Луї Каравак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луї Каравак
Louis Caravaque
Louis Caravaque 002.jpg
Худ. Л. Каравак. Хлопчик з шляхетної родини, 1730-і рр.
Ім'я при народженні Louis Caravaque
Дата народження 31 січня 1684(1684-01-31)
Місце народження Марсель, Франція
Дата смерті 23 червня 1754(1754-06-23) (70 років)
Місце смерті Санкт-Петербург
Національність француз
Громадянство Російська імперія
Жанр портрет, побутова картина, релігійний образ
Напрямок бароко, реалізм
Роки творчості 1700-1750
Покровитель Петро І, Анна Іванівна, Єлизавета Петрівна
Твори портрети, побутова картина, релігійний образ

Луї Каравак ( фр. Louis Caravaque 1684—1754 )— російський художник і викладач першої половини 18 ст., француз за походженням.


Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в місті Марсель в гасконській родині. Походить з художньої родини. Батько був художником-декоратором вітрильників в порту, брати Жозеф та Жан Батист - були скульпторами. Отримав достатню освіту ( ймовірно, ще в родині ), щоби витримувати вимоги до художника-декоратора і портретиста.

Перехід на службу в Санкт-Петербург[ред.ред. код]

1715 року помер король Франції Луї XIV. Російський цар Петро І, заклопотаний залученням іноземних фахівців в новостворену столицю, скористався розгубленістю в стані французьких митців, що залишились без замов. Власним агентам був наданий наказ спокушати вигідними умовами праці у російського царя і сприяти їх переїзду в Санкт-Петербург. Освічені і талановиті митці, добре укорінені в державних, мистецьких закладах Франції, не поспішали переходити на службу до маловідомого володаря маловідомої країни. Тому на спокуси відгукнулись або провінційні майстри, або мало пов'язані з художньою практикою попереднього короля, або молодь, схильна до авантюр. Агентом царя П. Лефортом ( братом Франца Лефорта) і був підписаний контракт з молодим художником Луї Караваком з Марселя. Так в першу генерацію французьких чи франкомовних митців, що прибули в Петербург, потрапили художник-декоратор Філіп Пільман, скульптор Ніколя Піно, садівник і ландшафтний архітектор Олександр Леблон, італієць скульптор і інженер Карло Бартоломео Растреллі, що залишися в Парижі без замов і без перспектив на майбутнє.

Майстри по різному будуть задіяні в новій столиці — в залежності від примхливих змін самого Петра І та тиску на новоприбулих могутього фаворита Олександра Меншикова. Швидкий і рішучий в діях Меншиков правив столицею і країною в місяці відсутності царя, не забуваючи про щоденне розкрадання державного майна і власне збагачення. Власному збагаченню фаворита і сприяли новоприбулі фахівці, задіяні на будівельних і декоративних роботах в числених палацах фаворита, де той проводив апробацію майстерності новоприбулих. Схильні мовчати, аби мати замови в обмін на послуги, або підкорятися могутньому фаворитові, в столиці роками працюватимуть Філіп Пільман, Луї Каравак, Доменіко Трезіні, Карло Бартоломео Растреллі та його молодий син Вартоломей Растреллі. Не схильний гнути спину перед фаворитом Олександр Леблон зійдеться в конфлікті з самим Меншиковим. А той доклав зусиль і зруйнував непідкореному французові спочатку — кар'єру, а потім і саме життя.

Доля Луї Каравака на цьому небезпечному тлі склалася досить вдало. 1716 року він прибув в Санкт-Петербург.

Творча і викладацька діяльність Каравака[ред.ред. код]

Кікіни палати. Санкт-Петербург, 1714

Ще в контракті Каравак погодився як виконувати художні роботи, так викладати художню майстерність учням, яких тому надасть сам цар. Луї Каравак матиме російських учнів, серед яких були Іван Вишняков, Олексій Антропов, М.Захаров. Луї Каравака навіть вистачить на запровадження в власній майстерні елементів академічного виховання європейського зразка — копіювання і знайомство з уславленими зразками попередніх майстрів, малювання з напівоголеної натури тощо.

Вже з перших років перебування в Петербурзі був задіяний як портретист. В 1716 та 1722 роках пише портрети царя Петра І, його дружини Катерини, дітей на онуків ( двох дітей царевича Олексія). З 1718 року художник проходив по відомству Канцелярії від будівництва. Працював як художник декоратор, створював плафони, брав участь в декоруванні тимчасових триумфальних споруд. Відомий як дизайнер,що виконав зразки для створення монет і медалей, а також картонів для гобеленів петербурзької Шпалерної мануфактури.

Реформи в країні холопів[ред.ред. код]

Ставлення до вихідця з Франції було досить прихильне, про що свідчить подарунок портретисту будинка для житла царем Петром І — на Василівському острові неподалік від Меншиковського палацу. Нагадаєм, що деякий час за намаганням царя саме Василівський острів вважали центром столиці. Цар був головним власником в державі. Ставлення до Каравака нагадувало ставлення царя до служилого дворянства : лише за добру службу всі вони мали отримати якесь майно, але тільки з рук головного власника в державі. В Московії і згодом Російській імперії ще нема уяви про приватну власність підлеглих чи їх автономність. Звідси легкість конфіскації майна за провину перед царем, легкість конфіскації земель і майна монастирів і церков (вилучення дзвонів заради переливання в гармати Петром І, конфіскація монастирських земель імператрицею Катериною ІІ, передача дворянам державних селян в кріпаки та інше). Всі стани в державі були закріпачені і вважались холопами царя. Освіченим холопом царя був і художник з Марселя.

