Лушненко Олексій Петрович
| Олексій Петрович Лушненко | |
|---|---|
| Народження |
1888 Чернігівщина |
| Смерть |
† до 1936 Торунь Польща |
| Країна |
.svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |
 Армія УНР |
| Звання |
 Поручик Підполковник |
| Командування | начальник штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР |
| Війни / битви | |
Олексій Петрович Лушненко (1888 — † до 1936) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив військове училище (1908), вийшов підпоручиком до 73-го піхотного Кримського полку (Могилів-Подільський). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914). 29 серпня 1914 р. у складі 119-го піхотного Коломенського полку потрапив у німецький полон. Останнє звання у російській армії — поручик.
15 жовтня 1918 р. повернувся з полону в Україну. З грудня 1918 р. — інспектор класів Інструкторської школи старшин, у складі якої 17 травня 1919 р. у Луцьку потрапив у польський полон. З 16 вересня 1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. Станом на 20 жовтня 1919 р. — інспектор класів Камянецької спільної юнацької школи. Станом на 4 серпня 1920 р. — начальник управління навчання військ Генерального штабу УНР.
З жовтня 1920 року — начальник штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. З 27 жовтня 1921 року — начальник штабу Київської повстаньчої дивізії Волинської групи, у складі якої брав участь у Другому Зимовому поході 4-19 листопада 1921 р. За задумами Юрія Тютюнника відділ Лушненка після вдалого завершення походу мав перетворитися на департамент жандармерії України[1].
У спогадах інколи помилково стверджується, що О. Лушненко потрапив тоді у полон до червоних. Однак це заперечує той факт, що у грудні 1921 р. за його підписом у часописі «Українська Трибуна», Ч. 196, була опублікована стаття про перебіг Другого Зимового походу, що звалася «Смерть героїв (3 повстання на Україні)».
Згодом мешкав на еміграції у Торуні. Помер до 1936 р.
Праці[ред. | ред. код]
- стаття «Смерть героїв (3 повстання на Україні)». грудень 1921 р.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 106 ISBN 978-966-96849-8-1
Джерела[ред. | ред. код]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923
- ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — с. 72-73, 400.
- Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 156—171.
- Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 411.
- Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
- Євтимович В. До історії Кам'янецької спільної юнацької школи//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4. — С 6.