Луценко Юрій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Віталійович Луценко
Юрій Віталійович Луценко

Перший заступник міністра внутрішніх справ і виконувач обов'язків міністра
Час на посаді:
28 січня 2010 — 29 січня 2010
Президент   Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Юрій Луценко
Наступник Михайло Клюєв

Час на посаді:
18 грудня 2007 — 28 січня 2010
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Попередник Василь Цушко
Наступник Юрій Луценко

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 1 грудня 2006
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр   Юлія Тимошенко
Юрій Єхануров
Віктор Янукович
Попередник Микола Білоконь
Наступник Василь Цушко

Народився 14 грудня 1964(1964-12-14) (49 років)
УРСР Рівне, УРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Політична партія Соціалістична партія України (19912006)
Народна Самооборона (20062013)
Блок Петра Порошенка2014 року)
Дружина Ірина
Діти Олександр (* 1989) і Віталій (* 1999)
Професія інженер
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Україна Народний депутат України
4-го скликання
Соціалістична партія України 14 травня 2002 3 березня 2005
6-го скликання
безпартійний (НУНС) 23 листопада 2007 19 грудня 2007

Ю́рій Віта́лійович Луце́нко (* 14 грудня 1964, м. Рівне) — український політик і державний діяч. Народний депутат України 4-го та 6-го скликань. Лідер партії «Народна самооборона»1999 по березень 2012 року). З 2013 року голова ініціативи Третя Українська Республіка. Радник Президента України.[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Навчався в рівненській міській гімназії № 7, яку закінчив із золотою медаллю.

  • Серпень 1989 — червень 1991 — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-річчя Жовтня.
  • Червень 1991 — липень 1994 — начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (місто Рівне).
  • Липень 1994 — жовтень 1995 — заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв'язку Рівненської обласної ради.
  • Листопад 1996 — вересень 1997 — начальник управління регіональної науково-технологічної політики, вересень 1997 — вересень 1998 — заступник Міністра України у справах науки і технологій.
  • З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року.

Головний редактор тижневика «Грані плюс» (до лютого 2005).

Член Ради національної безпеки і оборони України (лютий 2005 — грудень 2006).

Член Антикризового центру (з червня 2005).

  • Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією Президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію.
  • Вересень — жовтень 2006 — у газеті «2000» з'явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила, Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов'язків, що «це звільнення політичне» і що «…немає правових підстав для мого звільнення».
  • 1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об'єднання «Народна самооборона».
  • Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (місто Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — своєрідна політична і людська біографія фігуранта.
Луценко у 2007 році
Протест українців Австралії. Напис на плакаті: «Луценку — волю!»
  • 19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко. Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.

Політичне переслідування[ред.ред. код]

28 січня 2010 року Верховна Рада України (з 3-ї спроби, в проміжку між двома турами президентських виборів) звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ («за» проголосував 231 нардеп з 226 необхідних). Того ж дня уряд призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ і виконувачем обов'язків міністра.[3] Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, дію розпорядження Кабінету Міністрів України було зупинено до завершення судового провадження.[4]

26 грудня 2010 — співробітники спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа» затримали Юрія Луценка, коли він вийшов вигуляти собаку породи філа бразилейро. Прогулювався з ним алеєю вздовж свого будинку на вул. Старонаводницькій, що на Печерську[5]. Юрія Віталійовича доставили до слідчого ізолятора СБУ в Аскольдовому провулку в Києві.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовця.[6][7] Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн. збитків. Для цього конфіскували майно екс-урядовця. Описали машину та київську квартиру[5].

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.[8]

3 липня 2012 — Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим[9].

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юрій Луценко є політичним в'язнем[10].

7 квітня 2013 року на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.

Перебування в Менській колонії[ред.ред. код]

Юрій Луценко у Менській виправній колонії № 91 читав, писав, дивився телевізор, зберігав почуття гумору та навчався клеїти конверти. Також йому рекомендували пройти медобстеження поза межами колонії[11][12].

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Третя українська республіка[ред.ред. код]

У 2013 році Юрій Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка». Він заявив, що до кінця 2013 року проект коштуватиме близько 100 тис. доларів, на який скинулась організаційна група, і заперечив причетність до його фінансування будь-яких політичних спонсорів[13].