У Каравака була унікальна можливість спостерігати за заснуванням Морської академії в Петербурзі, створенням Колегій (аналог сучасних міністерств), запровадженням в побут петербурзьких дворян — асамблей. Знав він і про драматичну втечу царевича Олексія за кордон, міг бачити урочисті поховання представників царської родини, смерті малих дітей Петра І. Знав про доноси, шпигунство, про вельмож-крадіїв, злочинність Меншикова і тиранічне правління царя. Але сміливий аналіз петербурзьких подій насмілюються робити лише освічені дипломати іноземних держав, котрі з подивом спостерігають за малозрозумілим перебігом подій в феодальній країні з візантійським антуражем і північним кліматом.

Художня манера[ред.ред. код]

Луї Каравак. Петро І флотоводець, бл. 1716 р.

Художня манера митця була легка, але компліментарна до високородних осіб, міфологізована і схильна ідеалізувати вельможні моделі. Барокова стілістика відчутна в портретах царя і, особливо, Катерини, з якою Петро І пошлюбився 1712 року. Петро І вимагав фіксувати власні перемоги на морі і суходолі, і до цього був активно залучений і Каравак. В 1716 та 1722 рр. Каравак пише портрети царя Петра. Образи, створені Караваком, набувають статусу офіційних і зразкових. Замовник і вельможі спонукали митця до їх копіювання-тиражування. Неодноразово їх копіювали і інші митці, що тільки погіршувало якість продукції.

В портретах царя і його родини Луї Каравак іде за тогочасною європейською традицією парадного зображення, Звідси розкішні шати, впевнені постаті, величні жести, модні зачіски, розкішні мантії з хутром і коштовностями. Сучасники помічали схожість образів з реальними особами. Але вже Якоб Штелін, що збирав відомості про мистецьке життя імперії, бачив і його слабкості. Так, Каравак подав немовля Петра Петровича у вигляді Амура. Онучка Петра І від сина Олексія - наче маленька Діана. Доньки Петра І Анна та Єлизавета подані з квітами і шарфами, роздмухані міфологічним вітром, нереальним і штучним. На тлі ремісничих, скутих портретів сучасників Петра І, твори Каравака несли елементи нового етапу, нової естетики, притаманної мистецтву Франції і Італії — грайливого рококо. Звідси потяг до тьмяних рожевих і блакитних фарб, ляльковість персонажів, жеманні і штучні жести, умовний одяг як у міфічних персонажів алегоричних картин. Хоча при створенні парадних портретів для палаців він бував досить точним при відтворенні зачісок, шитва і коштовних тканин.

Каравак іконописець[ред.ред. код]

Лише в православній Росії початку 18 століття було можливе перетворення французького митця — в іконописця. Якщо запровадження в мистецтво країни батального жанру чи парадного портрету барокового зразка було наслідком запозичень іноземних мод і закордонних впливів, замови на православні ікони стали анахронізмом і поступками російській церкві. Несумісність західноєвропейської реалістичної системи 18 століття і умовності, схематизму візантійських канонів російського іконопису зараз ріжуть око. Але ця несумісність — характерна риса свідомості вельможних замовників дворянських родин і родини царської. Замовниками ікон, які доручили робити французу Луї Караваку, були сам цар Петро І та його донька Єлизавета Петрівна. І це тоді, коли художник водночас закінчував офіційні портрети Елизавети Петрівни для дипломатичних посольств Російської імперії в інших європейських країнах. Старе і нове дивацькі співіснувало і перепліталось в головах замовників.

Смерть[ред.ред. код]

Художник на роки пов'язав власне життя і творчість з новою для нього кнаїною. Помер в Петербурзі. Похований на іноверчеському цвинтарі біля Сампсоніївського собору (Виборзька сторона). В підрадянський пеіод під час руйнації цвинтаря могила була втрачена.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Луї Каравак. «Доньки Петра і Анна та Єлизавета », 1717, Держ. Російський музей.
Луї Каравак. Парадний портрет царя Петра І.

Джерела[ред.ред. код]

  • Евангулова О.С. Кареев А.А. «Портретная живопись в России второй половины XVIII в.» – М.: Из-во Московского университета, 1994 (рос)
  • Собко Н. статья «Французские художники в России в XVIII веке. Живописец Людовик Каравак» // «Исторический вестник». Т. 8. СПб., 1882 (рос)
  • Мюллер А. П. «Иностранные живописцы и скульпторы в России.» М., 1925 (рос)
  • «Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России» / Сост. К. В. Малиновский. Т. 1. М., 1990 (рос)
  • Коршунова Т.Т. «Русские шпалеры. Петербургская шпалерная мануфактура». — Л., 1975. С. 15 (рос)

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]