 січня 2010
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко
Попередник	Юрій Луценко
Наступник	Михайло Клюєв
8-й Міністр внутрішніх справ України
Час на посаді:
18 грудня 2007 — 28 січня 2010
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко
Попередник	Василь Цушко
Наступник	Юрій Луценко
6-й Міністр внутрішніх справ України
Час на посаді:
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко Юрій Єхануров Віктор Янукович
Попередник	Микола Білоконь
Наступник	Василь Цушко
Народився	14 грудня 1964(1964-12-14) (48 років) Рівне, УРСР
Виборчий округ	місто Рівне
Національність	українець
Політична партія	Народна самооборона
Професія	інженер
Нагороди

Народний депутат України
4-го скликання
Соціалістична партія України	14 травня 2002	—	3 березня 2005
6-го скликання
безпартійний (НУНС)	23 листопада 2007	—	19 грудня 2007

Ю́рій Віта́лійович Луце́нко (* 14 грудня 1964, місто Рівне) — український політик і державний діяч. Народний депутат України 4-го та 6-го скликань. Лідер партії «Народна самооборона».

Життєпис

• Вересень 1982 — серпень 1984, жовтень 1986 — серпень 1989 — студент Львівського політехнічного інституту. Закінчив Львівський політехнічний інститут (факультет електронної техніки), за фахом — інженер електронної техніки.

• Листопад 1984 — жовтень 1986 — служба в радянській армії.

• Серпень 1989 — червень 1991 — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-річчя Жовтня.

• Червень 1991 — липень 1994 — начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (місто Рівне).

• Липень 1994 — жовтень 1995 — заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв'язку Рівненської обласної ради.

• Жовтень 1995 — листопад 1996 — голова Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації.

• 1996–2006 — перебував у лавах Соціалістичної партії України. Секретар Політради партії у 1996–1998 роках. Голова Спілки молодих соціалістів (з грудня 2003).

• Листопад 1996 — вересень 1997 — начальник управління регіональної науково-технологічної політики, вересень 1997 — вересень 1998 — заступник міністра України у справах науки і технологій.

• Березень 1998 — кандидат в народні депутати України (виборчій округ № 152, Рівненська область, 2-е місце з 20 претендентів). Також кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 58 в списку.

• Вересень 1998 — квітень 1999 — помічник прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.

• Квітень 1999 — квітень 2002 — помічник-консультант народного депутата України Олександра Мороза.

• З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року.

• Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 3 березня 2005 від СПУ, № 3 в списку. Член фракції СПУ (З 15 травня 2002). Член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з 11 червня 2002). Склав депутатські повноваження 3 березня 2005.

• Листопад 2004 — січень 2005 — член Комітету національного порятунку. Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану.

Головний редактор тижневика «Грані плюс» (до лютого 2005).

Член Ради національної безпеки і оборони України (лютий 2005 — грудень 2006).

Член Антикризового центру (з червня 2005).

• 4 лютого 2005 — 1 грудня 2006 — міністр внутрішніх справ України в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова.

• Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією Президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію.

• Квітень 2006 — обраний депутатом Київської міської ради.

• Вересень — жовтень 2006 — у газеті «2000» з'явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила, Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов'язків, що «це звільнення політичне» і що «…немає правових підстав для мого звільнення».

• 1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об'єднання «Народна Самооборона».

• Грудень 2006 — березень 2007 — радник Президента України.

• 20 березня 2007 слідчі Генпрокуратури, не надавши ордеру на обшук, провели трус у квартирі Луценка. Того ж дня генпрокурор Олександр Медведько заявив журналістам, що санкцію на обшук квартири екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка видав Печерський районний суд.

• 15 квітня 2007 на міжпартійному з'їзді партій «Вперед, Україно!» та Християнсько-Демократичного Союзу було створено передвиборчий блок політичних партій «Народна самооборона Юрія Луценка» та затверджено передвиборчий список кандидатів, в якому за 1-м номером ішов Юрій Луценко.

• Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (місто Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — своєрідна політична і людська біографія фігуранта.

Луценко у 2007 році

• Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада до 19 грудня 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 1 в списку. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Склав депутатські повноваження 19 грудня 2007.

Протест українців Австралії. Напис на плакаті: «Луценку — волю!»

• 19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко. Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.

Політичне переслідування

28 січня 2010 року Верховна Рада України (з 3-ї спроби, в проміжку між двома турами президентських виборів) звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ («за» проголосував 231 нардеп з 226 необхідних). Того ж дня уряд призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ і виконувачем обов'язків міністра. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, дію розпорядження Кабінету Міністрів України було зупинено до завершення судового провадження.

26 грудня 2010 — співробітники спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа» затримали Юрія Луценка, коли він вийшов вигуляти собаку породи філа бразилейро. Прогулювався з нею алеєю вздовж свого будинку на вул. Старонаводницькій, що на Печерську. Юрія Віталійовича доставили до слідчого ізолятора СБУ в Аскольдовому провулку в Києві.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовця. Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн збитків. Для цього конфіскували майно екс-урядовця. Описали машину та київську квартиру.

3 липня 2012 — Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим.

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юрій Луценко є політичним в'язнем.

7 квітня 2013 року на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.

Перебування в Менській колонії

Юрій Луценко у Менській виправній колонії № 91 читав, писав, дивився телевізор, зберігав почуття гумору та навчався клеїти конверти. Також йому рекомендувалось пройти медобстеження поза межами колонії.

Інциденти

В аеропорту Франкфурта-на-Майні

4 травня 2009 року Юрій Луценко разом з 19-річним сином Олександром був затриманий поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду «Bild», у стані алкогольного сп'яніння. Подія отримала широкий резонанс в українському суспільстві. Обставини цього інциденту залишаються дискусійними. Юрій Луценко повідомив, що це «побутовий конфлікт», щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу — його схопили за недавно прооперовану шию. Він як батько втрутився. Їх затримали. На його вимогу до аеропорту прибув Консул України та керівництво поліції, яке після бесіди висловило офіційне вибачення за конфлікт. Тим не менше, 12 травня Юрій Віталійович подав заяву про відставку, висловивши своє несприйняття його політичного переслідування, що базується на публікаціях жовтої преси.

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко відставку не прийняла.

Особисте життя

Сім'я

Батько — Луценко Віталій Іванович (* 1937 — † 1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України, секретар ЦК КПУ.

Мати — Жук Віра Михайлівна (* 1936 — † 2000) ветеринарний лікар.

Дружина — Ірина Степанівна (* 1966)

Сини — Олександр (* 1989) і Віталій (* 1999).

Нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (14 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у відстоювання ідеалів демократії, захист конституційних прав і свобод громадян, активну участь у державному будівництві

Джерела

• Народна Самооборона — блог Юрія Луценка
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.»
• Верховна Рада України 4-го скликання
• Верховна Рада України 6-го скликання
• Народна самооборона: неофіційний сайт
• Петр Билян. Лаври страдальця // Деловая столица, № 10 (304), 05.03.2007
• Офіційна сторінка на Facebook

Попередник:	Перший заступник — в.о. міністра внутрішніх справ України 28 січня 2010 — 29 січня 2010	Наступник:
Луценко Юрій Віталійович		Клюєв Михайло Михайлович