1 липня 2014 «Третя українська республіка» стала політичною партією[14].

Інциденти[ред.ред. код]

В аеропорту Франкфурта-на-Майні[ред.ред. код]

4 травня 2009 року Юрій Луценко разом з 19-річним сином Олександром був затриманий поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду «Bild», у стані алкогольного сп'яніння. Подія отримала широкий резонанс в українському суспільстві. Обставини цього інциденту залишаються дискусійними. Юрій Луценко повідомив, що це «побутовий конфлікт», щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу — його схопили за недавно прооперовану шию. Він як батько втрутився. Їх затримали. На його вимогу до аеропорту прибув Консул України та керівництво поліції, яке після бесіди висловило офіційне вибачення за конфлікт. Тим не менше, 12 травня Юрій Віталійович подав заяву про відставку, висловивши своє несприйняття його політичного переслідування, що базується на публікаціях жовтої преси.[15][16]

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко відставку не прийняла.

Особисте життя[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Батько — Луценко Віталій Іванович (* 1937 — 1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України, секретар ЦК КПУ.

Мати — Жук Віра Михайлівна (* 1936 — 2000) ветеринарний лікар.

Дружина — Ірина Степанівна (* 1966), Народний депутат України від ВО «Батьківщина».

Сини — Олександр (* 1989) і Віталій (* 1999).

Побиття[ред.ред. код]

В ніч з 10 по 11 січня 2014 року Юрія Луценка жорстоко побили бійці Беркуту, коли він намагався притримати бійців і змусити бійців не бити учасників протесту.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (14 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у відстоювання ідеалів демократії, захист конституційних прав і свобод громадян, активну участь у державному будівництві[17]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Марина Порошенко разом з Юрієм Луценком хрестили доньку Юрія Стеця Єву.[18][19]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України № 445/2014 «Про призначення Ю.Луценка Радником Президента України»
  2. Деловая столица
  3. Напіввідставка Луценка — початок «коаліції чесних виборів»? // УНІАН
  4. Регіонали знову звільнили Луценка // Медіастар
  5. а б У Луценка описали квартиру і «мерседес»
  6. Юрія Луценка «посадили» на чотири роки (рос.)
  7. Юрія Луценка посадили на 4 роки (укр.)
  8. «Європарламент ще на місяць продовжив роботу місії Кокса-Квасневського». УНІАН. 16 жовтня 2013. 
  9. http://www.unian.ua/news/512626-evropeyskiy-sud-z-prav-lyudini-zadovolniv-pozov-lutsenka.html
  10. Андрес Эркель: те, кто сравнивает Украину с Белоруссией, просто не знают, что там происходит. «Коммерсантъ Украина». 02.10.2012. (рос.) (Перевірено 06.10.2012)
  11. Журналістам показали камеру Луценка (ВІДЕО). Дзеркало тижня. 03.10.2012.
  12. Стаття «Луценко заявляє, що у колонії його свідомо доводять до інвалідності» на сайті Українська правда
  13. Луценко розповів, звідки в нього гроші на рух. Українська правда. 12.07.2013.
  14. «ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА» ЛУЦЕНКА СТАЛА ПАРТІЄЮ / ТВі, 01 липня 2014, 12:16
  15. Луценко побився у Франкфурті з поліцейськими // Deutsche Welle
  16. Луценко-ґейт, або як міністр спізнився на літак // BBC Ukrainian
  17. Указ Президента України № 1073/2006 від 14 грудня 2006 року «Про нагородження Ю.Луценка орденом князя Ярослава Мудрого»
  18. Юрий Луценко призывает избрать Президентом своего кума
  19. Луценко, Порошенко і Стець породичалися. ФОТО. ВІДЕО

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: 6-й Міністр внутрішніх справ України
4 лютого 20051 грудня 2006
Наступник:

Білоконь Микола Васильович
Цушко Василь Петрович
Попередник: 8-й Міністр внутрішніх справ України
18 грудня 200728 січня 2010
Наступник:

Цушко Василь Петрович
Могильов Анатолій Володимирович
Попередник: Перший заступник — в.о. Міністра внутрішніх справ України
28 січня 201029 січня 2010
Наступник:

Луценко Юрій Віталійович
Клюєв Михайло Михайлович