Луїджі Ноно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луїджі Ноно
Home of Luigi Nono, Zattere al ponte Longo, Dorsoduro, Venice, Italy -Plaque.jpg

Луїджі Ноно (Luigi Nono, 29 січня 1924 - 8 травня 1990) – італійський композитор, відомий своїм радикальний підходом як у музиці, так і у соціумі.

Ранні роки[ред.ред. код]

Походив з заможної венеціанської родини. Отримав освіту як правознавець, одночасно вивчаючи композицію. Будучи студентом захопився радикальними політичними ідеями і тенденціями музичного авангарду. Зокрема, це була важлива зустріч з поетом Гарсія Лорка, на вірші якого Ноно написав кілька пісень і хорових творів.

В 1950 брав участь у літніх музичних курсах в Дармштадті, в ході якого він зустрівся з Булезом і Штокгаузеном. Обидва композиторів мали величезний вплив на Ноно. Того ж року відбулася прем'єра першого твору Nono - оркестрових варіацій на теми Арнольда Шенберга. У 1952 році Ноно став займатися електронною музикою. Того ж року став членом комуністичної партії Італії. У 1954 році він познайомився з дочкою А. Шенберга Нурією, на якій одружився через рік.

Творчість[ред.ред. код]

З більш ніж 60 робіт, які залишив Ноно, багато з них мають інноваційний і часто революційний характер. У творі Il Canto Sospeso (1956) текст написаний за голоси не речення за реченням, навіть на слово за слово, а лише з поділом на склади. 1960 року Ноно написав перший електронний твір — «Приношення Еміліо Ведове» (Omaggio a Vedova), з цього часу електронна музика зайняла одне з головних місць в творчості композитора.

Того ж року Ноно написав свою першу оперу — «Нетерпимість» (Intolleranza). Сам композитор описує зміст цієї опери як «пробудження гуманістичної свідомості людини (шахтаря-емігранта), який, збунтувавшись проти потреби, шукає сенс і «гуманну» основу життя. Переживши випробування ненавистю і насильством, він знову знаходить зв'язок між собою і такими ж, як і він, людьми і разом з ними гине в повені.» В опері також використовуються фрагменти з «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучика, з листів страчених учасників Опору, з «Лівого маршу» Маяковського, з поеми «До нащадкам» Б. Брехта ...

Соціальну спрямованість має і друга опера Ноно - «Під жарким сонцем любові» (Al gran sole carico d'amore, 1975). Її героїні - революційні діячі минулого і майбутнього, зокрема Луїза Мішель, Роза Люксембург, Айде Сантамарія, До тексту опери включені вислови Маркса, Леніна, Че Гевари, Кастро.

У вісімдесятих роках Ноно звернувся до звукових експериментів, в яких звуки утворюються в результаті перетворення звуків, видобутих на традиційних інструментах, приймаючи незвичайні барви. В ці роки була написана третя опера Ноно — «Прометей», в якій задля ефекту розпливчатості, безмірності і невизначеності передбачена система гучномовців, що розміщуються в різних кінцях залу.

Наприкінці життя, під впливом Джачінто Шельсі повернувся у бік містичної музики, продовжуючи експерименти з просторовою локалізацією джерел звуку. Серед останніх творів - "Немає доріг…треба йти… Андрію Тарковському" (No hay caminos, hay que caminar... Andrei Tarkovski), звернене до відомого російського режисера. Твір написаний для семи незалежних один від одного оркестрів, розведених у просторі.

Література[ред.ред. код]

  • AA. VV., Nono, a cura di Enzo Restagno, EDT, Torino 1987 - ISBN 88-7063-048-X
  • Luigi Nono, Carteggi contenenti politica, cultura e partito comunista italiano, a cura di Antonio Trudu, Olschki, Firenze 2008 - ISBN 978-88-222-5727-7
  • Житомирский Д. В., Леонтьева О. Т., Мяло К. Г. Западный музыкальный авангард после второй мировой войны. М., 1989. С.149-166

Інтерв'ю[ред.ред. код]

  • Ноно Л. Интервью // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
  • Ноно Л. Музыкальная власть // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
  • Ноно Л. У нас общие цели // Советская молодежь (газета ЦК ЛКСМ ЛатССР). 1973.21-22 авг.

Посилання[ред.ред. код]


Валторна Це незавершена стаття про діяча музики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.